Постанова

від 25.02.2014 по справі 815/136/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/136/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2014 року м. Одеса

12:42

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

за участі:

секретаря судового засідання - Мураховської А.І.;

представника позивача - Подорожнього А.С. (за довіреністю від 19.12.2013 року);

представника відповідача - Трусова А.С. (за довіреністю від 18.06.2013 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2013 року №0002382234, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013 року №0002382234.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

18.07.2013 року співробітник Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області Козова Т.А. провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Рі-Ко» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Престиж Продакшен» за період вересень, жовтень 2012 року.

За результатами цієї перевірки 18.07.2013 року відповідач склав акт № 61/22-02/36611772, яким встановлені порушення позивачем:

- п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено значення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 181630,00 грн., у тому числі за вересень 2012 року на суму 121674,00 грн. та за жовтень 2012 року на суму 59956,00 грн.

На підставі цього акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення:

- від 01.08.2013 року №002382234, яким позивачеві, за порушення п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 227037,50 грн., у тому числі за основним платежем 181630,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 45407,50 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та вважає його протиправним, винесеним з порушенням норм чинного законодавства та таким, що належить до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (т.1 а.с.4-11).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову (т.1 а.с.126-129).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 24.07.2009 року за №15561050007036206 відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АА №582889 (т.1 а.с.115).

Позивач зареєстрований та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області як платник податків з 27.07.2009 року за №8130 відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 28.04.2012 року №18-05/134 (т.1 а.с.116).

На підставі наказу від 18 липня 2013 року за №131-п (т.1 а.с.131), 18.07.2013 року співробітники Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провели документальну невиїзну перевірку ТОВ «Рі-Ко» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Престиж Продакшен» за період вересень, жовтень 2012 року.

За результатами цієї перевірки 18.07.2013 року відповідач склав акт № 61/22-02/36611772 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Рі-Ко» код за ЄДРПОУ 36611772, і.п.н. 366117715512, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Престиж Продакшен» (код ЄДРПОУ 38271705), за період вересень, жовтень 2012 року» (т.1 а.с.12-21), яким встановлені порушення позивачем:

- п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено значення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 181630,00 грн., у тому числі за вересень 2012 року на суму 121674,00 грн. та за жовтень 2012 року на суму 59956,00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що згідно з актом перевірки Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС від 30.11.2012 року №2099/22-60/38271710 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Престиж Продакшен» (код ЄДРПОУ 38271705) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Агрохімторг Еліт» (код ЄДРПОУ 38271710) за період вересень, жовтень 2012 року», підтвердити реальність отримання товару, послуг (робіт) від постачальника товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж Продакшен» та право на формування податкового кредиту від нього не є можливим, оскільки відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій та контрагент відсутній за своєю податковою адресою.

За наслідками перевірки позивача, податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення:

- від 01.08.2013 року №002382234, яким позивачеві, за порушення п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 227037,50 грн., у тому числі за основним платежем 181630,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 45407,50 грн. (т.1 а.с.22).

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Так, впродовж судового розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, одним із постачальників ТОВ «Рі-Ко» було ТОВ «Престиж Продакшен».

Між ТОВ «Рі-Ко» та ТОВ «Престиж Продакшен» було укладено договір постачання № 03/2012 від 03.09.2012 року за яким продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (т.1 а.с.23-24).

Продукція за цим договором є товари народного споживання.

Також, між ТОВ «Рі-Ко» та ТОВ «Престиж Продакшен» було укладено договір про надання послуг № 04/2012 від 03.09.2012 року за яким виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника по його заявках виконувати обо організовувати виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транспортом (т.1 а.с.25-29).

Суд встановив, що позивач, на виконання вищезазначених договорів, здійснював оплату поставленого товару та здійснював оплату за надані послуги відповідно до актів надання послуг, податкових накладних, видаткових накладних, рахунків на оплату, оборотно-сальдових відомостей по рахунках (т.1 а.с.30-112, 150-153), що свідчить про реальність здійснення господарських операцій.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що позивач не мав ділової мети при проведенні операції з постачальником ТОВ «Престиж Продакшен» і, як наслідок, отримання виключно податкової вигоди без здійснення реальної господарської операції.

Суд встановив, що згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) позивач має право займатися, згідно з КВЕД-2010, оптовою торгівлею іншими товарами господарського призначення, діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізованою оптовою торгівлею, роздрібною торгівлею іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (т.1 а.с.115).

З огляду на те, що за договором постачання № 03/2012 від 03.09.2012 року, укладеним позивачем з ТОВ «Престиж Продакшен», позивач придбав продукцію (товари народного споживання), суд робить висновок, що вказана господарська операція реально пов'язана з його господарською діяльністю.

Іншими словами, на думку суду, придбання перелічених товарів народного споживання позивачем за договором укладеним з ТОВ «Престиж Продакшен», повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Крім того, як було встановлено судом впродовж судового розгляду справи, придбані товари позивач використав для їх подальшої реалізації, а саме оптової торгівлі товарами народного споживання. Вищезазначена продукція була поставлена (продана) покупцям ПП «Елкос», ТОВ «СК «Енергосервіс», ТОВ «Українська національна стивідорна компанія», СФГ ОСОБА_4, ТОВ «Банс Групп».

Дані факти підтверджуються копіями договорів, рахунків-фактур, довіреностями на отримання цінностей, податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями,

актом здачі-прийняття робіт, рахунком на оплату, видатковою накладною, довіреністю на отримання цінностей, податковою накладною, випискою за особовим рахунком, які містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.154-186, 218-248, т.2 а.с.3-19, 25-44).

Також, суд встановив, що за отримання зазначених вище матеріалів позивач з своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Даний факт підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю вартості товарів, які є в матеріалах справи.

На підставі викладених обставин, суд вважає, що витрати за договором укладеним з ТОВ «Престиж Продакшен» позивач правомірно включив до складу витрат.

Адже відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Згідно з п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.6 цієї статті собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З сукупного аналізу вказаних норм закону суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаним контрагентом надавалися позивачеві послуги з продажу та поставки товару, а позивач свою чергу здійснював оплату за ці послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Крім цього, з огляду на матеріали справи, за наслідками цих господарських операцій вказаний контрагент видав податкові накладні, які були включені ним у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся.

Також суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Позивач та його контрагент ТОВ «Престиж Продакшен» на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту отримання позивачем зазначених податкових накладних від контрагента у позивача виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цим контрагентом до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому факт виконання вказаним контрагентом позивача передбачених укладеним договором послуг підтверджується наданими суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

У відповідності до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України: «Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа».

Відповідно до пп. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013 року № 0002382234, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 227037 (двісті двадцять сім тисяч тридцять сім),50 грн., у тому числі за основним платежем 181630 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот тридцять),00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 45407 (сорок п'ять тисяч чотириста сім),50 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» суму сплаченого судового збору в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири),08 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Повний текст постанови складений 25 лютого 2014 року.

Суддя О.Я. Бойко