Постанова

від 23.09.2015 по справі 815/136/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 р. Справа № 815/136/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

09.01.2014р. ТОВ «Рі-Ко» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0002382234 від 01.08.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 227 037,50 грн. (з яких, за основним платежем - 181630 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 45407,50 грн .).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення підприємством вимог чинного законодавства, а тому, відповідно, винесене на підставі цих висновків спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, як протиправне.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 року адміністративний позов ТОВ «Рі-Ко» задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013 року № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 06.03.2014 р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони двічі (т.б. 24.06.2015р. і 23.09.2015р. ) не прибули з невідомих причин, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином (в т.ч. і у відповідності до ст.35 КАС України ) повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Рі-Ко» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 24.07.2009 року за №15561050007036206 відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА №582889.

Товариство також зареєстроване та перебуває на обліку у ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, як платник податків, з 27.07.2009р. за №8130 та на момент перевірки було платником ПДВ.

18.07.2013 року співробітниками податкового органу, на підставі наказу від 18.07.2013 року №131-п, проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Рі-Ко» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Престиж Продакшен» за період вересень, жовтень 2012 року.

За результатами цієї перевірки складено акт №61/22-02/36611772 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Рі-Ко» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Престиж Продакшен» за період вересень, жовтень 2012 року», яким було встановлено порушення позивачем:

- п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198, ст.200 ПК України, в результаті чого занижено значення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 181630 грн., у тому числі за вересень 2012 року на суму 121674 грн. та за жовтень 2012 року на суму 59956 грн.

За наслідками цієї перевірки, уповноваженою особою податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013р. №002382234, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 227 037,50 грн., з яких, за основним платежем - 181630 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 45407,50 грн.

Не погоджуюсь з зазначеним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності спірного рішення відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими та пердчасними, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Згідно зі ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У відповідності до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А згідно із п.198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, в п.198.3 ст.198 ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПКУ, в свою чергу, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, між ТОВ «Рі-Ко» (покупець) та ТОВ «Престиж Продакшен» (продавець) було укладено договір постачання №03/2012 від 03.09.2012 року, за умовами якого, продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця споживчі товари, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (т.1 а.с.23-24 ).

В той же день, т.б. 03.09.2012 року, між ТОВ «Рі-Ко» (замовник) та ТОВ «Престиж Продакшен» (виконавець) було укладено ще один договір про надання послуг №04/2012, за умовами якого, виконавець зобов'язується за плату та за рахунок замовника, по його заявках, виконувати обо організовувати виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транспортом (т.1 а.с.25-29 ).

По справі також встановлено, що позивач, на підтвердження виконання вищезазначених договорів, надав до суду 1-ї інстанції акти надання послуг, податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату та оборотно-сальдові відомості.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, придбані товари позивач реалізував покупцям - ПП «Елкос», ТОВ «СК «Енергосервіс», ТОВ «Українська національна стивідорна компанія», СФГ ОСОБА_1 та ТОВ «Банс Групп», про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів, рахунків-фактур, довіреностей, податкових і видаткових накладних, специфікацій.

Отже, саме на підставі вищевказаних обставин та наданих документів суд 1-ї інстанції дійшов до висновку про реальність спірних господарських операцій, які стали підставою для формування податкового кредиту перевіряє мого періоду.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, суд апеляційної інстанції, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, не може погодитися з такими висновками окружного суду, з огляду на наступне.

Так, п.п.201.1,201.4,201.10 ст.201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При чому, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, п.201.6 ст.201 цього ж Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Окрім того, положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так, згідно із ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як слідує з п.2 ст.3 цього ж Закону №996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як визначено п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від №88 від 24.05.1995р. ), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські ж операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до приписів п.2 зазначеного Наказу №88, ведення форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

До того ж, як слідує з п.2.4 цього ж Положення, усі первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вже зазначалося вище, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для правильного вирішення спору підлягає встановленню факт реальності поставки позивачу товару (надання послуг ) саме цим контрагентом-постачальником із з'ясуванням обставин щодо наявності у постачальника товару фізичних та технічних можливостей здійснювати поставку товару, порядку його передачі та отримання, оприходування та умов транспортування.

Як встановлено судовою колегією з наданих до суду 1-ї інстанції самим представником позивача доказів (документів), ТОВ «Рі-Ко», згідно із договором постачання №03/2012 від 03.09.2012 року, придбало у ТОВ «Престиж Продакшен» товар і в той же день його продало ПП «Елкос» згідно із договором №81, який, в свою чергу, був укладений ще 01.08.2012р., т.б. фактично за місяць до придбання цього товару.

До того ж, одночасно слід зазначити, що позивач до цього часу, навіть не зважаючи на вимогу суду 2-ї інстанції, жодних доказів (т.б. подорожніх листів, ТТН, документів про право власності на ТЗ чи договорів оренди автотранспорту та складських приміщень, актів погрузки/розгрузки ) на підтвердження факту перевезення та оплати придбаного та одночасно реалізованого товару, як і накладних на оприходування цього товару та сертифікатів його якості, не надав, в зв'язку із чим, фактично не можливо точно встановити всі умови, порядок, строки та спосіб здійснення цієї поставки.

Також, як вже вказувалося вище, судовою колегією по справі встановлено, що 03.09.2012 року, між ТОВ «Рі-Ко» (замовник) та ТОВ «Престиж Продакшен» (виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №04/2012, за умовами якого, виконавець зобов'язався за плату та за рахунок замовника, по його заявках, виконувати обо організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транспортом.

Проте, представником ТОВ «Рі-Ко» до цього часу, навіть не зважаючи на вимогу суду 2-ї інстанції, окрім актів надання послуг, податкових і видаткових накладних, не надано жодних беззаперечних доказів (т.б. подорожніх листів, ТТН, документів про право власності на ТЗ чи договорів оренди автотранспорту, заявок замовника) на підтвердження факту реальності здійснення таких транспортно-експедиційних послуг, які, в свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивач в той же період надавав і сам (т.1 а.с.187, договір №010812 від 01.08.2012р. ).

Крім того, необхідно вказати й про те, що деякі наявні у справі копії видаткових та податкових накладних, а також рахунки на оплату і акти здачі-прийняття робіт (послуг) не містять найменування посади та ПІБ особи (або № довіреності відповідальної особи ) постачальника, що, в свою чергу, виключає можливість на підставі зазначених документів ідентифікувати особу, яка безпосередньо брала участь у здійснені цієї господарської операції.

Окремо слід зазначити й про ту обставину, що як слідує зі змісту спірного акту перевірки №61/22-02/36611772 від 18.07.2013 року та акту ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 30.11.2012р. №2099/22-60/38271710 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Престиж Продакшен» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Агрохімторг Еліт» за період з вересень-жовтень 2012р., контрагент-постачальник позивача (ТОВ «Престиж Продакшен», як і його контрагент і єдиний постачальник у 2-й ланці ланцюга - ТОВ «Агрохімторг Еліт»), не мають найманих працівників; на цих підприємствах відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, т.б. відсутні основні фонди, технічний персонал, транспортні засоби, виробничі активи, власні чи орендовані складські приміщення, а також ці підприємства, як і їх керівники, не знаходяться за своїми юридичними (податковими ) адресами.

Отже, за таких обставин, судова колегія, підсумовуючи вищевикладене та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що при наявності оформлених з певними недоліками копій податкової, видаткової та товарно-транспортної накладної, належних, достатніх і беззаперечних доказів проведення позивачем спірної господарської операції саме з «Престиж Продакшен» не встановлено, а тому, з урахуванням обставин, специфіки та особливостей здійснення цих спірних господарських операцій не можливо дійти висновку про фактичний намір підприємства позивача одержати економічний ефект в результаті взаємовідносин саме з цим контрагентом.

Вказаний вище висновок суду апеляційної інстанції також опосередковано підтверджується і фактом укладення підприємством позивача договору про переуступку боргу від 01.11.2012р. (а.с.149 ), згідно якого, ТОВ «Рі-Ко» переуступило ПП «Адвайта» борг в сумі 1089777,67 грн., який рахувався у нього перед ТОВ «Престиж Продакшен» по договорам №03/2012 і №04/2012 від 03.09.2012р.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідачів, якщо вони заперечують проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку, і було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в суді 2-ї інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже, за вказаних обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову окружного суду та прийняти нову - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рі-Ко» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

ОСОБА_2