Постанова

від 19.02.2014 по справі 813/8405/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року № 813/8405/13-а

головуючого - судді Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Олексяк І.Р.

представника позивача Держицький І.Р.

представника відповідача Рождественська Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Електроніка» Акціонерного товариства «Електроніка» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013 року №0000832200 та №0000822200,-

в с т а н о в и в:

Дочірньє підприємство «Електроніка» Акціонерне товариство «Електроніка» (далі- ДП «Електроніка» АТ «Електроніка») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області), в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.10.2013 року № 0000832200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 231 198,00 грн. та застосування штрафної санкції 57 771,00 грн. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 230 826,08 грн. та застосування штрафної санкції 57 706,00 грн. та № 0000822200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 272 461,00 грн. та застосування штрафної санкції 1534,75 грн., в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 265 469,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримань податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, оскільки під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій, відтак вважає податкові повідомлення-рішення, які винесені на підставі вказаної перевірки незаконними.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пославшись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях (І том 5 а.с. 51-55). Додатково пояснила, що ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом згідно матеріалів справи встановлено, що ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» зареєстроване 28.03.2003 року в Пустомитівській райдержадміністрації, свідоцтво про державну реєстрацію за № 2032 від 28.03.2003 року, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 32461695.

ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» взято на податковий облік ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 31.03.2003 року за №02502056, станом на день підписання акту перебуває на обліку в ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області.

У періоді, за який проводилася перевірка, суб'єкт господарювання був платником податку на прибуток, податку на додану вартість, збору за забруднення навколишнього середовища, комунального податку, податку з власників транспортних засобів, збору за першу реєстрацію транспортних засобів та податку з доходів фізичних осіб.

У період, за який проводилась перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 02.04.2003 року № 18547956, виданого ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, індивідуальний номер 324616913250, ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» зареєстрований платником ПДВ з 02.04.2003 року по день підписання акту перевірки.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» (код ЄДРПОУ 32461695) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області складено акт від 11.10.2013 року №46/22-40/32461695 «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.012.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р по 31.12.2012р.» (І том а.с.10-70).

На підставі акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України щодо завищення собівартості реалізованих товарів у 4-му кварталі 2011 року всього на суму 1 154 135,0 грн., відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2013 року №0000832200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 231 198,00 грн. та застосування штрафної санкції 57 771,00 грн та №0000822200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 272 461,00 грн. та застосування штрафної санкції 1534,75 грн.(І том а.с.71-72).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (п. 2.2 Положення).

Згідно п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як вбачається з акта перевірки, включення позивачем до складу витрат та відображення в ряд.05.1 декларації, витрати що формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 4 кв. 2011 року без підтверджуючих документів на оприбуткування таких товарів.

Згідно матеріалів справи, між ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» (покупець) та Фірмою «Elektronika S.A.» Польща (продавець), було укладено Контракт №001 від 15.05.2003 року (надалі - контракт) (ІІ том а.с.195-196). Предметом контракту передбачено, що продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити холодильне обладнання та комплектуючі, надалі - товар, згідно специфікації на кожну партію товару, яка є невід'ємною частиною контракту.

Відповідно до п.2.2 Контракту поставка товару продавцем за даним контрактом здійснюється на умовах «EXW», у відповідності з правилами Інкотермс, прийнятим у 1990 році. В процесі тривалої спільної співпраці сторонами до контракту вносились певні зміни, шляхом укладення окремих додатків до контракту (ІІ том а.с.197-205). Так, додатком №8 від 04.01.2010 року сторони домовились п.1.1 контракту викласти в новій редакції: «продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити холодильне обладнання та комплектуючі, надалі - товар, згідно рахунків-фактур продавця, які є невід'ємною частиною контракту».

На підтвердження факту виконання сторонами своїх договірних зобов'язань відповідно до умов вказаного контракту №001 від 15.05.2003року позивачем надано суду: додатки, специфікації до контракту, які являються його невід'ємною частиною, ВМД №42481 від 01.11.2011р., ВМД №47446 від 02.12.2011р., рахунок-фактура (інвойс) №SZ1100028, рахунок-фактура (інвойс) № SZ1100026, транспортні накладні СМR, пакувальні листи до фактури, відомість отримання та реалізації імпортованих товарів, копії видаткових накладних на реалізацію імпортованого товару.

Наведені вище документи первинного бухгалтерського обліку підтверджують здійснення руху активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача. Крім того, згідно вищенаведених документів вбачається, що господарські операції позивача з контрагентом Фірмою «Elektronika S.A.» Польща були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами (контрактом, транспортними накладними СМR, ВМД, рахунки-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, відомістю отримання та реалізації імпортованих товарів), а саме реальне понесення витрат у власній господарській діяльності та фактичне отримання товару, який був використаний позивачем у його господарській діяльності.

Відповідно до п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.12 ст.201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Відповідно до ст.258 Митного кодексу України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.

Під час здійснення імпортних операцій, зокрема поставки холодильного обладнання та комплектуючих до нього згідно Контракту позивачем для митного оформлення були надані всі необхідні документи, перелік цих документів зазначений в «графі 44» митної декларації. Декларантом товарів по вищезазначеним імпортним - експортним операціям виступав позивач.

Відповідно до п. 14 Постанови КМУ від 21.05.2012 року №450 «Про затвердження положення про митні декларації» митна декларація на бланку єдиного адмiнiстративного документа заповнюється з використанням форми МД-2, до якої у разі потреби можуть додаватися доповнення форми МД-6 та додаткові аркуші форми МД-3 або специфікація форми МД-8. Додаткові аркушi форми МД-3, доповнення форми МД-6 та специфікації форми МД-8 у разі їх застосування є невід'ємною частиною митної декларації на бланку єдиного адмiнiстративного документа форми МД-2. Доповнення форми МД-6 використовується у разі, коли в будь-якій графі форми МД-2, МД-3 або МД-8 митної декларації на паперовому носії не вистачає мiсця для внесення необхідних вiдомостей декларантом або для проставлення службових вiдмiток чи внесення вiдомостей посадовою особою митного органу.

До ВМД №42481 від 01.11.2011р. та ВМД №47446 від 02.12.2011 року були складенні доповнення МД-6. В даних доповненнях декларантом в «графі 44» був зазначений розширений перелік документів, поданих декларантом для здійснення митного оформлення Товару.

Суд звертає увагу на те, що ВМД №42481 від 01.11.2011р. та ВМД №47446 від 02.12.2011р. містять всі необхідні реквізити, а тому згідно п. 201.12 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про те, що в акті перевірки від 11.10.2013 року №46/22-40/32461695 відповідачем зроблений неправомірний висновок про заниження валових витрат за період з 01.04. 2011 року по 31.12.2012 року в сумі 1 165 127,00 грн. Підставою для такого висновку - безпідставне включення до складу витрат, витрати що формують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 4 кв. 2011 року витрат на загальну суму 1 165 135,42 грн. згідно ВМД №42481 від 01.11.2011 року, ВМД №47446 від 02.12.2011 року без підтверджуючих документів на оприбуткування таких товарів.

Крім того, відповідач, роблячи висновок в акті перевірки про заниження валових витрат зазначає, що підставою для обліку імпортних товарів та їх руху є документи іноземної фірми-постачальника, транспортно - експедиційних компаній по навантажувально - розвантажувальних і транспортних послугах, документи на послуги по зберіганню товару, розрахункові документи про сплату мита, зборів і податків. Порядок приймання імпортних товарів передбачається в контрактах з іноземними постачальниками. Надходження ТМЦ на підприємство від постачальника при імпорті супроводжується відповідними документами: накладними, транспортними накладними СМR, документами підтверджуючими їх походження та якість, тощо.

Також, відповідач, роблячи висновок в акті перевірки що позивачем до перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, що підтверджуються реальність виконання операцій, яким опосередковувався рух товару, а саме: транспортних накладних СМR, які підтверджують дату та місце фактичного отримання товару від перевізника, виконання вантажно - розвантажувальних робіт, зберігання товару та період його подальшої реалізації покупцям. Підтвердженням товарності господарських операцій повинно відбуватись шляхом належного оформлення первинних документів, з тексту яких вбачався б вид господарської операції (послуг), її об'єм та зв'язок з господарською діяльністю позивача.

На письмову вимогу відповідача від 26.09.2013 р. №10542/10/22-4017/129 до перевірки не надані оригінали CMR на перевезення вантажів згідно вищевказаних ВМД. В наданих до перевірки їх копіях відправниками не зроблено відповідних позначок, що право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, чим порушено вимоги ст. 6,12,13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Позивач не надав до перевірки усіх первинних документів, що підтверджують дату та місце фактичного отримання товару від перевізника та період подальшої реалізації. Так як непідтверджено фактичний рух активів у процесі здійснення господарської операції, перевіркою встановлено факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Крім того, як зазначив представник позивача під час здійснення імпортних операцій, зокрема поставки холодильного обладнання та комплектуючих до нього згідно Контракту №001 від 15.05.2003 року укладеного між позивачем та фірмою «Elektronika S.A.» Польща у позивача були всі необхідні первинні документи, які свідчать про факт здійснення господарської операції. В підтвердження факту придбання товару у фірми «Elektronika S.A.» Польща та реальності здійснення господарських операцій свідчать наступні первинні документи, які оформленні належним чином: контракт №001 від 15.05.2003р., додатки, специфікації до контракту, які являються його невід'ємною частиною, ВМД №42481 від 01.11.2011року та ВМД №47446 від 02.12.2011року, рахунок-фактура (інвойс) №SZ1100028, рахунок-фактура (інвойс) № SZ1100026, CMR, пакувальні листи до фактури.

Відображення в бухгалтерському обліку здійсненої та документально підтвердженої операції передбачає проставлення відповідних рахунків в журналі господарських операцій або, при комп'ютеризованій формі ведення обліку - в певній господарській програмі. Оприбуткування товару позивачем здійснювалось на підставі належного оформлених первинних документів зазначених вище.

Відповідач роблячи висновок в акті перевірки щодо відсутності (не наданням для перевірки) частково документів з транспортування товару, місця зберігання, та відсутністю інших документів при здійснені фінансово-господарської діяльності, трактує, що позивачем вчинено правочин, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин між контрагентами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Однак, відповідач не наводить жодних доказів того, що згаданий правочин суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 70 КАС України, доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін господарського зобов'язання від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв'язок між укладанням угоди, виникненням господарського зобов'язання та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Проте, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави та суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях.

Суд звертає увагу не те, що відповідачем не наведено доказів того, що угода, на підставі якої виникли спірні господарські зобов'язання, була вчинена позивачем з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідних осіб вини у формі умислу. Контракт №001 від 15.05.2003 року укладений між позивачем та фірмою «Elektronika S.A.» Польща, на підставі якого виникли спірні господарські зобов'язання, не міг містити будь-яких зобов'язань сторін щодо сплати податків. Даний контракт не віднесено законом до нікчемних, також відсутнє судове рішення про визнання даного Контракту недійсним.

Позивач включив до складу витрат собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 4 кв. 2011 року витрати з підтверджуючими документами на оприбуткування таких товарів згідно ВМД №42481 від 01.11.2011року, фактурна вартість, транспортні послуги, мито -разом 613 736,42 грн, ПДВ 20% - 122 747,28 грн., ВМД №47446 від 02.12.2011 року, фактурна вартість, транспортні послуги, мито 540 399,09 грн., ПДВ 20% - 108 078,80 грн. Транспортування товару від фірми «Elektronika S.A.» Польща (продавець) до позивача здійснювалось перевізником ФОП ОСОБА_1, що підтверджується підписом та печаткою перевізника на транспортних накладних СМR.

Транспортна накладна СМR є необхідним документом, яка визначає взаємовідносини між вантажовідправником, перевізником, вантажоотримувачем та підтверджує транспортні витрати, та в жодному разі не є підставою для оприбуткування в бухгалтерському обліку.

На підставі вищезазначених первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарської операції з придбання товару у нерезидента, позивачем було правомірно оприбутковано товар згідно ВМД та відображено собівартість придбаних товарів в рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток. Суми ПДВ, згідно ВМД наданих для перевірки, позивачем було відображено в реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкового кредиту в декларації з ПДВ.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до положень, закріплених ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000832200 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 230 826,08 грн. та застосування штрафної санкції 57 706,00 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000822200 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 265 469,00 грн.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25.10.2013 року:

-№ 0000832200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 231 198,00 грн. та застосування штрафної санкції 57 771,00 грн. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 230 826,08 грн. та застосування штрафної санкції 57 706,00 грн.

-№ 0000822200 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 272 461,00 грн. та застосування штрафної санкції 1534,75 грн., в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 265 469,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ДП «Електроніка» АТ «Електроніка» 458 грн. 81 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2014 року.

Суддя Костецький Н.В.