Постанова

від 06.02.2014 по справі 805/18253/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 р. Справа №805/18253/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.,

при секретарі Токмаковій Є.А.,

за участю:

представників позивача Пузенко Г.Є., Либи О.В.,

представників відповідача Лобатої О.В., Жаркової О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «АВК» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТ - ЦЕНТР», про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «АВК» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, за результатами позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо фінансово - господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТ - ЦЕНТР» за періоди з 01.03.2012 по 30.04.2012 та з 01.08.2012 по 31.08.2012, висновки якої зазначені в Акті № 294/40-20-30482582 від 27.11.2013 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000704020/12739/10/40-20 від 13.12.2013 р., № 0000714020/12740/10/40-20 від 13.12.2013 р., № 0000724020/12741/10/40-20 від 13.12.2013 р., в яких зазначено, що позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 461 034,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання ПрАТ «АВК» за податком на прибуток у розмірі 484 085,00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання ПрАТ «АВК» за авансовим внеском з податку на прибуток у розмірі 470 634,00 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 115 285,50 грн., 242 042,50 грн., 117 658,50 грн., відповідно.

З висновками перевірки та прийнятими рішеннями позивач не погодився та зазначив, що вказані СДПІ в акті перевірки № 294/40-20-30482582 від 27.11.2013 р. висновки про те, що здійснені ПрАТ «АВК» з ТОВ «Дисконт Центр» операції не спричиняють реального настання правових наслідків, та мають факт відсутності реального здійснення господарської діяльності, не обґрунтовані. Законом не передбачена така вимога до реквізитів первинних та облікових документів, як зазначення прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Тому враховуючи відсутність в Законі вимоги до зазначення в первинних документах прізвищ осіб - підписантів, саме по собі підписання документів зі сторони контрагента невстановленими особами не може бути підставою для незаконного формування Даних податкового обліку по операціям з таким контрагентом.

Твердження СДПІ в м. Донецьку про відсутність у позивача довіреностей на отримання ТМЦ є неправомірним, у зв'язку з тим, що у ПрАТ «АВК» не можуть бути в наявності довіреності, тому що вони надаються постачальнику, а ПрАТ «АВК» - є покупцем (отримувачем товару). Крім того, оскільки контрагент позивача - ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР» (надалі - контрагент) здійснював поставку товару ПрАТ «АВК» не власним транспортом, а автотранспортом, належним фізичній особі - підприємцю на підставі договору послуг з транспортування, то довіреність згідно з Інструкцією N 99 «Про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей», затвердженої Міністерством фінансів від 16.05.96 p. N 99, не видається СПД - фізичним особам. Не потрібна довіреність постачальнику, який наймає перевізника та безпосередньо не передає товар покупцю, тому що у відповідності до п. 6 Інструкції № 99 довіреність видається на одержання цінностей від постачальника, а не від перевізника. А при перевезенні вантажів основними документами на перевезення є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, які оформлюють постачальник та перевізник. Таким чином, перевізник прийняв від контрагента товар та здійснював доставку товару позивачу на підставі товарно-транспортної накладної та дорожнього листа, а передача товару перевізником позивачу здійснювалась на підставі видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

Отже, довіреність на отримання ТМЦ у відповідності до Інструкції № 99, Правил перевезення № 363 від 14.10.1997р. не повинна була надаватись за операціями, які викладені вище та які розглядав відповідач під час проведення перевірки.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N363 товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом при здійсненні вантажних перевезень. Транспортні послуги надаються перевізником на підставі договору перевезення, товарно-транспортна накладна підтверджує факт здійснення транспортних послуг, але вона не підтверджує ані вартості товару, ані факту отримання товарів. Вартість товару, отриманого ПрАТ «АВК» від свого контрагенту віднесена до витрат в бухгалтерському та податковому обліку на підставі видаткової накладної наданої ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР». Товарно-транспортна накладна не міститься в переліку документів, необхідних для підтвердження податкового кредиту з ПДВ, отже її відсутність не може впливати на розмір податкового кредиту, отриманого від ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР».

Законодавством не встановлена обов'язковість складання акту про фактичну якість та комплектність продукції під час приймання товару. При прийманні товару позивачем факт неякісного товару не був виявлений, тому цей акт не складався.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов необхідних для здійснення господарської операції, сама по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торгові операції і не обов'язково будучи виробником товару

Також позивач зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків вчинення таких правочинів.

З наведених підстав просив спірні податкові повідомлення-рішення скасувати.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, надали суду письмові заперечення (а.с.5-24 т.2), пояснили, що в порушення п. 138.2. ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України ПрАТ «АВК» до складу витрат на збут віднесено витрати за послуги з оформлення фасаду будівлі композитними панелями, отримані від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 23624016), не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, в сумі 37 395,0 грн.

Також, операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» за договором поставки № 257 від 05.05.2011 у березні, квітні, серпні 2012 року не спричиняють реального настання правових наслідків та мають ознаки відсутності реального здійснення господарської діяльності.

З наведених підстав представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 22 січня 2014 р. до участі у даній адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, залучене Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТ ЦЕНТР», (ЄДРПОУ 23624016, 54006, м. Миколаїв, вул. Млинна, буд. 23/3).

Представник ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР», який є керівником вказаного товариства, у судовому засіданні 03.02.2014 р. пояснив, що на підставі укладеного з ПрАТ «АВК» підрядного контракту від 10 квітня 2012 р. ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» виконало роботи з оформлення фасаду будівлі композитними панелями, роботи носили разовий характер, не відносилися до капітального будівництва, через що не складалася проектно-кошторисна документація. Розрахунки за контрактом були передбачені ціною за домовленістю, контракт повністю та належним чином виконаний сторонами.

Також, представник третьої особи пояснив, що ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» є виробником та постачальником торгового обладнання, на підставі укладеного договору з № 257 від 05.05.2011 р. здійснювалась поставка товару безпосередньо вантажоодержувачам - дистриб'юторам покупця, склади яких розташовані в різних містах України. Фактичне отримання торгового обладнання дистриб'юторам підтверджується видатковими накладними. Виробництво носило характер зборки торгового обладнання з підготовлених елементів, придбаних в інших підприємствах, через що ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» своїми виробничими потужностями забезпечувало виконання укладеного договору з ПрАТ «АВК».

З наведених підстав представник третьої особи вважає рішення відповідача необґрунтованими, а заявлений позов про їх скасування таким, що підлягає задоволенню.

З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовані вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство «АВК», зареєстроване Виконавчим комітетом Донецької міської ради в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 30482582, перебуває на обліку в СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Судом встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо фінансово - господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТ - ЦЕНТР» за періоди з 01.03. 2012 р. по 30.04. 2012 р. та з 01.08. 2012 р. по 31.08.2012 р., за результатами якої був складений акт № 294/40-20-30482582 від 27.11.2013 р. з додатками (а.с.14-100 т.1).

На підставі акту перевірки, податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення (а.с.11-13 т.1):

№ 0000704020/12739/10/40-20 від 13.12.2013 р.,

№ 0000714020/12740/10/40-20 від 13.12.2013 р.,

№ 0000724020/12741/10/40-20 від 13.12.2013 р.

Підставами прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем зазначені господарські відносини позивача з ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР». Зокрема, за наслідками перевірки відповідачем встановлені наступні обставини.

До складу витрат на збут віднесено витрати за послуги з оформлення фасаду будівлі композитними панелями, отримані від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР», не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, в сумі 37 395 грн.

Також, операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» за договором поставки № 257 від 05.05.2011 р. у березні, квітні, серпні 2012 року не спричиняють реального настання правових наслідків, та мають факт відсутності реального здійснення господарської діяльності.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Акт надання послуг №53 від 19.04.2012 р. між ПрАТ «АВК» та ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» не містить таких обов'язкових реквізитів, як обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Крім того, до перевірки не надано й інші документи, що підтверджують здійснення господарської операції, її обсяги, склад витрат, що сформували вартість послуги, та складання яких передбачено умовами підрядного контракту № 138 від 10.04.2012 р. між ПрАТ «АВК» та ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР», а саме проектно-кошторисна документація на виконання робіт; розрахунок вартості матеріалів, вартості робіт; акт приймання-передачі фронту робіт.

На думку відповідача ПрАТ «АВК» до складу витрат на збут безпідставно віднесено суму нарахованої амортизації по малоцінним необоротним матеріальним активам (вітрини та інше торгове обладнання), які було придбано у тому ж періоді у ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» згідно з договором поставки № 257 від 05.05.2011 р., у загальній сумі 2 267 774,27 грн., у тому числі: у березні 2012 року - в сумі 589 908,02 грн., у квітні 2012 року - в сумі 812 825,75 грн., у серпні 2012 року - в сумі 865 040, 50 грн.

До перевірки надано договір поставки від 05.05.2011 р. № 257 укладений у м. Донецьку між ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» - постачальник та ПрАТ «АВК» - покупець. У видаткових накладних ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» та у прийомних актах ПрАТ «АВК» наявні тільки підписи осіб, що передали та прийняли товар, але відсутні посади, прізвища або інші дані, які б дозволили ідентифікувати робітників обох підприємств, які здійснювали операції з передачі та прийняття товару. Також у видаткових накладних й у прийомних актах відсутні номер та дата видачі довіреностей. за якими даний товар 6ув отриманий від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР».

У журналі виданих довіреностей записи на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо отримання товарів від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» у березні, квітні, серпні 2012 року відсутні. Відсутність таких обов'язкових реквізитів, як посади та прізвища осіб, які брали участь у господарських операціях, на дають змоги вважати надані до перевірки видаткові накладні та прийомні акти первинними документами , складеним за правилами ведення бухгалтерського обліку. Відсутність у ПрАТ «АВК» довіреностей на отримання товарів від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» за договором поставки № 257 від 05.05.2011 р. є порушенням порядку відпуску покупцям товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до товарно-транспортних накладних, що надані до перевірки, послуги з транспортування торгового обладнання за договором поставки № 257 від 05.05.2011 р. надавало автотранспортне підприємство ФОП ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_1); замовником (платником) послуг з транспортування та вантажовідправником виступало ТОВ "ДИСКОНТ-ЦЕНТР", а вантажоодержувачем - ПрАТ «АВК». Перелік товарно-транспортних щодо транспортування торгового обладнання за договором поставки № 257 від 05.05.2011 р. наведено у додатку № 5 до акту.

У всіх товарно-транспортних накладних пунктом навантаження вказано м. Миколаїв, а пунктами розвантаження - різні населені пункти на території України. У графі «Вантаж одержав» в деяких товарно-транспортних накладних вказано прізвище та ініціали одержувача: ОСОБА_6; в решті товарно-транспортних накладних підпис одержувача товарно-матеріальних цінностей не розшифровано.

В товарно-транспортних накладних на транспортування товару за договором № 257 від 05.05.2011 р. між ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» та ПрАТ «АВК» за березень, квітень та серпень 2012р. не заповнені численні розділи, а саме:

- ідентифікаційні коди відправника вантажу і вантажоодержувача, замовника;

- не вказано за якою адресою здійснювалось навантаження та розвантаження товарів, отриманих ПАТ «АВК» від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР»;

- не заповнені рядки в розділі «Вантажно - розвантажувальні операції» (вказаний тільки час початку та кінця розвантажувальних операцій, без зазначення виконавця вантажно-розвантажувальних операцій, способу навантаження/розвантаження, початку та закінчення навантажувальних операцій, підписів відповідальних осіб),

- відсутні підписи водіїв - експедиторів,

Крім того, у наданих товарно-транспортних накладних містяться суперечливі дані.

Враховуючи неповний комплект документів, що підтверджують якість та безпеку продукції (відсутність сертифікатів якості заводу-виробника, висновків санітарно-епідеміологічної експертизи МОЗ України), під час приймання товару за якістю від ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» згідно з п.16 Інструкції № П-7 повинен був складатися акт про фактичну якість та комплектність продукції, що надійшла, із зазначенням відсутніх документів. Але такі акти до перевірки теж надані не були.

В обґрунтування нікчемності вказаних господарських операцій відповідач також послався на результати перевірок контрагентів ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР».

Обґрунтовуючи невідповідність висновків відповідача вимогам законодавства та обставинам справи, позивачем зазначені наступні пояснення та відповідні докази.

Зокрема, позивачем зазначено, що поставка товару здійснювалась вантажоодержувачам - дистриб'юторам покупця, склади яких розташовані в різних містах України. Фактичне отримання торгового обладнання дистриб'юторами підтверджується видатковими накладними. Контрагент позивача ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» є виробником та постачальником торгового обладнання, що було встановлено позивачем перед початком роботи з постачання торгового обладнання після укладання договору № 257 від 05.05.2011 р. перед початком роботи за договором робітниками ПрАТ «АВК» був проведений технічний аудит нового постачальника - ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» з виїздом в місце розташування контрагента, під час якого були оглянуті технологічне обладнання, складські та офісні приміщення, стандарти менеджменту якості ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР», які знаходились на той час за адресою: м. Миколаїв, вул. Млинна, 23/3.

Постачання торгового обладнання за договором поставки № 257 від 05.05.2011 р. здійснювалось згідно з специфікаціями, які оформлювались сторонами договору на окремі партії товару, до специфікацій надавались креслення торгового обладнання, яке контрагент повинен виготовити та поставити. Для прикладу позивачем надані специфікації з кресленнями: № ДЦ-2/12 від 06.02.2012р., № ДЦ-36/12 від 01.08.2012 р., № ДЦ-41/12 від 01.08.2012 р., № ДЦ-26/12 від 01.08.2012 р.

На заперечення відповідача позивач зауважив, що водій ОСОБА_8 на автомобілі Фольксваген держ. № НОМЕР_2 не здійснив 9 виїздів з м. Миколаєва, а здійснив один виїзд з одночасно оформленими декількома ТТН, датованими 13.08.2012, з зазначеними в них різними пунктами розвантаження. Оскільки доставка товару за ТТН № № 130816, 130819, 130809, 130817, 130815, 130810, 130805, 130820,130807 здійснювалась в одному напрямку, то в одну машину був завантажений товар на різні пункти вивантаження. Але при цьому оформлені різні ТТН, тому що завантажені різні види товару та для різних пунктів розвантаження. Це було здійснено для доцільності організації перевезення з метою зниження витрат на транспортування товару, пов'язаних з витратами на пально-мастильні матеріали, витратами на відрядження та інше. При цьому машина не робила в один день декілька виїздів з Миколаєва, а машина виїхала з Миколаєва в один день - 13.08.2012 р. з оформленими ТТН на різні пункти розвантаження за одною датою - датою оформлення ТТН. Тобто поїздка була одна.

Також позивач зазначив, що одна ТТН на доставку товару оформлювалася в різні пункти призначення. Як приклад водій Марченко на автомобілі ДАФ державний в„– НОМЕР_3 02.03.2012 р. за ТТН № 020308 здійснив доставку товару в міста Вінниця-Хмельницький-Ровно-Чернівці-Львів-Луцьк-І.Франківськ. Оскільки доставку товару здійснювалась в одному напрямку, то в одну машину був завантажений однорідний (однієї групи) товар на різні пункти вивантаження та за однією ТТН. При цьому, і в цей раз машина не робила в один день декілька виїздів з Миколаєва, а машина виїхала з Миколаєва з оформленою ТТН за одним номером на різні пункти розвантаження за одною датою - датою оформлення ТТН та їхала від міста до міста поки не була здійснена вся доставка товару. Тобто поїздка була одна. Час розвантаження товару зазначений за першим пунктом розвантаження, а час розвантаження за іншими пунктами не зазначений. Маршрут напрямку з картою за зазначеними ТТН доданий позивачем до письмових пояснень

Оформлення ТТН зазначеними способами (оформлення однієї ТТН на різні пункти поставки однією поїздкою та оформлення декілька ТТН на різні пункти доставки однією поїздкою) не суперечить законодавству, тому що немає на цей час законодавчо встановлених вимог заповнення ТТН.

ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» був одним постачальником торгового обладнання: напільна вітрина (з надстройкою), вітрина під касу (з ящиком), напільна вітрина (вузька), напільна вітрина), та обладнання, призначеного для розташування в магазинах самообслуговування (двохсторонні тумби - острів, палета) та іншого обладнання. Даний постачальник був вибраний в результаті проведення тендеру. Для підтвердження результатів тендеру та вибору надав суду конкурентні листи № 85, № 86, № 87 та лист оцінки та вибору постачальників, з яких вбачається, що саме ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» був узгоджений в якості постачальника.

За наслідками дослідження наданих сторонами доказів суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктами 1, 2 та 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, суд зазначає, що позивачем до суду були надані договір № 138 від 10.04.2012 року, укладений позивачем з ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» на виконання робіт з оформлення фасаду будівля, з актами про надання послуг та прийняття фронту робіт та податковою накладною (а.с.152-157 т.2).

Також позивачем надані до суду договір поставки № 257 від 05.05.2011 р., укладений з ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР» (а.с.222-223 т.1). На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав акт звірки розрахунків, рахунки на оплату (а.с.224-235 т.1), видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні (а.с.39-148 т.2), якими підтверджується факти здійснення поставок продукції за вказаним договором № 257 від 05.05.2011 р.

Спростовуючи посилання відповідача на те, що деякі документи первинного обліку підписані особами без розшифровки їх підписів, позивачем надані листи між ПрАТ «АВК» та ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР», в яких були визначені особи, уповноважені підписувати та оформляти документи первинного обліку, приймати та передавати продукцію, із зазначенням прізвищ, ім'я, по батькові та паспортних даних відповідних працівників, а також зразків їх підписів (а.с.149-151 т.2).

За приписами ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Всі надані позивачем документи на підтвердження здійснених господарських операцій підписані та скріплені печатками сторін, мають всі обов'язкові реквізити, як того вимагає чинне законодавство України. Невідповідність вказаних документів фактичним господарським відносинам позивача з боку відповідача не доведена.

Тому, з урахуванням здійснених позивачем господарських операцій, суд зазначає, що відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з п. 138.2. вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно на підставі наявних у нього первинних документів сформовано витрати, визначено суму податку на прибуток в розмірі 484 085,00 грн., суму авансового внеску з податку на прибуток в розмірі 470 634,00 грн., податковий кредит та суму бюджетного відшкодування у розмірі 461 033,80 грн. за зазначені в акті перевірки періоди.

Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів ТОВ «ДИСКОНТ ЦЕНТР» (а.с.179-244 т.2, а.с.1-8 т.3) суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Тому суд вважає посилання відповідача на діяльність суб'єктів підприємництва, з якими позивач не вступав у правовідносини, такими, що не стосуються предмету доказування та не мають правового значення відносно позивача.

З аналогічних підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на характер оформлення товарно-транспортних накладних при виконання договору № 257 від 05.05.2011 р., оскільки висновок про нікчемність вказаного договору відповідач обґрунтовує недоліками в оформленні документів, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей. Проте, зі змісту вказаного договору випливає, що між позивачем та ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» існували правовідносини стосовно поставки продукції. Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи не встановлено, що між позивачем та третьою особою існували правовідносини перевезення, оскільки по справі не розглядається питання нечинності будь-яких договорів перевезення, укладених за участю позивача. За таких умов посилання відповідача на нормативні документи, якими оформлюються відносини щодо перевезення вантажів, суд вважає такими, що не стосуються предмету доказування.

Також суд зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Крім того, можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди, укладені позивачем, порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Також, посилання відповідача в акті перевірки на статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України (а.с.62 т.1) є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За таких обставин суд враховує, що зі змісту акту перевірки та заперечень відповідача проти позову вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі встановлених ним достовірних фактів щодо позивача, а на підставі зроблених за наслідками перевірки припущень.

Проте, сукупність наданих сторонами доказів свідчить про відсутність підстав для визнання укладених позивачем договорів з ТОВ «ДИСКОНТ-ЦЕНТР» та здійснених на їх виконання господарських операцій нікчемними. Отже, висновки акту перевірки, які були підставами прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження при розгляді справи, через що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

За таких обставин заявлений по цій справі позов підлягає задоволенню повністю шляхом скасування оскаржених рішень відповідача.

За приписами ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, Тому на користь позивача з Державного бюджету підлягає стягненню сума сплаченого судового збору (а.с.2, 243 т.1) в сумі 458,80 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 17, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «АВК» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТ - ЦЕНТР», про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 13 грудня 2013 р. № 0000704020/12739/10/40-20, № 0000714020/12740/10/40-20 та № 0000724020/12741/10/40-20.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «АВК» (код ЄДРПОУ 30482582) витрати зі сплати судового збору у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 06 лютого 2014 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 11 лютого 2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.