Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а-587/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. № 9104/92380/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Кухтея Р.В., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Волошин М.М.

представника відповідача - Шпака В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінком» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служи про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

20 січня 2012 року позивач - ТзОВ «Будінком» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Сихівському районі м. Львова в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.01.2012 року № 000042321.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підставою для формування податкового кредиту є податкові накладні, видані у відповідності до вимог чинного законодавства та первинні бухгалтерські документи, які підтверджують суми податкового кредиту. Позивачем правомірно включено суми ПДВ до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ПП «Авторесурс-Сервіс». Реальність господарських операцій підтверджується усіма характерними для даного виду господарських операцій первинними документами, які були представлені до перевірки. Відповідач не заперечує те, що товари позивачем дійсно були придбані та в подальшому використані у власній господарській діяльності. Зменшення позивачу податкового кредиту з ПДВ, за недодержання податкової дисципліни його контрагентом, на його думку не відповідає вимогам податкового законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 12.01.2012 року № 000042321.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що під час перевірки відповідачем встановлено, що ПП «Авторесурс-Сервіс» постачав товари ТОВ «Будінком». ДПІ у Франківському районі м. Львова провела позапланову невиїзну перевірку ПП «Авторесурс-Сервіс», про що був складений акт від 14.04.2011 року за № 602/23-2/3703617. За наслідками виїзду не встановлено місцезнаходження посадових осіб ПП «Авторесурс-Сервіс» про що складено акт. В ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби, трудові ресурси. Відповідно, ПП «Авторесурс-Сервіс» не здійснювало і не могло здійснити операції з придбання товарів, (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців, а отже правочини з придбання та продажу товарів, робіт, послуг, укладені ПП «Авторесурс-Сервіс» з постачальниками та покупцями не спрямовано на реальне настання правових наслідків. Суд першої інстанції не дослідив, яким чином здійснювались поставки товарів, чиїм транспортом, хто здійснював приймання товару. Також, суд першої інстанції не допитав керівника ПП «Авторесурс-Сервіс» ОСОБА_3

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Позивач прибуття свого представника у судове засідання не забезпечив, хоча належним чином, повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, а тому згідно ч. 4 ст. 196 КАС України його неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.12.2011 року працівниками ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Будінком» з питань достовірності нарахування ПДВ за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Авторесурс-Сервіс», результати якої оформлені актом від 23.12.2011 року № 5100/23-209/32181579 (а.с. 6-13).

Згідно висновків цього акта, податковим органом встановлено порушення позивачем п. 180.1 ст. 180, п. 187.1 ст. 187, п.п 198.1 - 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК).

До таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що позивачем безпідставно у лютому 2011 року до податкового кредиту віднесено суму ПДВ - 7642 грн на підставі податкової накладної № 85 від 07.02.2011 року виписаної ПП «Авторесурс-Сервіс» щодо поставки будівельних матеріалів за договором № 05/11 від 07.02.2011 року. Податковий орган вважає, що вказаний правочин є нікчемним, оскільки згідно акта перевірки ПП «Авторесурс-Сервіс» складеного ДПІ у Франківському районі м. Львова встановлено, що це підприємство не знаходиться за податковою адресою, у нього відсутні основні фонди, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів. Зазначене підприємство проводить транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

На підставі вказаного вище акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесла податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0000042321 від 12.01.2012 року, яким ТзОВ «Будінком» збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 7643 грн, у тому числі: 7642 грн - за основним платежем та 1 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції свою постанову мотивував тим, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Авторесурс-Сервіс» підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами. Контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ та відомості про нього внесені до ЄДРЮОФОП. Податковий кодекс України не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагентів позивача. Припущення зазначені в акті перевірки не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011 року врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (далі - ПК України).

В підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог ст. 201 ПК України. При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні придбаного товару (отриманих робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, є підтвердження реальності господарської операції належним чином оформленими первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції. Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що 07.02.2011 року між ТзОВ «Будінком» (Покупець) та ПП «Авторесурс-Сервіс» (Продавець) укладено договір № 05/11, згідно умов якого Продавець продає, а покупець купує будматеріали в асортименті, кількістю та за ціною, вказаних у накладних або рахунках (а.с. 14-15).

На виконання умов цього договору ПП «Авторесурс-Сервіс» поставило позивачу будівельні матеріали згідно видаткової накладної № РН-2-07003 від 07.02.2011 року на суму 45848,03 грн, у тому числі ПДВ - 7641 грн (а.с. 16). На підтвердження оплати товару, позивачем до матеріалів справи долучено копію банківської виписки (а.с. 18).

За результатами господарської операції Продавцем на відповідну суму видано Покупцю податкову накладну № 85 від 07.02.2011 року (а.с. 17).

Сплачені позивачем у ціні придбаного товару суми ПДВ віднесено до податкового кредиту за лютий 2011 року в сумі 7641 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи податковою декларацією з ПДВ за лютий 2011 року та розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с. 35-38).

Також, позивачем на підтвердження реальності господарських операцій до матеріалів справи долучено картки рахунку 631 за 2011 рік із зазначенням руху товарів між позивачем та його контрагентом - ПП «Авторесурс Сервіс»; - Оборотно-сальдової відомості по рахунку 201 за 07.02.2011 року.

Контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ та мав відповідне свідоцтво № 100277442, що підтверджується наявною у справі роздруківкою з офіційного веб-порталу ДПС України (а.с. 33), згідно якої таку реєстрацію анульовано лише 20.04.2011 року, тобто після здійснення господарських операцій. Ці обставини також підтверджуються інформацією зазначеною у акті перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» від 14.04.2011 року № 602/23-2/3703617 (а.с. 51 зворот).

Крім того, відомості ПП «Авторесурс Сервіс», як на час здійснення господарських операцій так і на час розгляду справи внесені до ЄДРЮОФО, що підтверджується інформацією з Реєстраційного порталу http://irc.gov.ua, який функціонує згідно Наказу Міністерства юстиції України від 14.12.2012 року № 1846/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2105/22417.

З наведених вище обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згадані вище господарські операції між позивачем та ПП «Авторесурс Сервіс» мають реальний характер, оскільки факт поставки будівельних матеріалів підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками. Контрагент позивача на час здійснення господарських операцій був зареєстрований платником ПДВ, а тому у відповідності до ст. 201 ПК України вправі був виписувати податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ з огляду на не підтвердження реальності господарських операцій між ПП «Авторесурс Сервіс» та його контрагентами, оскільки установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує дану господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї господарської операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку, тобто в даному випадку між позивачем та ПП «Авторесурс Сервіс», а не між ПП «Авторесурс Сервіс» та його контрагентами по ланцюгу постачання.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Позиція суду викладена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не встановлено обставин хто здійснював транспортування товару, його приймання, оскільки згідно п. 3 договору № 05/11 від 07.02.2011 року поставка товару здійснювалась Продавцем на склад Покупця (а.с. 14). Приймання товару згідно видаткової накладної здійснював керівник ТзОВ «Будінком» Лавренюк В.В., що він і підтвердив у своїх поясненнях суду першої інстанції.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень п. 180.1 ст. 180, 187.1 ст. 187, п.п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 201 ПК України, оскільки господарські операції між ним та ПП «Авторесурс Сервіс» мають реальний характер та підтверджені усіма характерними для даного виду операцій первинними документами. Висновки податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2012 року у справі № 2а-587/12/1370 - без мін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня складення її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: Р.В. Кухтей

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 21.02.2014 року.