Постанова

від 19.02.2014 по справі 909/1308/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа № 909/1308/13

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого -судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т. Б.,

Марко Р.І.

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (позивача) - не з'явився,

відповідача - з»явився

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Сезам-Іва" б/н від 13.01.2014 року, м.Івано-Франківськна рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2013 року, суддя Цюх Г. З.

у справі за № 909/1308/13

за позовом - товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокол", м. Івано-Франківськ

до відповідача - приватного підприємства "Сезам-Іва", м.Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в сумі 65374,23 грн.

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2013 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково та стягнено з приватного підприємства «Сезам Іва» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокол» 44819 грн. 36 коп. основного боргу, 6675 грн. 26 коп. відсотків за користування товаром у розмірі 0,2% та 1720 грн. та 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду в частині відмови в решті позовних вимог, мотивоване тим, що поставка товару по видаткових накладних № РН-0000145 від 25.09.13, № РН-0000165 від 30.10.13 здійснювалась по змінених (в сторону збільшення) цінах, безпідставно, а тому підлягає стягненню розмір неоплаченого товару за цінами обумовленими сторонами до змін в односторонньому порядку позивачем ціни за поставлений товар.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір стягнення до 36535,04 грн. за основним зобов'язанням та до 7969,22 грн. пені за прострочення оплати товару.

Скаржник покликається на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції він та його представник наполягали на тому, що не згодні з запропонованою позивачем зміненою ціною на товар, а тому вважають договір № 21-03-11 від 22.01.2011 року розірваним. Тому ПП «Сезам Іва» вважає, що звільняється від обов'язку оплачувати вартість поставленої згідно накладної №145 25.09.2013 року продукції, та погоджується повернути товар, який залишився в залишку. Місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не застосовував наслідки припинення (розірвання) договору постачання продукції № 21-03-11, стягнувши безпідставно з відповідача вартість продукції, поставленої згідно накладної № 145 від 25.09.2013 року та пеню за просторчення її оплати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін з огляду на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, яке прийняте у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, мотивуючи тим, що відповідач був належно повідомлений позивачем про зміну ціни на товар.

Крім того, після зміни ціни відповідач продовжував брати товар у позивача, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000145 від 25.09.2013 року, і видатковою накладною № РН-0000165 від 30.10.2013 року.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення відповідача, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокол" (позивач) та приватним підприємством "Сезам-Іва" (відповідач) укладено договір №21-03-11 від 21.03.11, який за своєю правовою природою є договором поставки, відповідно до умов якого, продавець зобов'язувався передати, а покупець прийняти та оплатити продукцію в кількості за номенклатурою, ціною, термінами та умовами поставки згідно з умовами цього договору, а також рахунків-фактур і видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. цього договору кількість продукції, що постачається, зазначається у видаткових накладних. Пунктом 5.2. договору встановлено, що оплата поставленої продукції проводиться покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки продукції.

На виконання умов договору, позивач на підставі видаткових накладних №РН-0000072 від 16.05.13, №РН-0000089 від 05.06.13, №РН-0000099 від 18.06.13, №РН-0000108 від 04.07.13, №РН-0000111 від 17.07.13, №РН-0000125 від 14.08.13, №РН-0000127 від 22.08.13, №РН-0000140 від 13.09.13, №РН-0000145 від 25.09.13, №РН-0000165 від 30.10.13 та довіреностей (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи) передав відповідачу продукцію, за яку останній вчасно не розрахувався, внаслідок чого за розрахунками позивача виникла заборгованість, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в сумі 52185,66 грн.

Згідно п.4.3 договору в разі виникнення в сторін необхідності зміни ціни, зацікавлена сторона надсилає іншій стороні пропозицію у письмовій формі (листом чи по факсу) або шляхом телефонних переговорів. Сторона, що отримала пропозицію про зміну ціни, зобов'язана у 20-денний термін з моменту її отримання письмово повідомити про своє рішення іншій стороні.

Як встановлено правомірно судом перщої інстанції та перевірено апеляційним судом поставка по видаткових накладних за №РН-0000145 від 25.09.13, за №РН-0000165 від 30.10.13 здійснювалась по збільшених цінах та без додержання вимог вищенаведеного пункту договору про дотримання порядку збільшення ціни за товар, що поставлявся відповідачу. Доказів направлення позивачем відповідачу пропозиції про зміну ціни продукції суду не надано та останнім не встановлено. Отже, висновок суду першої інстанції, що сторони договору не досягли домовленості про зміну ціни на товар є правильним.

З врахуванням вищенаведеного та здійсненого перерахунку по видаткових накладних №РН-0000145 від 25.09.13 та №РН-0000165 від 30.10.13 обгрунтованою є вимога про стягнення вартості поставленої продукції в сумі 51 819,36 грн.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст. 188 ГК України.

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем після звернення позивача до суду було сплачено 7000 грн. основного боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, провадження в цій частині суд першої інстанції правомірно припинив за відсутністю предмету спору відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, з віднесенням на відповідача в цій частині судових витрат, що довів спір до суду.

Відповідач належних заперечень проти позову чи доказів повного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував, тому судом першої інстанції правомірно стягнено 44819,36 грн. заборгованості за поставлену продукцію.

В стягненні 366,3 грн. основного боргу місцевим судом правомірно відмовлено як безпідставній вимозі, оскільки сторони не погодили умови про збільшення ціни на товар, що поставлявся за договором, укладеним між сторонами.

Щодо стягнення 13188,57 грн. відсотків за користування товаром у розмірі 0,2%, суд зазначає наступне.

Пунктом 9.4. договору №21-03-11 від 21.03.11 передбачено, що при здійсненні оплати після строку, визначеного у п.5.2 цього договору, така оплата вважається простроченою. При простроченні оплати за цим договором з Покупця (відповідача) стягуються відсотки за користування товаром у розмірі 0,2 % від несплаченої суми за кожний робочий день прострочення.

З врахуванням п.9.4. Договору, періоду прострочки, часткових проплат до стягнення підлягає сума в розмірі 6675,26 грн. відсотків за користування товаром у розмірі 0,2%., що також правомірно розраховано судом першої інстанції.

В стягненні 6513,31 грн. відсотків за користування товаром правомірно судом першої інстанції відмовлено, з врахуванням суми прострочки(з врахуванням ціни за товари), періоду прострочки та розміру відсотків за прострочення.

Таким чином висновок суду першої інстанції про стягнення 44819,36 грн. основного боргу та 6675,26 грн. відсотків за користування товаром у розмірі 0,2% є правильним.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що договірні відносини слід вважати припиненими, в зв'язку з тим, що позивач в порушення умов договору від 21.03.2011 р. змінив умови зобов'язання (в частині зміни ціни по декількох накладних) так апеляційним судом не розцінюється.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки згідно з договором. За ст. 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. За змістом додаткової угоди (а.с.16) спірний договір діє до 31.12.2013 року. Сторони в договорі не передбачили умови про припинення договірних зобов'язань в односторонньому порядку. Якщо договір змінений або розірваний з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору, що в спірному випадку не встановлено.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги приватного підприємства "Сезам-Іва", витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2013 року в справі №909/1308/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Сезам-Іва" б/н від 13.01.2014 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т. Б. Бонк

Р.І.Марко