Ухвала

від 06.02.2014 по справі 826/4430/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4430/13-а( в 11-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Гром Л.М.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Макеєва С.Д., Собура А.К., представника відповідача - Ткача С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Логікон» до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Логікон» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0013002202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Печерському районі міста Києва проведена документальної невиїзної перевірки ТОВ «НВП «Логікон» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сістем Трейд Україна» за період з 01.01.2011 по 31.07.2011.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки № 967/2202/21571864 від 02.11.2012, який містить висновки про те, що позивачем порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 603 134 грн., в тому числі за січень 2011 року на суму 180 358 грн., за березень 2011 року на суму 226 097 грн., за квітень 2011 року на суму 120 494 грн., за травень 2011 року на суму 76 185 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, ДПІ у Печерському районі міста Києва було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0013002202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 603 135,00 грн., в т.ч. 603 134,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, так як господарські операції позивача з контрагентом належним чином відображено у податковому обліку та у податковій звітності. Крім того право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та іншими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При цьому, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «НВП «Логікон» (Замовник) та ТОВ «Сістем Трейд Україна» (Постачальник) укладено Договір № И-1.02/1 від 01.02.2010, предметом якого є здійснення постачальником поставки замовнику обладнання у відповідності до специфікацій, наведених у додатках до даного договору.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується податковими та видатковими накладними, специфікаціями до Договору, рахунків на оплату, журналами реєстрації довіреностей за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, виписками по особовому рахунку, накладними на прихід, наявними в матеріалах справи.

Зберігання товару здійснювалось на складі позивача, який він орендує відповідно до Договору суборенди № 939/1 від 25.12.2009, строк дії якого, відповідно до додаткових угод продовжувався до 31.12.2011 та 31.12.2012.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Сістем Трейд Україна» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на акти ДПІ у Подільському районі міста Києва державної податкової служби № 37/23-205/34818779 від 30.01.2012, № 351/23-205/34818779 від 19.09.2011, № 110/23-304/34818779 від 08.07.2011, № 37/23-205/34818779 від 30.01.2012 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Сістем Трейд Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за періоди: січень 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року та травень 2011 року.

В свою чергу, у вказаних актах перевірки податковий орган посилається на матеріали акту ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 1083/234/36725965 від 23.05.2011 про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного ПП «Транс Грейн», за результатами якого встановлено нікчемність угод зазначеного підприємства із контрагентами, в тому числі з ТОВ «Сістем Трейд Україна».

Згідно вказаних актів, податкові органи дійшли висновку про те, що господарські операції з контрагентами-постачальниками ТОВ «Сістем Трейд Україна» не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Так, отримавши матеріали вищезазначених перевірок ТОВ «Сістем Трейд Україна» відповідач було встановлено нікчемність правочинів по ланцюгу постачання до «вигодонабувача».

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ «Сістем Трейд Україна» є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Сістем Трейд Україна», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Податковим органом також не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ «Сістем Трейд Україна» спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Сістем Трейд Україна» є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.

Таким чином, суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

Л.М. Гром

Ухвалу в повному тексті виготовлено11.02.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Гром Л.М.