Постанова

від 13.02.2014 по справі 810/944/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/944/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Чаку Є.В.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Савінського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного малого підприємства "СВА" до державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне мале підприємство "СВА" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2012 № 0001862301/2818 і від 24.01.2012 № 0000162301/128.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у серпні 2012 року посадовими особами ДПІ в Обухівському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «СВА» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість і податку на прибуток при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ПП «Сітал» і ТОВ «Авитек Груп ЛТД», за результатами якої складено Акт від 07.09.2012 року № 2015/231/13708255.

Так, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.2 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України - занижено суму податку на прибуток у сумі 192480,00 грн. за І і ІІ квартали 2011 року, І квартал 2012 року і півріччя 2012 року, пункту 185.1 статті 185, пункту, 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6, статті 198 Податкового кодексу України - завищено суму податкового кредиту на 165821,95 грн. за березень - червень 2011 року і лютий - квітень 2012 року.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.01.2013 року № 00001632301/128, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 201828,75 грн., з них 186728,00 грн. за основним платежем і 15100,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 12.11.2012 року № 0001862301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 180206,48 грн., з них 165821,95 грн. за основним платежем і 14384,53 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацєю, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Сітал» та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» .

Так, судом першої інстанції встановлено, що у березні 2011 року між позивачем і ТОВ «Авитек Груп ЛТД» укладено договір оренди обладнання від 01.03.2011 № 032.

Також, між позивачем і ТОВ «Авитек Груп ЛТД» укладено договір про оплатне надання послуг від 01.03.2011 № 031, предметом якого було виконання робіт по переробці картону, паперу, гофрокартону,тари з гофрокартону.

У березні 2012 року між позивачем і ПП «Сітал» укладено договір на поставку товарів від 01.03.2012 № 027.

Крім того, між позивачем і ПП «Сітал» укладено договір про надання послуг від 01.03.2012 № 026, предметом якого було виконання робіт по переробці картону, паперу, гофрокартону, тари з гофрокартону.

У цей же день, між позивачем і ПП «Сітал» укладено договір оренди обладнання від 01.03.2012 № 046.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та ПП «Сітал» позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), акти приймання - передачі послуг/робіт, банківські виписки.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Проте, наведені вище документи, надані позивачем не відповідають вказаним ознакам.

Так, вказані документи не заповнені в повному обсязі та не містять всіх обов'язкових реквізитів.

Крім того, колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції не досліджено той факт, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як, зокрема, документів, що підтверджують транспортування продукції, книги обліку продажу та придбання товарів за вказаний період, актів прийому-передачі придбаного товару, документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на Акти ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Сітал» та «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Зокрема в Акті перевірки відповідачем зазначено, що від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС надійшов Акт від 29.08.2011 №1198/23-3/37046350 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.06.2011р. по 30.06.2011р.

Згідно з даними вказаного Акта, за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 задекларована ТОВ «Авитек Груп ЛТД» сума ПДВ по операціях з продажу та оплати за товари (роботи, послуги), що формують податкові зобов'язання з податку на додану вартість, становить - 0,0 грн. Задекларована ТОВ «Авитек Груп ЛТД» сума ПДВ по операціям з придбання, які дають право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, становить - 0,0 грн.

Посадова особа ДПІ у Печерському районів м. Києва ДПС зазначила, що з вказаних фактів, вбачається, що фінансово - господарські взаємовідносини між ТОВ «Авитек Груп ЛТД» і контрагентами постачальниками, покупцями є фіктивними правочинами, такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Також, у даному Акті перевірки вказано, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Крім того, згідно з вказаним Актом від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано службову записку з повідомленням про те, що в ході відпрацювання підприємств встановлено і опитано директора ТОВ «Авитек Груп ЛТД» гр. ОСОБА_4, який пояснив, що не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

У зв'язку з цим, податковий орган зазначив, що враховуючи те, що у ТОВ «Авитек Груп ЛТД» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, вказані операції ТОВ «Авитек Груп ЛТД» не є господарською діяльністю підприємства в розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, тому усі операції купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

У свою чергу, при подальшій перевірці позивача з питань взаємовідносин з ПП «Сітал», відповідач в Акті перевірки зазначив, що до ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС надійшов акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21.06.2012 №2012/22-9/21695093 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СІТАЛ» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.12.2011 по 30.05.2012.

Згідно з даним Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва зазначила, що ПП «Сітал» не звітує про наявність основних фондів.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів і інших документів, встановлено відсутність управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

У зв'язку з цим, особа яка здійснювала перевірку зазначила, що враховуючи зазначене, операції ПП «Сітал» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень і іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) ПП «Сітал» контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Крім того, відповідно до вказаного Акта ДПІ у Печерському районі м. Києва перевіркою не встановлено будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Загальна чисельність працюючих на ПП «Сітал» згідно бази даних ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складає - 1 особа.

У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного і торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів здійснення основного виду діяльності не є можливим.

Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС в Акті перевірки зазначила, що фінансово - господарські взаємовідносини між ПП «Сітал» і контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» і ПП «Сітал» не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, директор та керівник ТОВ «Авитек Груп ЛТД» ОСОБА_4, від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, первинні документи не підписував, що підтверджується службовою запискою.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_4, а іншою особою, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Авитек Груп ЛТД», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи підписані невстановленою особою.

Надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Також позивачем, в свою чергу, не доведено, яким саме чином контрагент ПП «Сітал», без наявності жодної матеріально-технічної бази (устаткування), складських приміщень, транспорту та відповідних трудових ресурсів (працює одна особа), мав змогу надавати послуги по переробці картону, паперу, гофрокартону, тари з гофрокартону, що відповідно передбачають необхідність наявності достатньої матеріальної бази, а також достатніх трудових ресурсів, оскільки одна особа фізично не може надати вказані послуги.

Крім того, позивачем не було також надано суду доказів щодо укладення його контрагентом субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності матеріально-технічної бази (устаткування, транспортних засобів) та відповідних трудових ресурсів.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з контрагентами, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу валових витрат сум сплачених за цією угодою, а до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області державної податкової служби підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Приватного малого підприємства "СВА" до державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

Є.В. Чаку

Постанову в повному тексті виготовлено 18.02.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.