Рішення

від 25.02.2014 по справі 905/382/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.02.2014 Справа № 905/382/14

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання Мігда К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м. Горлівка, Донецька область

до відповідача: Комунального підприємства «Сніжне-Міськсвітло», м. Сніжне, Донецька область

про стягнення 14 454грн. 92коп.

за участю представників:

від позивача: Швірст М.В. - представник за довіреністю №24-14 «Д» від 01.01.2014р.

від відповідача: представник не з'явився

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 25.02.2014р. суд виходив до нарадчої кімнати (зал №3 академії суддів) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго», м. Горлівка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства «Сніжне-Міськсвітло», м. Сніжне, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №160312-3Х2.2/09 від 16.03.2012р. у сумі 13 750грн. 80коп. та 3% річних у сумі 704грн. 12коп., всього 14 454грн. 92коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо оплати виконаних робіт. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 16, 526, 530, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1, 2, 193 Господарського кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву №74 від 20.02.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що взяте на облік в Державному казначействі Україні м. Сніжне фінансове зобов'язання у 2013р. не було профінансоване місцевим бюджетом по даній галузі і тому згідно п.п. 4.13, п. 4 Наказу Міністерства фінансів України №938 від 23.08.2012р. зобов'язання за цим договором також були враховані до бюджетного періоду 2014р. Також відповідач у відзиві пояснив, що при фінансуванні даних видатків у 2014р. підприємство розрахується за зобов'язаннями спірного договору у повному обсязі.

У судове засідання 25.02.2014р. відповідач не з'явився, через канцелярію суду надіслав електронне повідомлення №1 від 24.02.2014р., в якому просив суд розглянути справу без участі представника; позивач у судовому засіданні 25.02.2014р. позов підтримав у повному обсязі та наполягав на вирішенні спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго», є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи, зареєстрованою виконавчим комітетом Горлівської міської ради народних депутатів 15.08.1995р. Як вбачається зі статуту позивача, затвердженого річними загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» протокол від 27.03.2012р., Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго», у зв'язку з чим до правовстановлюючих документів позивача були внесені відповідні зміни.

Відповідач, Комунальне підприємство «Сніжне-Міськсвітло», як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи АОО №612149, є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи, зареєстрованою виконавчим комітетом Сніжнянської міської ради народних депутатів 14.03.2006р.

Як встановлено судом, 16.03.2012р. між Комунальним підприємством «Сніжне-Міськсвітло» (далі - замовник) та Публічним акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - виконавець) був укладений договір №160312-3Х2.2/09 на виконання робіт (далі-договір), за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи з електропостачання адміністративної будівлі та зовнішнього освітлення за адресою: м. Сніжне, вул. Псковська, 1 відповідно до кошторисної документації, що додається до договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи виконавця в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Ціна договору, як домовились сторони у п. 3.2, складає 13 750грн. 80коп., у т.ч. ПДВ у сумі 2 291грн. 80коп. та є динамічною (п. 3.3 договору), що співпадає з даними зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва, погодженого сторонами.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, замовник здійснює оплату виконавцю в розмірі 100% вартості виконаних робіт після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Виконання робіт підтверджується актом здачі-прийомки виконаних робіт, підписаним обома сторонами згідно вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та розділу III ст. 138 п. 138.2 Податкового кодексу України (п. 2.2.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором підтверджується актом №6 приймання виконаних робіт від 28.04.2012р. на суму 13 750грн. 80коп., у т.ч. ПДВ 2 291грн. 80коп. Даний акт підписаний сторонами без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Разом з тим, доказів виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором з оплати виконаних позивачем робіт матеріали справи не містять, що представником відповідача не заперечується.

Несплата замовником вартості робіт, як вбачається з матеріалів позовної заяви й стала підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом, розглядаючи який, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Проаналізувавши укладений сторонами договір №160312-3Х2.2/09 від 16.03.2012р., суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України, яка міститься у вказаній Главі Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оцінивши надані позивачем докази, в обґрунтування заявлених позовних вимог, судом було встановлено, що матеріали справи, враховуючи відсутність в договорі умов щодо конкретного строку оплати відповідачем позивачу вартості виконаних робіт, не містять доказів звернення виконавцем до замовника з вимогою про оплату робіт за договором №160312-3Х2.2/09 від 16.03.2012р. у сумі 13 750грн. 80коп.

Суд звертає увагу, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України . Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України , якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Наведені обставини зумовлюють висновок суду про недоведеність виконавцем моменту виникнення у замовника зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт, що в свою чергу, вказує на відсутність порушень з боку відповідача умов п. 2.2.1 договору як підстави для звернення позивачем до суду.

Посилання позивача у письмових поясненнях №63юр-592/14 від 20.02.2014р. на обов'язок замовника оплатити вартість робіт саме на наступний день після підписання акта здачі-приймання виконаних робіт, тобто 29.04.2012р. не приймається судом до уваги, оскільки, умови договору не передбачають такого обов'язку відповідача, також наведене суперечить нормам ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України .

Суд також звертає увагу, що господарське судочинство передусім здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає обґрунтування останніми своїх вимог та заперечень поданими суду доказами. В силу ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, поданими суду належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В світлі означених правових норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В силу ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Системний аналіз вказаних правових норм вказує на те, що право на позов виникає у особи після порушення її права, а захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Визнавши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд повинен передусім з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмовити позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

З огляду на зазначене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №160312-3Х2.2/09 від 16.03.2012р. у сумі 13 750грн. 80коп. такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю у останнього підстав для звернення до суду.

З огляду на недоведеність позивачем підстав для звернення до суду щодо стягнення основної заборгованості, враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно яких, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, суд також дійшов висновку про відсутність підстав у позивача для звернення до господарського суду щодо стягнення суми 3 % річних у розмірі 704грн. 12коп.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву щодо несплати вартості виконаних робіт через недостатнє фінансування з місцевого бюджету не приймається судом до уваги, оскільки за приписами ст.617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України та з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Витрати зі сплати судового збору за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 15, 526, 530, 617, 625, 629, 692, 837 Цивільного кодексу України; ст.ст. 175, 193, 218 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 4 2 -4 7 , 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» до Комунального підприємства «Сніжне-Міськсвітло», про стягнення заборгованості за договором №160312-3Х2.2/09 від 16.03.2012р. у сумі 13 750грн. 80коп. та 3% річних у сумі 704грн. 12коп., всього 14 454грн. 92коп. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 25.02.2014р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2014р.

Суддя Ю.С. Мельниченко