Рішення

від 27.02.2014 по справі 509/3100/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/2182/14

Головуючий у першій інстанції Куркан М.М.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Горновій А.О.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, та представника відповідача КП Овідіопольської селищної ради "БЛАГО", ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради «БЛАГО» на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради «БЛАГО» про стягнення заборгованості за заробітною платою, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

25 липня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який остаточно уточнив 28 листопада 2013 року, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 21 січня 2008 року він працював у КП Овідіопольської селищної ради «БЛАГО» (далі - КП «БЛАГО») заступником директора, головним інженером, завідуючим гаражем. 06 червня 2013 року він був звільнений з роботи за власним бажанням, при його звільненні не був проведений розрахунок при звільненні: компенсація за 130 днів невикористаної щорічної відпустки за період з 21 січня 2009 року по 06 червня 2013 року та заробітна плата за березень 2013 року. За період з 06 червня 2013 року по 28 листопада 2013 року сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 31212, 48 грн. (255,84 грн. - середньоденний заробіток х 122 робочих дня). Крім того, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 2000 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 116, 117 КЗпП України, позивач ОСОБА_3 просив суд позов задовольнити (а.с. 1-3, 37).

Відповідач, КП «БЛАГО», проти позову заперечувала й в своїх поясненнях зазначала, що дійсно при звільненні позивача ОСОБА_3 06 червня 2013 року з ним не був проведений повний розрахунок, у зв'язку з відсутністю грошових коштів. На час розгляду справи в суді всі грошові кошті, які підприємство заборгувало позивачу, виплачені. Виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підприємство не має можливості. Позивачу не була завдана моральна шкода, так як він мав можливість після звільнення працевлаштуватись.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено. Суд стягнув з відповідача КП «БЛАГО» на користь позивача середній заробіток за час затримки виплат належних йому сум при звільнені з посади завідуючого гаражем КП «БЛАГО» з 06.06.2013 р. по 28 листопада 2013 року в розмірі 25269 грн. 72 коп., моральну шкоду в розмірі 2000 грн. та у дохід держави судовий збір у сумі 495,09 грн. (а.с. 43-44).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року виправлена описка у резолютивній частині судового рішення, зазначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні замість 25269,73 грн. - 21503,73 грн. та суму судового збору замість 459,09 грн. - 458,80 грн. (а.с. 48).

В апеляційній скарзі відповідач, КП «БЛАГО», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача КП «БЛАГО», пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, та представника відповідача КП Овідіопольської селищної ради "БЛАГО", ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню підлягає частково за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про прак тику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахун ку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступ ного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосу вання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум влас ник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшко дування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсут ність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку під лягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з ураху ванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 працював у КП «БЛАГО» завідуючим гаражем. Наказом № 21 від 06 червня 2013 року він був звільнений з роботи за власним бажанням з 06 червня 2013 року (а.с. 4).

При звільненні не був проведений з ним розрахунок належних йому сум: компенсації за 130 днів невикористаної щорічної відпустки за період з 21 січня 2009 року по 06 червня 2013 року (а.с. 4). Належні позивачу суми при звільненні в розмірі 13640 грн. були йому остаточно виплачені 10 грудня 2013 року. (а.с. 57, 58, 59).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні позивач ОСОБА_3 має право на виплату йому середнього заробітку за період з 06 червня 2013 року по 28 листопада 2013 року з урахуванням остаточних уточнень позову (а.с. 32).

Однак при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні та період, суд першої інстанції не застосував положення ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (абз. 3 п. 2, п. 5, п. 8), надалі - Порядку.

З урахуванням цих норм , зокрема абз . 3 п . 2 Порядку , середньомісячна заробітна плата за цей час обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи , що передують події , з якою пов 'язана виплата , тобто , що передують дню звільнення працівника з роботи . У абзаці 2 п. 4 Порядку зазначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Ураховуючи , що звільнення позивача ОСОБА_3 відбулося 06 червня 2013 року , колегія суддів вважає, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат , отриманих ним за січень та лютий 2013 року: 9072 грн. (4536,00 грн . + 4536,00 грн.), що також визнано представником відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за цей час, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

За січень 2013 року відпрацьовано 21 робочий день, за лютий - 20 робочих дня, тому середньоденний заробіток становить 221,00 грн. (9072 грн. : 41 робочих дня).

Період, за який відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток становить з 06 червня 2013 року по 28 листопада 2013 року, або 125 робочих дня. Розмір середнього заробітку за цей період складає 27625 грн. (125 робочих дня х 221,00 грн.).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні позивач ОСОБА_3 має право на виплату йому середнього заробітку за період з 06 червня 2013 року по 28 листопада 2013 року в розмірі 27625 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних справ призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачу ОСОБА_3 з вини відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його трудових прав, що призвело до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак колегія суддів не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди у 2000 грн. за таких підстав.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням положень ст. 23 ЦК України про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), викладених у п. п. 3, 9 постанови, розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, слід зменшити до 1000 грн.

Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості і достатній для відновлення морального становища позивача.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 458 грн.80 коп. (229 гр. 40 коп. за майновий спір + 229 грн. 40 коп. за немайнову шкоду).

Доводи відповідача КП «БЛАГО» в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що позивачем не доведено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Однак відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належні та допустимі докази у підтвердженні заперечень про позову.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно встановив обставини, що мають значення для справи, дав належну оцінку наданим доказам у відповідності до положень процесуального законодавства та правильно виходив з того, що підстав для відмови у позові не має.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Однак у зв'язку з порушенням норм процесуального права, а саме, ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід змінити й ухвалити нове рішення. Зміні підлягає й ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року про виправлення описки у судовому рішенні.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради «Благо» задовольнити частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 грудня 2013 року та ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2013 року змінити й ухвали нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради «БЛАГО» про стягнення заборгованості за заробітною платою, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради "БЛАГО", код ЄДРПОУ 32059631, місцезнаходження: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул.. Дзержинського, буд. 72, на користь ОСОБА_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2013 року по 28 листопада 2013 року в розмірі 27 625,00 грн. (двадцять сім тисяч шістсот двадцять п'ять гривень 00 копійок).

Зменшити розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з Комунального підприємства Овідіопольської селищної ради "БЛАГО" на користь ОСОБА_3, до 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік