Ухвала

від 24.02.2014 по справі 801/6830/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/6830/13-а

24.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 801/6830/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О. ) від 11.11.2013

за позовом Санаторія "Чорномор'є" Служби безпеки України (вул. Виноградна, буд.12, селище міського типу Лівадія, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655)

до Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Васильєва, буд.16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.2013 позовні вимоги задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономній Республіці Крим Державної податкової служби №0001402203 від 30.05.2013; стягнуто з Державного бюджету України на користь Санаторія "Чорномор'є" Служби безпеки України (вул. Виноградна, буд.6, селище міського типу Лівадія, місто Ялта, Автономна Республіка Крим, 98655, ЄДРПОУ 20000019) 114,70 грн. судового збору.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.2013 відмінити та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

17.02.2014 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке судовою колегією було задоволено.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Санаторій «Чорномор'є» Служби безпеки України (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001402203 від 30.05.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є неправомірним, оскільки прийнято на підставі необґрунтованих висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_2, було зроблено висновок про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що, на думку відповідача, призвело до заниження податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 30.05.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001402203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 6331,00 грн., у тому числі 5064,00 грн. основного платежу, та 1267,00 грн. штрафних санкцій.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт №699/22.3/20000019/125 від 21.05.2013 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_2 за період січень, квітень 2012 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 5064,37 грн., у тому числі: за січень 2012 року в сумі 2062,44 грн., за квітень 2012 року в сумі 3001,93 грн.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено відсутність права у позивача на податковий кредит з податку на додану вартість, сформований за рахунок ФОП ОСОБА_2, оскільки актами від 04.01.2013 за №97/17-2/НОМЕР_2 про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» за січень, квітень 2012 року, від 29.01.2012 та від 03.07.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2012 по 31.01.2012 та з 01.04.2012 по 30.04.2012, не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ «Мережа» та їх подальшої реалізації покупцям за січень, квітень 2012 року, на підставі чого відповідач дійшов висновку, що правочини, здійснені ФОП ОСОБА_2 з контрагентами-покупцями, зокрема, позивачем, протягом січня та квітня 2012 року також не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

Із такими висновками відповідача не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 03.01.2012 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договори поставки товару: №30, №40, №50, відповідно до умов яких ФОП ОСОБА_2 по заявці позивача поставляє товар, а саме: картоплю, фрукти, овочі в асортименті і за цінами, вказаними у накладних та специфікації на загальну суму з податку на додану вартість та іншими витратами 132190,00 грн. Право власності переходить до покупця після підписання податкових накладних, розрахунок проводиться у термін 30 днів після постачання товару безготівковим платежем.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що на підтвердження виконання зазначених договорів поставки, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_2, до матеріалів справи долучено податкові накладні, виписані контрагентом позивача у січні, квітні 2012 року на загальну суму 111746,31 грн., з яких податок на додану вартість складає 18304,38 грн., на підтвердження використання придбаних у ФОП ОСОБА_2 продуктів харчування позивачем додано до матеріалів справи копії накладних, відповідно до яких продукти харчування оприбутковано до складу позивача, відповідно до наявних у матеріалах справи копій прибуткових відомостей, позивачем отримано від ФОП ОСОБА_2 за січень 2012 року продуктів харчування на загальну суму 39457,89 грн., з яких податок на додану вартість складає 6576,31 грн.; за квітень 2012 року отримано продуктів харчування на загальну суму 69827,21 грн., з яких податок на додану вартість складає 11637,86 грн. На підтвердження використання придбаних у ФОП ОСОБА_2 продуктів харчування позивачем вибірково надано вимогу на видачу продуктів харчування зі складу для 174-х відпочиваючих у санаторію на суму 12327,03 грн., із розрахунку 70,84 грн. на одну особу.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримані у січні, квітні 2012 року позивачем від ФОП ОСОБА_2 продукти харчування вартістю 29397,43 грн., у тому числі податок на додану вартість 5064,37 грн., було використано у господарській діяльності позивача.

Згідно пунктів1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 передбачає, що "первинні документи"-це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі, що правочини, які були здійснені ТОВ "Кміс-Торгмаш МК" у січні та квітні 2012 року з контрагенатми-покупцями, у тому числі з ФОП ОСОБА_2, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та мають ознаки нікчемності, через що правочини, що здійснені ФОП ОСОБА_2 у січні та квітні 2012 року з контрагенатми-покупцями, зокрема, із позивачем, також не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Також, слід враховувати і те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається-позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Судом встановлено, що сума бюджетного відшкодування з боку позивача визначено правомірно, на підставі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог діючого законодавства на підставі договорів постачання. Відносини позивача з контрагентом з приводу правочинів, на підставі якого заявлено відшкодування з бюджету податку на додану вартість, підтверджено відповідними письмовими доказами у повному обсязі.

До того ж. слід зазначити, що частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.05.2013 № 0001402203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 6331,00 грн., у тому числі 5064,00 грн. основного платежу, та 1267,00 грн. штрафних санкцій, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.11.2013 у справі № 801/6830/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко