Ухвала

від 24.02.2014 по справі 801/883/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/883/13-а

24.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 801/883/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Суворова С.В. ) від 16.10.2013

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Декоста" (вул. Гагаріна, буд.9/91, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95015)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. Мати Залки, буд.1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 15.01.2013: №0000672204 щодо нарахування ТОВ "Декоста" податку на прибуток приватних підприємств в сумі 76340,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 38170,00грн.; №0000682204 щодо зменшення ТОВ "Декоста" суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 788145,00грн. за 4 квартал 2011 року та 1306466,00грн. за 3 кв. 2012 року; №0000692204 щодо нарахування ТОВ "Декоста" податку на додану вартість в сумі 452220,00 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 185113,50грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Декоста" суму сплаченого судового збору в розмірі 2294,00 грн. та виплат на проведення судово-економічної експертизи в сумі 5888,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Декоста" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013: № 0000672204, № 0000682204, № 0000692204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є неправомірними, оскільки прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача, зроблених в акті перевірки, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, було помилково зроблено висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства, проте як позивачем правомірно визначені суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених первинних документів в результаті здійснення господарських операцій з контрагентами, що відповідає вимогам податкового законодавства України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що висновки відповідача були включені до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагента товарів та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 15.01.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 114 510,00 грн., у тому числі за основним платежем 76340,00 грн., за штрафними санкціями 38170,00 грн.; №0000682204 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 788145,00 грн. за 4 кв. 2011 року та 1306466,00 грн. за 3 кв.2012 року; №0000692204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 637313,50 грн., у тому числі за основним платежем 452220,00 грн., за штрафними санкціями 185113,50 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №10601/22-1/33077206 від 29.12.2012 документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 76 340,00 грн.; підпунктів 14.1.181, 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статі 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.14, 201.15 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 452 220,00 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги стосовно того, що господарські операції позивача з контрагентами мають ознаки нетоварних операції поставок товарів, через наступне.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 20.07.2009 між позивачем (покупець) та ТОВ «Гранд Дистриб'юшн Крим» (постачальник) укладено договір поставки № 55, згідно якого постачальник зобов'язується поставити товар згідно заявки (замовлення) покупця, який в свою чергу зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах визначених договором, загальну суму якого складає вартість товару, отриманого по всім накладним.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2011 року ТОВ «Гранд Дистриб'юшн Крим» поставило позивачу засоби гігієни та косметичні вироби, про що свідчать відповідні податкові накладні на загальну суму 5 816,90 грн., у тому числі податок на додану вартість 765,49 грн., оплата за які здійснена позивачем у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування коштів, що підтверджується банківськими виписками та карткою рахунку по контрагенту ТОВ «Гранд Дистриб'юшн Крим».

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 01.06.2011 між позивачем (покупець) та ПП «Іоніо Мерітайм» (постачальник) укладено договір поставки № 52-к, згідно якого постачальник зобов'язується поставити товар, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та сплатити їх вартість. З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що ПП «Іоніо Мерітайм» у червні-липні 2011 року поставило позивачу кондитерські вироби на підставі відповідних видаткових та податкових накладних. Оплата здійснена позивачем в повному обсязі згідно виписки банку.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 01.07.2011 на підставі договору поставки № 46-к позивач (покупець) придбав товари у ПП «Криммазсервіс» (постачальник), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується прийняти такі товари та оплатити їх вартість. Поставка товару позивачу від ПП «Криммазсервіс» відбулась на підставі видаткових та податкових накладних. Окрім цього, в ході виконання сторонами зазначеного договору відбулося повернення товару, про що свідчать видаткова накладна та розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної. Оплата здійснена шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ПП «Криммазсервіс» в розмірі 4 814,46 грн., що підтверджується випискою банку.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що згідно договору поставки № 109 від 29.03.2012, відповідно до умов якого ТОВ «Гранум Груп» (постачальник) зобов'язується постачати товари, відповідно до поданих позивачем (покупець) замовлень, який в свою чергу зобов'язується приймати такі товари та сплачувати їх вартість. На підтвердження виконання сторонами умов зазначеного договору, позивачем надані видаткові накладні, податкові накладні, виписка банку на суму 1000,00 грн. Повернення частини товару здійснено на підставі видаткових накладних (повернення).

Окрім цього, 01.03.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Ніколь Юг» (постачальник) укладено договір поставки №28, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується прийняти такі товари та сплатити їх вартість. Поставка товару в загальній сумі 361 766,54 грн., з яких податок на додану вартість складає 20294,41 грн. здійснена відповідно до видаткових та податкових накладних. Оплата за поставлений товар відбулась шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки ТОВ «Ніколь Юг» згідно виписки банку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що за договором поставки № 89-к від 03.01.2011, позивач отримав від контрагента ТОВ «Мюрт» товар на суму 1756237,49 грн., з яких податок на додану вартість складає 292706,29 грн. відповідно до видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи. Оплата за отримані товари здійснена позивачем, про що свідчить виписка банку. Також, зазначені вище суми податку на додану вартість відображені позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість (з квітня 2011 року по вересень 2012 року включно), а суми податку на прибуток підприємства по операціях з контрагентами задекларовані позивачем у податкових деклараціях з податку на прибуток: за 3 квартали 2011 року та за 3 квартали 2012 року.

Слід зазначити, що висновком проведеної по справі судово-економічної експертизи №93/13 від 29.08.2013 встановлено, що первинними документами, наданими позивачем підтверджується, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування фактично здійснені і такі документи відображають реальність господарських операцій позивача із контрагентами; придбання товарів позивачем від: ТОВ «Гранд Дистриб'юшн Крим», ТОВ «Ніколь Юг», ПП «Криммазсервіс», ТОВ «Мюрт», ТОВ «Гранум Груп», ПП «Іоніо Мерітайм» спричинило реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткуваннявідповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду по об'єднаній справі С 354/03, С 355/03, С 484/03 від 12.01.2006, а саме:" Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, який здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що в ланцюгу постачання, куди входять ці операції, наступна або попередня операція визнаються недійсними в зв'язку з шахрайством по податку на додану вартість, про що платник не знав і не міг знати".

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податків податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірних повідомлень рішень від 15.01.2013: № 0000672204, № 0000682204, № 0000692204, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 15.01.2013: №0000672204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 114 510,00 грн., у тому числі за основним платежем 76340,00 грн., за штрафними санкціями 38170,00 грн.; №0000682204 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 788145,00 грн. за 4 кв. 2011 року та 1306466,00 грн. за 3 кв.2012 року; №0000692204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 637313,50 грн., у тому числі за основним платежем 452220,00 грн., за штрафними санкціями 185113,50 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.10.2013 у справі № 801/883/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко