Постанова

від 27.02.2014 по справі 923/1663/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2014 р.Справа № 923/1663/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів Савицького Я.Ф., Разюк Г.П.

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження № 29 від 25.02.2014 року)

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 27.02.2014 року:

від позивача: Годованець В.В., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валінор-менеджмент"

на рішення господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 року

у справі № 923/1663/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науковий-виробничий центр "РЕАКОМ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Валінор-менеджмент"

про стягнення 347113,48 грн.

В судовому засіданні 27.02.2014 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науковий-виробничий центр "РЕАКОМ" (далі - позивач, ТОВ "НВЦ "РЕАКОМ") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валінор-менеджмент" (далі - відповідач, ТОВ "Валінор-менеджмент") про стягнення коштів у розмірі 347113,48 грн. з яких 310860,00 грн. основного боргу; 31086,00 грн. штрафу; 1398,87 грн. інфляційних втрат; 3768,61 грн. 3% річних. В правове обґрунтування позивач посилається на договір № 98 від 29.04.2013 року та вимоги п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 599, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 року по справі № 923/1663/13 (суддя Задорожна Н.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Валінор-менеджмент" на користь ТОВ "НВЦ "РЕАКОМ" 310860 грн. основного боргу, 31086 грн. штрафу, 1398,87 грн. інфляційних втрат, 3104,31 грн. річних та 6928,98 грн. витрат по оплаті судового збору. Рішення суду мотивовано узгодженими сторонами умовами договору поставки № 98 від 29.04.2013 року з посиланням на положення статей 525, 526, ч. 1 ст. 530, 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Валінор-менеджмент" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зменшити розмір штрафних санкцій з 31086 грн. на 5000 грн., оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з ТОВ "Валінор-менеджмент" штрафу в розмірі 26086 грн., наполягаючи на порушенні судом норм процесуального права.

Серед доводів апеляційної скарги наведено наступні:

- в порушення норм, встановлених ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд відхилив клопотання ТОВ "Валінор-менеджмент" про відкладення розгляду справи через відсутність представника відповідача у зв'язку з його відрядженням до іншої місцевості, що на думку відповідача є порушенням судом норм процесуального права;

- відповідачем не надано до суду пояснення та доводи, що мають значення для розгляду справи, зокрема, звіт про фінансові результати ТОВ "Валінор-менеджмент";

- сума штрафних санкцій, а саме штраф в розмірі 31086 грн. є надмірно високою та такою, що негативно вплине на майновий стан боржника.

28.01.2014 року через канцелярію суду ТОВ "НВЦ "РЕАКОМ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просило залишити оскаржуване рішення суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення з посиланням на те, що рішення суду ґрунтується на належних доказах, нормах матеріального права, є правомірним та обґрунтованим.

Представник ТОВ "Валінор-менеджмент", будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання апеляційної інстанції від 27.02.2014 року не з'явився, тим самим не скористався своїм процесуальним правом брати участь в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, 29.04.2013 року між ТОВ "НВЦ "РЕАКОМ" та ТОВ "Валінор-менеджмент" укладено договір поставки продукції № 98 відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити (передати) у власність, а відповідач - прийняти та своєчасно оплатити продукцію (мікродобрива) в асортименті, кількості та за ціною, визначеними у специфікації або накладній, які є невід'ємними додатками до договору (пункти 1 та 2 договору).

Згідно з пунктами 2.2, 3.5, 5.3, 6.2, 8.1 договору, сторони досягли домовленості, що одночасно з продукцією постачальник зобов'язується передати покупцю видаткові накладні, рахунок-фактуру, паспорт або сертифікат, акт приймання-передачі у випадку виявлення невідповідності поставленої продукції. Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається в момент підписання накладної. Загальна ціна договору становить 310860,00 грн. Оплата за продукцію здійснюється на підставі рахунку-фактури у два етапи, а саме - 155 430,00 грн. - до 15.05.2013 року та 155 430,00 грн. - до 01.10.2013 року.

Також сторонами узгоджено, що у разі прострочення грошового зобов'язання по оплаті продукції більш ніж на 15 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від простроченої сплати вартості поставленої продукції (пункт 8.1 договору).

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, на підставі видаткової накладної № РН-0000240 від 07.05.2013 року, уповноважений представник відповідача Березовська Ірина Євгенівна, діюча на підставі довіреності № ВМВМ0000078 від 29.04.2013 року, одержала від позивача продукцію на загальну суму 310860,00 грн., що свідчить про виконання ТОВ "НВЦ "РЕАКОМ" договірних зобов'язань щодо поставки встановленої кількості мікродобрив (а.с. 9, 10).

На оплату відвантаженої продукції виставлено рахунок-фактура від 29.04.2013 року № СФ-0000322 (а.с. 11).

У встановлені умовами договору строки відповідач оплату продукції не здійснив, борг за одержану і неоплачену продукцію згідно даних складеного між сторонами двостороннього акту звіряння розрахунків станом на 16.09.2013 року становив 310 860 грн.

Доказів оплати вказаного товару на умовах договору відповідач суду не надав.

Відповідно до пункту 8.1 договору, за порушення строків оплати продукції понад 52 календарних дня, позивач нарахував відповідачу штраф в розмірі 31086,00 грн., а також за прострочення боржником грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України перерахував борг із застосуванням встановленого Державним комітетом статистики України індексом інфляції та нарахував 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 2 цієї ж статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Судова колегія відмічає, що перевірений судом першої інстанції та зазначений в рішенні суду розрахунок штрафу є правильним та таким, що відповідає приписам ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та умовам укладеного між сторонами договору № 98 від 29.04.2013 року.

Також судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розрахунків інфляційних нарахувань та 3% річних, які судом перераховані у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є таким, що ґрунтується на нормах матеріального права та підтверджений певними засобами доказування.

Щодо тверджень скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з підстав не задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія відмічає, що сторони не позбавлені права направляти в судове засідання іншого уповноваженого представника. Крім цього, наведене клопотання не підкріплено ніякими доказами.

Доводи скаржника стосовно зменшення, в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів ст. 233 Господарського кодексу України, розміру штрафу до 5000,00 грн. не заслуговують на увагу, оскільки встановлені ст. 233 Господарського кодексу України підстави відсутні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 року по справі № 923/1663/13 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 28.02.2014 року.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: Г.П. Разюк