Постанова

від 18.02.2014 по справі 805/939/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 р. Справа №805/939/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 02 хв.

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Неженцеві М.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АО Техніка" м. Донецьк

до: Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про: визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000032202 від 08.01.2014 року про сплату 13799 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) 6899,50 грн. та податкового повідомлення - рішення № 0000042202 від 08.01.2014 року про сплату 14489 грн. з податку на прибуток приватних підприємств.

за участю

представників сторін:

від позивача: Лактіонова Л.О. - за довір.

від відповідача: Краснопер Р.А., Гузман А.О. - за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "АО Техніка" м. Донецьк, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000032202 від 08.01.2014 року про сплату 13799 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) 6899,50 грн. та податкового повідомлення - рішення № 0000042202 від 08.01.2014 року про сплату 14489 грн. з податку на прибуток приватних підприємств.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 08.01.2014 року № 0000032202 та № 0000042202 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, в зв'язку з тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті зазначені рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Позивач зазначив, що між ним та ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» була укладена усна угода на постачання товару. Фактичне виконання угоди між ПрАТ «АО Техніка» та ТОВ «КУР'ЄР» підтвердується первинними документами, платіжними документами, дорученнями на отримання товарно - матеріальних цінностей, які були надані ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька на запит № 55/3/10/05-62-22-02 від 22.08.2013 року для проведення перевірки.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надавши заперечення, які долучені до матеріалів справи. В обґрунтування заперечень посилається на те, що у позивача відсутній договір постачання товару на паперовому носії від ТОВ «ІТ-КУР'ЄР», відсутні первинні документи, в документах відсутні реквізити місця постачання та призначення зберігання товарно - матеріальних цінностей, також не має документів про передачу товару перевізникам та не визначені умови транспортування товару до місця призначенння, які мали б підтверджувати факт перевезення товарів від ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» до ПрАТ «АО Техніка», також відсутній «Документ про якість (посвідчення), виданого виробником, який є обов'язковим для прийняття та передачі покупцю з рахунком до сплати». Відповідач зазначив про неможливість реального здійснення постачання товарів ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» у зв'язку з наявністю в ланцюгу постачання підприємств, які відсутні за місцем знаходження, у яких відсутні власні основні фонди, власний технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, що ставить під сумнів факт здійснення постачання товарів, в подальшій реалізації їх на адресу ПрАТ «АО Техніка». Перевіркою встановлено, що ПрАТ «АО Техніка» у перевіряємому періоді безпідставно віднесено до складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість сум витрат у зв'язку з придбанням товарів від ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» по ланцюгу за період червень 2011 року, що призвело до порушення податкового законодавства. У зв'язку з чим відповідач зазначив, що оскаржувані податкові - повідомлення рішення є законними та відповідають нормам діючого законодавства.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позови заперечували та просили суд відмовити у задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Приватне акціонерне товариство «АО Техніка» зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Ворошиловської районної ради 06.09.1994 р. за № 12661200000004291, код ЄДРПОУ 22009846, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області.

Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «АО «Техніка» (ЄДРПОУ 22009846), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та розрахункам з ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» (ЄДРПОУ 35731852) за період: червень 2012 р., за результатами якої складено акт № 339/22-02/22009846 від 16.12.2013 р.

Актом перевірки встановлено порушення ПрАт «АО «Техніка» по взаємовідносинам з ТОВ «ІТ-КУР'ЄР», а саме:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість у червні 2011 року на суму 13799 грн.;

- пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 14489 грн.

Позивачем були надані податковому органу заперечення № 623 від 20.12.2013 на акт перевірки.

27.12.2013 року податковим органом складено відповідь на заперечення № 623 від 20.12.2013 року № 20578/10/05-62-22-02 «Про надання інформації», у якій зазначено про те, що висновок акту перевірки по встановленим порушенням діючого законодавства, є обґрунтованим, а також даною відповіддю внесенні виправлення до акту.

08.01.2014 року ДПІ у Ворошиловському районі на підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000032202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 20698,20 грн., з яких основний платіж - 13799 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 6899,50 грн.;

- № 0000042202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14489 грн.

Як вбачається з акту перевірки в ході проведення перевірки відповідачем не встановлено факту передачі ТМЦ від продавця (ТОВ «ІТ-КУР'ЄР») до покупця (ПрАТ «АО Техніка»), в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреності, сертифікатів, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції, проведення навантажувально-розвантажувальних робіт. Враховуючи вищевикладене, угода в усній формі між ПрАТ «АО Техніка» та ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» не спричинила реального настання правових наслідків. В зв»язку з чим перевіркою встановлено, що ПрАТ «АО Техніка» у перевіряємому періоді безпідставно віднесено до складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат у зв'язку з придбанням товарів згідно нікчемних правочинів з ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» по ланцюгу, за період червень 2011 року, що призвело до порушення: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, абз. а) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 Податкового кодексу України, у частини завіщення податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2011 року на суму 55792 грн. та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у частині завищення валових витрат у 2 квартал 2011 року на суму 278960 грн.

Судом встановлено, що між Приватним акціонерним товариством «АО Техніка» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-КУР'ЄР» (продавець) було укладено усну угоду на постачання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до домовленості між сторонами право власності покупця на товар переходить в момент передання товарно-матеріальних цінностей.

На виконання умов усної угоди ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» були виставлені ПрАТ «АО Техніка» рахунки на оплату товару № К1152079 від 01.06.2011 року на суму 5450,28 грн. з ПДВ, № К1172052 від 21.06.2011 року на суму 12291,84 грн. з ПДВ, № К1173059 від 22.06.2011 року на суму 216848,28 грн. з ПДВ.

Також були виписані видаткові накладні № К1152079 від 03.06.2011 року, № К1172052 від 24.06.2011 року, № К11730592 від 01.09.2011 року та податкові накладні № 82 від 03.06.2011 року, № 576 від 24.06.2011 року, № 595 від 24.06.2011 року;

Оплата по виставлених рахунках № К1152079 від 01.06.2011 року та № К1172052 від 21.06.2011 року була проведена 16.09.2011 р. платіжним дорученням № 2940, оплата по рахунку № К1173059 від 22.06.2011 року була здійснена 24.06.2011 р. платіжним дорученням № 1939.

Товар був отриманий позивачем на підставі довіреностей на отримання ТМЦ № 536 від 02.06.2011 року водієм ОСОБА_4, № 605 від 21.06.2011 року менеджером з логістики ОСОБА_5, № 920 від 30.08.2011 року водієм ОСОБА_6, перевезення товару було здійснено власним автотранспортом позивача, після чого оприбутковано на складі, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі вищезазначених первинних документів, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2011 року та валові витрати за 2 квартал 2011 року.

Суд зазначає, наступне згідно пп. 14.1.27 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138. 1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

В силу вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пункт 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності .

Відповідно до вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що усі фінансово - господарські документи, які оформлені за наслідками здійснення позивачем господарської діяльності, а саме придбання у ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» товару відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерську облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та є первинними документами, що мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позивачем, правомірно віднесено до складу витрат вартість отриманого від ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» товару у перевіряємий період.

Щодо формування податкового кредиту за спірний період суд зазначає наступне.

Пунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктами 198.1. та 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Оскільки, на підтвердження виконання постачання товарно-матеріальних цінностей позивачем суду надані первинні бухгалтерські документи, які свідчать про фактичне здійснення даних господарських операцій, у тому й числі податкові накладні, накладні, виписки банку, суд приходить до висновку позивачем правомірно сформовано податковий кредит у перевіряємому період по взаємовідносинам з ТОВ «ІТ-КУР'ЄР».

Щодо посилання відповідача на відсутність договору на паперовому носії між позивачем та ТОВ «ІТ-КУР'ЄР», суд зазначає наступне.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення, а саме зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Цивільним кодексом визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ст. ст. 638, 639).

Таким чином суд зазначає, що укладення угоди в усній формі передбачено чинним законодавством.

Крім того, відповідно до положень ст. 206 Цивільного кодексу України відсутність письмового договору між сторонами не має наслідком його недійсності. Договірна практика допускає здійснення поставок товарів без укладення письмового договору та оформленням первинних документів. Тому відсутність договору за умови наявності інших документів, що підтверджують факт його виконання, не може свідчити про відсутність господарської операції.

Фактичне виконання угоди ПрАТ «АО Техніка» підтверджується матеріалами справи.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, згідно п. 3. статті 228 Цивільного кодексу України, визнати недійсним договір можливо тільки у судовому порядку.

Державною податковою інспекцією жодних доказів того, що ПрАТ «АО Техніка» або ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства не надано, також як не надано рішення суду про визнання правочину недійсним.

У Постанові ВАСУ № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 р. вказано, що згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо вона не признана судом недійсною (презумпція правомірності правочину). Головною підставою вважати правочин нікчемним є її недійсність, встановлена законом.

Щодо посилання відповідача на відсутність доказів фактичного отримання товару, реального його транспортування, та зберігання суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи встановлено, що товар був переданий ПрАТ «АО Техніка» згідно накладних № К1152079 від 03.06.11 р., № К1172052 від 24.06.11 р. В той же момент до позивача перейшло право власності на придбаний товар та перевезення відбувалося вже власного товару, для чого не потрібно товарно-транспортні накладні.

Видаткова накладна № К1152079 від 03.06.2011 року від імені ПрАТ «АО Техніка» була підписана ОСОБА_4 водієм автомобіля господарсько-транспортного відділу ПрАТ «АО Техніка» (наказ про прийняття на роботу № 4-л від 23.02.2009 р) згідно з довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 536 від 02.06.2011 року, видаткова накладна № К1172052 від 24.06.2011 року була підписана ОСОБА_5 менеджером з логістики Київського комплексного відділу ПрАТ «АО Техніка» (наказ про переведення № 4а від 02.02.2009 р.) згідно з довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 605 від 21.06.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи ПрАТ «АО Техніка» на праві приватної власності має автотранспортні засоби, складські приміщення, також штатні одиниці водіїв та комплектовщиків для здійснення фінансово-господарської діяльності відповідно до Статуту підприємства та Довідки АА №904499 з Єдиного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Водій ОСОБА_4 (наказ про закріплення ОСОБА_4 за автомобілем № 34 від 10.03.2010 року) находився у відрядженні у м. Києві у період з 01.06.2011 року по 15.06.2011 року (наказ про відрядження № 200а-К від 01.06.2011 року; посвідчення про відрядження від 01.06.2011 року; подорожний лист № 753 від 01.06.2011 року) та у період з 20.06.2011 року по 30.06.2011 року (наказ про відрядження № 206а-К від 15.06.2011 року; посвідчення про відрядження від 15.06.2011 року; подорожний лист № 816 від 16.06.2011 року) на належному ПрАТ «АО Техніка» автомобілі Volkswagen Caddy, державний номер АН5756ВМ, здійснив перевезення придбаного ПрАТ «АО Техніка» товару із складу Покупця у м. Київ до складу Покупця у м. Донецьк.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 2. «Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009 р., для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати при себе: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; дорожній лист з відмітками про проведення перед рейсового медичного огляду водія та оглядку технічного стану транспортного стану.

Суд зазначає, що перевезення власним транспортом товарно - матеріальних цінностей, які належать на праві власності суб'єкту господарювання, не передбачає наявності товарно - транспортних накладних.

Стосовно посилання відповідача в акті перевірки позивача на акт № 31/22.3-17/35731852 від 12.06.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальність «ІТ-КУР'ЄР» (код ЄДРПОУ 35731852) щодо підтвердження господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288490) за червень 2011 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданого відповідачем акту № 31/22.3-17/35731852 від 12.06.2013 року зустрічну звірку не можливо провести у зв'язку з тим, що ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» не знаходиться за податковою адресою. Зазначеним актом не підтверджено реальність здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» (код ЄДРПОУ 35731852) у ТОВ «Діомат ЛТД» (код ЄДРПОУ 37288409) за червень 2011 року та операції з продажу товарів (робіт, послуг) контрагентам покупцям за відповідний період. Таким чином, за результатами перевірки не підтверджено закдекларовані ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» податкові зобов'язання з ПДВ за червень 2011 року в частині постачання по ланцюгу товарів (робіт, послуг) придбання у ТОВ «Діомат ЛТД», а також, не підтверджено задекларований ТОВ «ІТ-КУРЄР» за червень 2011 року податковий кредит з ПДВ по контрагенту-постачальнику ТОВ «Діомат ЛТД».

Проте, в вищевказаному акті відсутня інформація, яка може бути достатньою для формування доказової бази у ході проведення перевірок по ланцюгу постачання ТОВ «ІТ-КУР'ЄР».

Основні вимоги до змісту доказової бази для встановлення нікчемності правочинів це інформація посадових осіб щодо фактичного здійснення господарських операцій, визначення товарного, грошового потоків, аналізу документального оформлення проведених операцій, виконання робіт, транспортування, зберігання товарів по ланцюгу постачання до його фактичного споживача, фактичне використання товарів у господарській діяльності, тощо.

Відповідно до ст. 86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що висновки акта за № 31/22.3-17/35731852 від 12.06.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» на які є посилання в акті перевірки позивача не спростовують факту отримання позивачем робіт/послуг за усним договором постачання від ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» за спірний період.

Крім того суд звертає увагу на те, що позивачем надана копія постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 р. по справі № 808/8134/13 з відміткою про набрання чинності за позовом ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» до ДПІ У Солом»янському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Діомат ЛТД» за червень 2011 року, за наслідками якої складено акт від 12.06.2013 р. № 31/22.3-17/35731852 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Діомат ЛТД» за червень 2011 року, якою позовні вимоги задоволені.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з позицій, висловлених Європейським Судом з прав людини у рішеннях по справах «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», «Булвес» АД проти Болгарії», позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку із порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується висновки акту перевірки та відповідачем не доведено суду порушення позивачем норм Податкового кодексу на підставі яках прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.01.2014 року № 0000032202, № 0000042202 прийняті відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "АО Техніка" м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Ворошиловського районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000032202 від 08.01.2014 року про сплату 13799 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) 6899,50 грн. та податкового повідомлення - рішення № 0000042202 від 08.01.2014 року про сплату 14489 грн. з податку на прибуток приватних підприємств - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішень від 08.01.2014 року № 0000032202 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість їз вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 20698,20 грн., з яких основний платіж - 13799 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 6 899,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішень від 12.09.2013 року № 0000042202 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14489 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 18 лютого 2014 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 24 лютого 2014 р.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Олішевська B.В.