Ухвала

від 19.03.2014 по справі 805/939/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Олішевська В.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року справа №805/939/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

судді - доповідача: Жаботинської С.В., суддів: Лях О.П., Нікуліна О.А., секретар судового засідання Самофалової В. О., за участю представника позивача Лактіонової Л.О., представника відповідача Краснопера Р.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 р. у справі № 805/939/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "АО Техніка" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2014 року про сплату 13799 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000032202 від 08.01.2014 року про сплату 13799 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) 6899,50 грн. та податкового повідомлення - рішення № 0000042202 від 08.01.2014 року про сплату 14489 грн. з податку на прибуток приватних підприємств.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 08.01.2014 року № 0000032202 та № 0000042202 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, в зв'язку з тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті зазначені рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Позивач зазначив, що між ним та ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" укладена усна угода на постачання товару. Фактичне виконання угоди між ПрАТ "АО Техніка" та ТОВ "КУР'ЄР" підтверджується первинними документами, платіжними документами, дорученнями на отримання товарно - матеріальних цінностей, які були надані ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька на запит № 55/3/10/05-62-22-02 від 22.08.2013 року для проведення перевірки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 р. у справі № 805/939/14 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішень від 08.01.2014 року № 0000032202 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість їз вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 20698,20 грн., з яких основний платіж - 13799 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 6 899,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішень від 12.09.2013 року № 0000042202 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14489 грн.

Не погодившись з вказаною постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказуючи, що перевіркою встановлено здійснення позивачем порушення податку на прибуток, що підтверджено актом перевірки, з приводу порушень податку на додану вартість вказує, що зазначене порушення виникло за результатами некчемної угоди між позивачем та ТОВ "КУР'ЄР". Просить скасувати постанову суду першої інстанції у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міністерства доходів і зборів у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "АО Техніка" (ЄДРПОУ 22009846), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та розрахункам з ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" (ЄДРПОУ 35731852) за період: червень 2012 р., за результатами якої складено акт № 339/22-02/22009846 від 16.12.2013 р. та встановлено порушення ПрАт "АО Техніка" по взаємовідносинам з ТОВ "ІТ-КУР'ЄР", а саме:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість у червні 2011 року на суму 13799 грн.;

- пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 14489 грн.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем не встановлено факту передачі ТМЦ від продавця (ТОВ "ІТ-КУР'ЄР") до покупця (ПрАТ "АО Техніка"), в зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреності, сертифікатів, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції, проведення навантажувально-розвантажувальних робіт. Враховуючи вищевикладене, угода в усній формі між ПрАТ "АО Техніка" та ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" не спричинила реального настання правових наслідків. В зв"язку з чим перевіркою встановлено, що ПрАТ "АО Техніка" у перевіряємому періоді безпідставно віднесено до складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат у зв'язку з придбанням товарів згідно нікчемних правочинів з ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" по ланцюгу, за період червень 2011 року, що призвело до порушення: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, абз. а) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 Податкового кодексу України, у частини завіщення податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2011 року на суму 55792 грн. та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у частині завищення валових витрат у 2 квартал 2011 року на суму 278960 грн.

Позивачем не погодився з зазначеними висновками акту перевірки та надав до податкового органу заперечення проти акту перевірки № 623 від 20.12.2013 року.

27.12.2013 року податковим органом складено відповідь на заперечення № 623 від 20.12.2013 року № 20578/10/05-62-22-02 "Про надання інформації", у якій зазначено про те, що висновок акту перевірки по встановленим порушенням діючого законодавства, є обґрунтованим, а також даною відповіддю внесенні виправлення до акту.

За результатами встановлених перевіркою порушень 08.01.2014 року ДПІ у Ворошиловському районі прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000032202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 20698,20 грн., з яких основний платіж - 13799 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) - 6899,50 грн.;

- № 0000042202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14489 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним акціонерним товариством "АО Техніка" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-КУР'ЄР" (продавець) укладено усну угоду на постачання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до домовленості між сторонами право власності покупця на товар переходить в момент передання товарно-матеріальних цінностей.

На виконання умов усної угоди ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" виставлені ПрАТ "АО Техніка" рахунки на оплату товару № К1152079 від 01.06.2011 року на суму 5450,28 грн. з ПДВ, № К1172052 від 21.06.2011 року на суму 12291,84 грн. з ПДВ, № К1173059 від 22.06.2011 року на суму 216848,28 грн. з ПДВ.

Також виписані видаткові накладні № К1152079 від 03.06.2011 року, № К1172052 від 24.06.2011 року, № К11730592 від 01.09.2011 року та податкові накладні № 82 від 03.06.2011 року, № 576 від 24.06.2011 року, № 595 від 24.06.2011 року;

Оплата по виставлених рахунках № К1152079 від 01.06.2011 року та № К1172052 від 21.06.2011 року проведена 16.09.2011 р. платіжним дорученням № 2940, оплата по рахунку № К1173059 від 22.06.2011 року здійснена 24.06.2011 р. платіжним дорученням № 1939.

Товар отриманий позивачем на підставі довіреностей на отримання ТМЦ № 536 від 02.06.2011 року водієм ОСОБА_4, № 605 від 21.06.2011 року менеджером з логістики ОСОБА_5, № 920 від 30.08.2011 року водієм ОСОБА_6, перевезення товару здійснено власним автотранспортом позивача, після чого оприбутковано на складі, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі вищезазначених первинних документів, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2011 року та валові витрати за 2 квартал 2011 року.

Відповідно до п.п. 198.1., 198.2 ст. 198 Податквого кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження виконання постачання товарно-матеріальних цінностей позивачем надані первинні бухгалтерські документи, які свідчать про фактичне здійснення даних господарських операцій, у тому й числі, податкові накладні, накладні, виписки банку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит у перевіряємому період по взаємовідносинам з ТОВ "ІТ-КУР'ЄР".

Колегія суддів не приймає посилання апеляційної скарги відповідача, щодо відсутності договору на паперовому носії між позивачем та ТОВ «ІТ-КУР'ЄР» оскільки нормами Цивільного кодексом визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ст. ст. 638, 639 ЦК України), до того ж фактичне виконання угоди ПрАТ "АО Техніка" підтверджується матеріалами справи.

Фактичне отримання товару позивачем підтверджено видатковою накладною № К1152079 від 03.06.2011 року від імені ПрАТ "АО Техніка" підписана ОСОБА_4 водієм автомобіля господарсько-транспортного відділу ПрАТ "АО Техніка" (наказ про прийняття на роботу № 4-л від 23.02.2009 р) згідно з довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 536 від 02.06.2011 року, видаткова накладна № К1172052 від 24.06.2011 року була підписана ОСОБА_5 менеджером з логістики Київського комплексного відділу ПрАТ "АО Техніка" (наказ про переведення № 4а від 02.02.2009 р.) згідно з довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 605 від 21.06.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ "АО Техніка" на праві приватної власності має автотранспортні засоби, складські приміщення, також штатні одиниці водіїв та комплектовщиків для здійснення фінансово-господарської діяльності відповідно до Статуту підприємства та Довідки АА №904499 з Єдиного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Водій ОСОБА_4 (наказ про закріплення ОСОБА_4 за автомобілем № 34 від 10.03.2010 року) находився у відрядженні у м. Києві у період з 01.06.2011 року по 15.06.2011 року (наказ про відрядження № 200а-К від 01.06.2011 року; посвідчення про відрядження від 01.06.2011 року; подорожний лист № 753 від 01.06.2011 року) та у період з 20.06.2011 року по 30.06.2011 року (наказ про відрядження № 206а-К від 15.06.2011 року; посвідчення про відрядження від 15.06.2011 року; подорожний лист № 816 від 16.06.2011 року) на належному ПрАТ "АО Техніка" автомобілі Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_3, здійснив перевезення придбаного ПрАТ "АО Техніка" товару із складу Продавця у м. Київ до складу Покупця у м. Донецьк.

Відповідно до п. 2. "Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009 р., для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати при себе: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; дорожній лист з відмітками про проведення перед рейсового медичного огляду водія та оглядку технічного стану транспортного стану.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що перевезення власним транспортом товарно - матеріальних цінностей, які належать на праві власності суб'єкту господарювання, не передбачає наявності товарно - транспортних накладних.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 р. № 41 (далі порядок № 41) платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові накладні виписані ТОВ "ІТ-КУР'ЄР" за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем відповідають вимогам діючого законодавства.

Частина 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Колегія суддів також зазначає, що статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, при формуванні податкового кредиту з ПДВ в податковому обліку позивача дотримані положення норм податкового законодавства, а тому висновки податкового органу про здійснення відповідних порушень є безпідставними, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2014 року № 0000032202, № 0000042202.

Відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 р. у справі № 805/939/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі.

У повному обсязі ухвала суду складена 20.03.2014 року.

Колегія суддів С.В. Жаботинська

О.П. Лях

О.А. Нікулін