Постанова

від 26.02.2014 по справі 819/40/14-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/40/14-a

26 лютого 2014 року

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі

головуючої судді Ходачкевич Н.І.

При секретарі судового засідання Цимбал А.

за участю представників:

позивача Горба В.І.

відповіача: Креховець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовною заявою Зборівської центральної районної комунальної лікарні до Тернопільської об"єднаної державної фінансової інспекції про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Зборівська центральна районна комунальна лікарня звернулась до Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання протиправним та скасування п. п. 2, 4 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції про усунення порушень законодавства виявлених ревізією 02.12.2013 р. №19-17-13-14/2153.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав із зазначених у позовній заяві мотивів. Ствердив, зокрема, що оскаржуваними пунктами позивача зобов'язано відшкодувати зайво виплачену заробітну плату 183736,17 грн., у т.ч. шляхом пред'явлення цивільних позовів до осіб, що допустили порушення, яку перерахувати до районного бюджету; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до ПФУ та повернути (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) зайво сплачені кошти 65915,33 грн., які перерахувати до районного бюджету; відшкодувати зайво виплачену заробітну плату 16937,45 грн., у т.ч. шляхом пред'явлення цивільних позовів до осіб, що допустили порушення, яку перерахувати до районного бюджету; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до ПФУ та повернути (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) зайво сплачені кошти 6148,03 грн.. Такі вимоги, які мотивовані незаконністю відповідних положень колективного договору позивача, щодо оплати додаткових відпусток, не передбачених законодавством, позивач вважає безпідставними. Посилається на те, що згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відпустки» перелік додаткових відпусток не є вичерпним, а колективними договорами можуть установлюватись інші види відпусток. Такі ж положення передбачені у ч. 3 ст. 13 КЗпП України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». Згідно із п. п. 6, 7 колективного договору медичних працівників Зборівської ЦРЛ реєстраційний №49 від 23.03.2007 р. передбачено право працівників Зборівської ЦРЛ, які працюють в центральній районній лікарні не менше 25 років безперервно або які протягом року працювали без лікарняних листів, на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 3 дні. Такі відпустки позивач був вправі оплачувати як розпорядник бюджетних коштів. Доплата головному лікарю за суміщення посади головного лікаря та лікаря-педіатра не суперечить п. 1.7. Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України №308/519 від 05.10.2005 р., оскільки відповідає п. 3.1.3. вказаного наказу та ч. 1 ст. 105 КЗпП України.

Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю з підстав, зазначених у запереченні. Ствердив, що додаткові відпустки були оплачені за рахунок коштів загального фонду кошторису позивача. Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону України «Про відпустки», в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток проводиться із бюджетних асигнувань на їх утримання. Відтак, додаткові відпустки позивач був вправі оплачувати за рахунок власних коштів, які, в силу п. 12 ч. 1 ст. 2 БК України відсутні в бюджетній установі. Доплата за суміщення посад головному лікарю проведена без рішення органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, судом встановлені наступні обставини справи, які мають значення для справи.

Актом ревізії фінансово-господарської діяльності Зборівської центральної районної лікарні за період з 01.06.2007 по 31.08.2013 р. від 13.11.2013 р. №17-22/270 було встановлено ряд порушень, у зв'язку із чим Тернопільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією було скеровано позивачу лист від 02.12.2013 р. №19-17-13-14/2153 «Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією». Оскаржуваними пунктами 2 та 4 встановлено вимогу відшкодувати зайво виплачену заробітну плату 183736,17 грн., у т.ч. шляхом пред'явлення цивільних позовів до осіб, що допустили порушення, яку перерахувати до районного бюджету; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до ПФУ та повернути (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) зайво сплачені кошти 65915,33 грн., які перерахувати до районного бюджету; відшкодувати зайво виплачену заробітну плату 16937,45 грн., у т.ч. шляхом пред'явлення цивільних позовів до осіб, що допустили порушення, яку перерахувати до районного бюджету; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до ПФУ та повернути (зарахувати в рахунок майбутніх платежів) зайво сплачені кошти 6148,03 грн..

Оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Зі змісту п. 2 вимоги вбачається, що така пов'язана із посиланням відповідача на неможливість оплати додаткових відпусток, встановлених колективним договором, за рахунок загального фонду кошторису установи та порушенням колективним договором ст. 1 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців. Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про відпустки» перелік додаткових відпусток не є вичерпним, а колективними договорами можуть установлюватись інші види відпусток. Такі ж положення передбачені у ч. 3 ст. 13 КЗпП України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Згідно із п. п. 6, 7 колективного договору медичних працівників Зборівської ЦРЛ реєстраційний №49 від 23.03.2007 р. передбачено право працівників Зборівської ЦРЛ, які працюють в центральній районній лікарні не менше 25 років безперервно або які протягом року працювали без лікарняних листів, на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 3 дні. Чинність колективного договору не оскаржувалась, сторонами не заперечувалась, зауважень при його реєстрації не було. Зазначеним спростовуються посилання відповідача на незаконність встановлення відповідних додаткових відпусток колективним договором.

Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про відпустки», в установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Зазначеним спростовується посилання відповідача на можливість оплати таких додаткових відпусток лише за рахунок власних коштів позивача та не доведено відсутності бюджетних асигнувань на ці оплати. Не заслуговує на увагу і посилання відповідача на неможливість оплати цих відпусток за рахунок коштів загального фонду кошторису позивача при тому, що відповідні посадові особи позивача не були притягнуті до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП за порушення відповідних норм щодо державної бюджетної дисципліни. При цьому, належних доказів фінансування таких виплат за рахунок заборонених джерел надходжень суду не надано.

Зі змісту п. 4 вимоги вбачається, що порушення законодавства відповідач вбачає у тому, що доплата за суміщення посад головному лікарю проведена без рішення органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Згідно із п. п. 1.2., 1.7. Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» в редакції, чинній на час існування відповідних відносин, працівникам закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, підпорядкованим окремим органам державної влади, можуть установлюватись додаткові умови оплати праці, передбачені відповідними нормативно-правовими актами. Конкретні розміри доплат, надбавок та інших виплат визначаються керівником закладу, установи за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Преміювання керівників закладів, установ та їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що встановлюючи доплату головному лікарю за суміщення посад головного лікаря та лікаря-педіатра, позивач не отримав рішення органу вищого рівня.

Посилання позивача на суперечність зазначеного положення ст. 105 КЗпП України, не заслуговує на увагу. Так, згідно із ст. 105 КЗпП України, працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. Водночас, згідно із ст. 13 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Законодавчим актом, зокрема, п. 3.1.3 зазначеного наказу, передбачено, що керівникам закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення - лікарям та їх заступникам - лікарям дозволяється вести в закладах, установах, у штаті яких вони є, роботу за спеціальністю у межах робочого часу за основною посадою з виплатою їм до 25 відсотків посадового окладу лікаря відповідної спеціальності. Зазначена робота керівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення - лікарів та їх заступників - лікарів повинна відображатись у відповідних медичних документах.

Водночас, згідно із п. 3.1.4. цього наказу, зазначені в пунктах 3.1.1 та 3.1.2 доплати не встановлюються керівникам закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів та їх заступникам (за винятком завідувачів відділень соціальної допомоги та їх заступників, завідувачів ФАПів та аптечних кіосків). Відтак, відповідна доплата була встановлена безпідставно, у зв'язку із чим позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно ст.69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати п. 2 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції про усунення порушень законодавства виявлених ревізією 02.12.2013 р. №19-17-13-14/2153.

3. В частині решти вимог у позові відмовити.

4. Стягнути з державного бюджету на користь Зборівської центральної районної комунальної лікарні ( м.Зборів, вул. Б.Хмельницького,17 Код ЄДРПОУ 34285117) 36,54 грн. судового збору.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 03.03.2014р.

Суддя Ходачкевич Н.І.

копія вірна

Суддя Ходачкевич Н.І.