Ухвала

від 26.02.2014 по справі 2а-1314/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 112461/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софегар Україна" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в :

13 лютого 2012 року позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Софегар Україна" звернулося в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області ДПС, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001822321 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 24516 грн. в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 4900 грн. та податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001812321 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 38445 грн. в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 7688 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано противним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001822321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 4900 грн. Визнано противним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001812321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 7688 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій прийняті правомірно, розмір таких санкцій визначено на підставі вимог п.123.1 ст.128 Податкового кодексу України, з урахуванням положень п. 5 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Довідкою АА №062412 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) стверджується, що ТОВ "Софегар Україна" зареєстроване як юридична особа 12 листопада 2008 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, ідентифікаційний код 36248695 (а.с.17).

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 16 червня по 01 липня 2011 року ДПІ у Сихівскому районі м. Львова проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Софегар Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2011 року, якою встановлено порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», що привело до заниження податку на прибуток у загальній сумі 30756 грн., а саме: в І кварталі 2011 року на суму 30756,00 грн.; та порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що привело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 19605,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 2749/23-209/36248695 від 08 липня 2011 року (а.с.18-48).

13 липня 2011 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Сихівскому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0001822321, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24516,00 грн. в тому числі: основний платіж - 19605,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4901,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001812321, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 38445,00 грн., в тому числі: основний платіж - 30756,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 7689,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом неправильно визначено розмір штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення позивачем у першому півріччі 2011 року вимог податкового законодавства, оскільки п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Таким чином, податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001822321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 4900 грн. та податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001812321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 7688 грн. прийняті неправомірно

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.113.3 ст.113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

П.123.1 ст.123 ПК України передбачено, що в разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених п.п. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, - це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Згідно з п.7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються до платників податків у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом при перевірці повноти визначення валових витрат за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2011 року констатовано порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» у I кварталі 2011 року (а.с.28), перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено порушення п.198.3 ст.198 ПК України у лютому 2011 року.

Аналізуючи вищенаведені приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податковим органом неправильно визначено розмір штрафних (фінансових) санкцій, таким чином податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001822321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 4900 грн. та податкове повідомлення - рішення від 13 липня 2011 року № 0001812321 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 7688 грн. прийняті неправомірно.

Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на необхідність застосування у спірних правовідносинах при визначенні розміру штрафних (фінансових) санкцій приписів п.5 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, виходячи з наступного.

Пп.5 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію.

Аналізуючи наведену норму, колегія суддів дійшла висновку, що ці положення Кодексу визначають момент, з якого починають застосовуватися штрафні санкції до платників податків, але вони жодним чином не стосуються розміру фінансових санкцій, які передбачені іншими нормами Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків. Зокрема, відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошує Європейський Суд з прав людини.

У справі «Серков проти України» від 07 липня 2011 року (заява № 39766/05), Європейським судом з прав людини порушення встановлено у зв'язку з тим, що, по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним Судом України, та, по-друге, незастосування судами, всупереч національному законодавству, підходу, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України" (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2012 року у справі № 2а-1314/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик