Ухвала

від 25.02.2014 по справі 826/12828/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12828/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

25 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Елін» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранс Вега» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Елін» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - Відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотранс Вега» (далі - Третя особа) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 року №0002762220 та №0002772220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у Голосіївському районі м.Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового законодавства за відносинами з ТОВ «Технотранс Вега» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої 13.03.2013 року складено акт №132/1-22-20-30468112.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення Позивачем пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що призвело до заниження податку на прибуток на 91 520,00 грн, в тому числі за 2-3 квартали 2011 року в сумі 68 706,00 грн, за 2-4 квартали 2011 року в сумі 91 520,00 грн; ст.185, п.187.1, п.188.1, п.198.6, п.201.6, п.201.10 Кодексу, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 79 583,00 грн, в тому числі за сепень 2011 року в сумі 79 583,00 грн.

У вказаному акті перевірки міститься посилання на акт від 26.03.2012 року про результати перевірки ТОВ «Технотранс Вега» щодо взаємовідносин з ТОВ «ТД «Трейдстар» за період з липня по серпень 2011 року, відповідно якого не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Техтранс Вега» до ТОВ «Колізей» у зв'язку з відсутністю об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів у ТОВ «ТД «Трейдстар».

Крім того, в акті зазначається про акт від 26.10.2011 року про неможливість зустрічної звірки ТОВ «Трейдстар» з низкою підприємств, з якими позивач не вступав у відносини, щодо не встановлення факту поставок.

Перевіркою Позивача встановлено завищення показників у рядку 05.1. СВ Декларації з податку на прибуток «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» у 3-4 кварталах на загальну суму 397 913 грн, в т.ч. у 3 кварталі 2011 року - на 398 723,00 грн, за 4 квартал 2011 року - на 99 190,00 грн, за отримані від ТОВ «Технотранс Вега» товари.

Між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Тезнотранс Вега» (Продавець) укладено договір №0507 від 05.07.2011 року на поставку товарів на умовах EXW.

У підтвердження виконання умов договору оформлені видаткові накладні:

від 01.08.2011 року № 0108/05 на суму без ПДВ 111 294,70 грн; від 03.08.2011 року № 0308/02 на суму без ПДВ 107137,60 грн; від 05.08.2011 року № 0508/01 на суму без ПДВ 79643,20 грн; від 11.08.2011 року № 11001 на суму без ПДВ 99837,50 грн.

У підтвердження оплати поставлених товарів в матеріалах справи містяться відповідні банківські виписки.

Податковим органом встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання товарів у підприємств - постачальників, що, на його думку, призвело до неправомірного декларування витрат на суму 397 913,00 грн та заниження податку на додану вартість на суму 79 583,00 грн за серпень 2011 року.

Згідно п.187.1 ст.187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно п.198.1 ст.198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п.198.2 ст.198 Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Кодексу).

Відповідно п.201.1 ст.201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно п.201.8 ст.201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч.1 ст.9 вказаного Закону).

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які складені по факту здійснення господарської операції.

В матеріалах справи маються документи (видаткові накладні, банківські виписки, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей тощо), складені між Позивачем та його контрагентом на виконання умов укладеного договору.

Вказані документи оформлені відповідно вимог чинного законодавства, підтверджують реальність здійснення господарської операції, а тому є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Контрагент Позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником податку на додану вартість, а отже видача ним податкових накладних, є правомірною.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачем не доведено, що Позивачем неправомірно сформовано спірні суми податкових вигод.

Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що результати перевірки контрагента Позивача за відносинами з іншими особами, а також неможливість проведення звірки по іншим особам, акти щодо чого складені пізніше ніж період проведення спірних операцій; не свідчить про невиконання спірних операцій, про відсутність контрагента Позивача за місцезнаходженням на час вчинення спірних операцій та про порушення Позивачем податкового законодавства в період здійснення спірних операцій та не є підставою для висновку про відсутність у контрагента відповідних умов для здійснення господарських операцій у період проведення цих операцій.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ст.228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

В матеріалах справи відсутнє будь-яке судове рішення про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Позивача або його контрагента за ведення протиправної діяльності з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента Позивача на підставних осіб.

Також в матеріалах справи містяться персоніфіковані відомості про співробітників Позивача, угоди про оренду нежилих приміщень в різних містах України, договір про надання послуг з перевезення, укладений з ТОВ «Делівері», які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції не виконання Відповідачем обов»язку, покладеного на нього положеннями ст.71 КАС України щодо доведення правомірності прийнятого ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 28 лютого 2014 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.