Ухвала

від 17.02.2014 по справі 801/2374/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2374/13-а

17.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи 801/2374/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 19.12.13 у справі № 801/2374/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" (пр. Перемоги, 296-б,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95013)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.13 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 14.02.2013 року №0002562204 та №0002572204.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СтройЛідер» судові витрати із сплати судового збору у розмірі 133,80 грн.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.13 та прийнятті нового рішення.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій.

У судовому засіданні 19.12.2013 р. представником позивача заявлено клопотання про відкликання частини позовних вимог, щодо визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі №61 від 10.01.2013 року, а також визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у м. Сімферополі, ДПС в АР Крим, ДПС України, пов'язаних із проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СтройЛідер», а також про задовольнення позовної вимоги про скасування податкових повідомлень - рішень від 14.02.2013 року №0002572204 та №0002562204.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.12.2013 року позовну заяву залишено без розгляду в частини позовних вимог на підставі вищевказаного клопотання позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.13 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про скасування податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, листом 27.11.2012 року № 56891/10/22-3 Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС приписано надати Товариству з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" пояснення і документальне підтвердження взаємовідносин, здійснених з ТОВ "Спільне інвестування (ЄДРПОУ -34730512) у квітні 2011 року ( т.1 а.с. 39).

Товариство з обмеженою відповідальністю "СтройЛідер" на запит № 56891/10/22-3 від 27.11.2012 року супровідним листом № 41 від 10.12.2012 року направило до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС необхідні документи(т.1 а.с. 41).

З 11.01.2013 р. по 17.01.2013 р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 10.01.2013 р. № 61 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ СтройЛідер" проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «СтройЛідер» (ЄДРПОУ 31717609) з питань достовірності формування податкового кредиту та визначення податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Спільне інвестування» (ЄДРПОУ 34730512) за квітень 2011 року, про що було складено акт перевірки № 300/22-3/31717609 від 18.01.2013 р.

Згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п.14.1. 191 ст. 14, п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на загальну суму 7157,00 грн., порушення п.п.14.1. 181, п.п.14.1.191 ст. 14, п.185.1 ст. 185, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті зменшено від'ємне значення за квітень 2011 року на суму 6223,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0002572204, в якому визначено суму завищення від'ємного значення, яка була врахована у зменшення суми податкового боргу по декларації за квітень 2011 року №120156 від 19.05.2011 року та податкове повідомлення-рішення №0002562204, в якому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7157,00 грн. за основним платежем. (т.1 а.с. 46,47).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

В межах статутної діяльності ТОВ «СтройЛідер» як постачальником укладались договори на реалізацію будівельних матеріалів покупцям, серед них БВП «Строітель Плюс», МП «Мастер», Фірма «ДКСтройінвест», ВАТ «Муссон», ТОВ «Долина Гір», ТОВ «Сомкінстрой», ПП «Фірма «Гала Крим», ТОВ «Гринвуд-Проект» (т.1 а.с.172-215).

Також, з метою виконання умов названих договорів, між позивачем (покупець) та ТОВ «Спільне інвестування» (постачальник) укладено договір № 63 від 04.01.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити на склад покупця будівельні матеріали комплектуючі, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість (т.І а.с.122-124).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Спільне інвестування» по вищевказаному договору, позивачем були надані видаткова накладна № 68 від 04.04.2011 року на суму 31115,37 грн., оборотно-сальдова відомість по рахунку 281 за квітень 2011 року - травень 2011 року, та за наслідками поведеної господарської операції ТОВ «Спільне інвестування» податкова накладна № 68 від 04.04.2011 року на суму 31115,37 грн., з них ПДВ - 6223,08 грн.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України).

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України).

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п. 139.1.9 п. 139 .1 ст. 139 Кодексу).

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, (п.п. а) п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи на підтвердження правомірності формування спірної суми валових витрат, які досліджені відповідачем при перевірці (договори, розрахункові документи, рахунки, видаткові накладні та ін.), суд вважає необґрунтованим їх неприйняття відповідачем до уваги, оскільки за наведеними вище висновками господарська операція відбулась. Представлені первинні документи позивачем підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Що стосується висновків відповідача щодо фіктивності (нікчемності) правочинів. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В акті перевірки немає таких посилань, а також не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи відповідача в зазначеної частині є необґрунтованими.

Також, суд зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції проведена судова- економічна експертиза №1284 від 31.07.2013.

Згідно висновку судово- економічної експертизи №1284 від 31.07.2013. встановлено, що товарно-матеріальні цінності, отримані від ТОВ «Спільне інвестування», відображені за дебетом рахунку 281 «Товари на складі» у кореспонденції з кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» у сумі 31115,37 грн.; сума ПДВ відображена за дебетом рахунку 6442 «Податковий кредит» та за кредитом 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» у сумі 6223,08 грн.

Судово- економічною експертизою №1284 від 31.07.2013 підтверджено, що товарно-матеріальні цінності, отримані від ТОВ «Спільне інвестування» за видатковою накладною № 68 від 04.04.2011 року оприбутковані за даними бухгалтерського обліку ТОВ «СтройЛідер» у повному обсязі.

Також, проведена додаткова судова-економічна експертиза №2518 від 25.11.2013 року за наслідками вивчення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «СтройЛідер» підтверджено подальше використання у господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, отриманих від контрагента ТОВ «Спільне інвестування» на суму 31115,35 грн.

Згідно матеріалів справи та судово- економічної експертизи №1284 від 31.07.2013 судова колегія зазначає, що позивачем не підтверджено проведення оплати за отримані товари від ТОВ «Спільне інвестування», але відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше.В даному випадку отримання позивачем товарів від ТОВ «Спільне інвестування» набулось раніше, ніж списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів.

Дослідивши матеріали справи та висновок судово-економічної експертизи судова колегія вважає, що підтверджено отримання позивачем товарів від контрагента, позивач має право на віднесення до податкового кредиту суми у розмірі 6223,00 грн. згідно із податковою накладеною № 68 від 04.04.2011 року.

З матеріалів справи, вбачається, що товари придбались позивачем у ТОВ «Спільне інвестування» з метою їх подальшої реалізації контрагентам-покупцям.

Отже, витрати, понесені позивачем у зв'язку із придбанням товарів у ТОВ «Спільне інвестування», включались ним у собівартість товарів, що реалізовувались покупцям.

Також, будівельні товари були реалізовані позивачем наступним контрагентам: БВП «Строітель Плюс», МП «Мастер», Фірма «ДКСтройінвест», ВАТ «Муссон», ТОВ «Долина Гір», ТОВ «Сомкінстрой», ПП «Фірма «Гала Крим», ТОВ «Гринвуд-Проект» та ін., що підтверджується видатковими накладними які свідчать про те, що товар реалізовано позивачем у квітні 2011 року (т.2 а.с.7-22).

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Відповідачем не було надано доказів того, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.13 у справі № 801/2374/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко