Ухвала

від 24.02.2014 по справі 827/2497/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/2497/13-а

24.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Кисельова В. В.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства "Скадовськагрошляхбуд"- Бойко Ірина Валеріївна, довіреність № 3 від 01.11.13

представник відповідача, Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонської області- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 827/2497/13-а за апеляційною скаргою Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонської області на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Балась Т.П.) від 26.11.2013

за позовом Приватного акціонерного товариства "Скадовськагрошляхбуд" (вул.Промислова, буд.15, місто Севастополь, 99040)

до Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонської області (вул. Гагаріна, буд.62, місто Скадовськ, Херсонська область, 75700)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.11.2013 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000452200 від 27.09.2013 Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 158240,00 грн., в тому числі 31648,00 грн. за штрафними санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000462200 від 27.09.2013 Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 150705,00 грн., в тому числі штрафних санкцій на суму 30141,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Скадовськагрошляхбуд» судові витрати у розмірі 2294,00 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду, Скадовська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Херсонської області звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.11.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Скадовськагрошляхбуд» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013: №0000452200, №0000462200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013: №0000452200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 158240,00 грн., в тому числі 31648,00 за штрафними санкціями., № 0000462200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 150705,00 грн., в тому числі штрафних санкцій на суму 30 141,00 грн., які частково суперечать вимогам законодавства і підлягають скасуванню.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи податкові повідомлення-рішення, він діяв на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством та Конституцією України. Обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки, тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняти з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2013 відповідачем стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000452200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання податку на прибуток на 158 240,00 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 31 648,00 грн.; № 0000462200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 150 705,00 грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 30 141,00 грн.

Передумовою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став акт від 11.09.2013 №68/22/03582051 позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з Приватним підприємством «Бітсервіс» за період з 01.07.2012 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальником ПП «Бітсервіс» за період з 01.07.2012 по 30.09.2012; підпунктів 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 126592,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 120564,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що відносини позивача з ПП «Бітсервіс», начебто підпадають під ознаки нікчемних правочинів, що підтверджується матеріалами перевірки, які ґрунтуються на висновках акту перевірки ПП «Бітсервіс» від 11.02.2013 № 1214/22.2-11/37227498 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Консалекс» за період з 01.04.2012 по 30.06.2012, ПП «Асторг-М» за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, де зазначені взаємозв'язки між контрагентами визнанні такими, що не носять реального характеру, а отже операції по придбанню та реалізації продукції вважаються такими, що не відбулися. Також за результатами перевірки ПП «Бітсервіс» не встановлено трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, через що відповідач дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність позивача та ПП «Бітсервіс» здійснювалась поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності та фіктивність правочинів, які вчинені без наміру створення правових наслідків, а також не несуть на меті настання реальних наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Із такими висновками відповідача не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011.

До податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємий період позивач мав правовідносини з Приватним підприємством «Бітсервіс», яке згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб станом на день розгляду справи не перебувають у процесі припинення. Вказаний контрагент позивача є юридичною особою, що має належний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 27.03.2012 між позивачем та ПП «Бітсервіс» укладено договір постачання № 02, а саме: бітуму шляхового БНД60/90, палива рідкого синтетичного СЖТ-КМ, на виконання умов якого ПП «Бітсервіс» за період липень-серпень 2012 року на адресу позивача було видано видаткову накладну, податкові накладні усього про постачання бітуму шляхового БНД60/90 кількістю 76,31 т. на суму 572325,08 грн., у тому числі податок на додану вартість 95387,52 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оплату постачання здійснено кількома платежами, у тому числі шляхом попередньої оплати, в складі платежів за інші постачання бітуму за зазначеним договором, безготівковим шляхом, на підставі наданих ПП «Бітсервіс» рахунків на оплату. Постачання товару здійснено за допомогою автопідприємства-перевізника ТОВ «Кремспецавтосервіс» за договором №110512 на транспортне обслуговування та перевезення вантажу автомобільним транспортом укладеним з ПП «Бітсервіс» 11.04.2012 та за допомогою автопідприємства-перевізника ТОВ «Сінтайл», що підтверджується товарно-транспортною накладною, договором про надання транспортних послуг від 04.10.2011, рахунком-фактурою про сплату транспортної послуги та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що постачальник товарів, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість, за даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України і має право видавати податкові накладні.

Отже, позивач формував податковий кредит за реально здійсненими господарськими операціями з ПП «Бітсервіс», яке було окремим платником податків, а тому за приписами статті 61 Конституції України несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Бітсервіс» мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності" у зв'язку з наступним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно частини другої статті 215 Цивільного кодексуУкраїни недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

У висновках акту відповідач посилається на приписи норм частини п'ятої статті 203, частини першої, другої статті 215, частини першої, другої статті 228 Цивільного Кодексу України та декларують, що у цьому випадку правочини мають ознаки нікчемності у силу припису закону через наступне.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що недійсність правочину за підставою, передбаченою статтею 228 Цивільного кодексу України (недодержанням інтересам держави та моральним засадам суспільства), визнається у судовому порядку та лише за наявності доведеної вини (у формі умислу) сторін правочину.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Бітсервіс», зокрема, доказів умисного укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Слід зазначити, що лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків. Проте, за змістом акту перевірки позивача, довідку про проведення зустрічної звірки ТОВ «Адіантум» податкові органи не використовували, зокрема з огляду на її відсутність, а тому посилатися на відомості ДПІ у Печерському районі м. Києва як на податкову інформацію, що має враховуватись під час проведення перевірок, відповідач не має законодавчих підстав.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Судова колегія відмічає, що зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач при проведені господарських операцій зі своїм контрагентом оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонської області щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 27.09.2013: №0000452200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 158240,00 грн., в тому числі 31648,00 за штрафними санкціями., № 0000462200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 150705,00 грн., в тому числі штрафних санкцій на суму 30 141,00 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонської області залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 26.11.2013 у справі № 827/2497/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 березня 2014 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко