Постанова

від 26.02.2014 по справі 903/1366/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2014 р. Справа № 903/1366/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю" Торговий дім" "Схід-Захід" на рішення господарського суду Волинської області від 02.12.13 р.

у справі № 903/1366/13 (суддя Пахолюк Валентина Анатоліївна )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРА-М"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю" Торговий дім" "Схід-Захід"

про стягнення 174 448, 23 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Кірчук О.В.,представника, довіреність в справі

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року у зв"язку з неможливістю судді Гулової А.Г. прийняти участь в судовому засіданні та відрядженням судді Саченка Г.І. внесені зміни до складу колегії та визначено колегію у складі : головуюча суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 02 грудня 2012 року у справі № 903/1366/13 (суддя Пахолюк В.А.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М» та стягнуто на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» 174 448, 23 гривень заборгованості, в т.ч. 168535,75 гривень основного боргу, 1093,41 гривень - 3% річних, 15, 13 гривень - інфляційних нарахувань, 4803,94 гривень пені та 3488, 96 гривень в повернення витрат по сплаті судового збору.

Також, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М» в доход державного бюджету судовий збір в сумі 0,60 гривень за розгляд справи в господарському суді Волинської області.

Ухвалюючи рішення у даній справі з огляду на ст. 4, 230-231, 265 Господарського кодексу України, ст. 9, 11, 525-526, 599, 610-612, 625 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» умов договору поставки товару № 17к від 16.01.2013 року, укладеного з позивачем, в частині дотримання строків оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Фра-М» товару. При цьому суд першої інстанції вважав обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача 168535,75 гривень основного боргу за поставлений товар, пені у розмірі 4803,94 гривень на підставі п. 5.2 Договору поставки, 1093,41 гривень - 3% річних та 15,13 гривень - інфляційних нарахувань.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» подано апеляційну скаргу ,якою вважають рішення суду першої інстанції незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права.

Вважають, що місцевий господарський суд, розглянувши справу у відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» та за наявності клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відрядженням юрисконсульта, порушив ст. 43, 47, 22, 77 Господарського процесуального кодексу України, принцип змагальності судового процесу та право відповідача на захист .

Звертають увагу, що суд першої інстанції помилково не з'ясував, чому протягом 6-ти місяців, не зважаючи на відсутність оплати зі сторони відповідача за отриманий товар, позивач не припиняв постачання товару.

На переконання скаржника , позивачем наведені невірні розрахунки заявлених позовних вимог.

Так, в рамках дії договору поставки товару № 17к від 16.01.2013 року відповідачем здійснювались регулярні оплати отриманого товару, про свідчить копія реєстру платіжних доручень. Оплати проводились: у червні на загальну суму - 59300 гривень, липні - 65000 гривень, серпні - 25000 гривень, вересні - 57000 гривень, жовтні - 55000 гривень. Факт проведення вищевказаних оплат був замовчаний позивачем.

При цьому позивач, всупереч п. 3.3. договору поставки № 17 к від 16.01.2013 року ,за яким : суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця, зараховуються постачальником самостійно в рахунок оплати по товарно-транспортним накладним, які не сплачені, та строк оплати яких настав - здійснював зарахування оплат за товар , строк оплати якого ще не настав та штучно створив прострочену відповідачем заборгованість.

Просять скасувати рішення господарського суду Волинської області від 02.12.2013 року у даній справі та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

До апеляції скаржником долучено серед іншого копію реєстру платіжних доручень на ТОВ «ФРА-М» за період з 18.01.2013 по 31.10.2013 року.

Відзивом на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фра-М» вважають доводи, викладені у скарзі необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Вказують, що відповідач був своєчасно та належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, але не скористався своїм законним правом та не надав письмового відзиву, чим виказав свою неповагу до суду та до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Крім того, наказ, наданий Відповідачем, не можна вважати належним та обґрунтованим доказом того, що його представник на момент розгляду справи дійсно знаходився у відрядженні і не мав змоги з'явитися в судовому засіданні

Вважають, що суд першої інстанції врахував вимоги ст.22 ГПК України та надані відповідачем докази і виніс законне та обґрунтоване рішення.

Вказують, що твердження Відповідача щодо того факту, що судом першої інстанції не прийнято до уваги проведення часткового розрахунку між сторонами та розрахунку штрафних санкцій у зв»язку з частковою оплатою, не є дійсним. Відповідачем було сплачено за отриманий товар лише 4919 грн. 12 коп.». З урахуванням цієї часткової сплати здійснено розрахунок пені, 3% річних та індексу інфляції.

Щодо тверджень апелянта ,що судом не з'ясовувалось, чому на протязі 6-ти місяців, не зважаючи на відсутність оплати зі сторони Відповідача за отриманий товар, Позивач не припиняв постачання товару, повідомляють,що згідно п.1.1 Договору № 17к від 16.01.2013р. Постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність Покупця лікарські засоби...». Тобто, вони сумлінно та в повному обсязі виконували взяті на себе договірні зобов'язання.

Вважають , що надана відповідачем як доказ часткової оплати отриманого товару копія реєстру платіжних доручень не є належним та обґрунтованим доказом здійснення сплати за накладними у зв'язку з тим, що він виданий самим Відповідачем, а не уповноваженою на це банківською установою. У зазначеному реєстрі не вказано за що саме здійснювалася сплата: посилання на договір або номера накладних, які є предметом спору.

Крім того, Позивач мав можливість надати зазначені докази у суді першої інстанції.

Щодо твердження Відповідача про те, що Позивачем в порушення п. 3.3. Договору № 17к від 16.01.2013р. здійснювалося зарахування оплат за товар, строк оплати якого ще не настав та штучного створення простроченої заборгованості, вказують ,що оплата зараховувалась в рахунок оплати товарно-транспортних накладних, які не сплачені, та строк оплати яких настав. Про це свідчить і те, що товар, поставлений по товарно-транспортним накладним за більш ранній період, не брались до уваги Позивачем під час складання позову, тому що були сплачені Відповідачем на момент подання позову.

Просять рішення суду залишити без змін , апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до письмових пояснень ,даних на виконання ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 29 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фра-М» вказує, що згідно п. 3.1. вказаного Договору, оплата за поставлений товар здійснюється в строк, наведений у накладних. Пунктом 3.3. Договору узгоджено, що «суми оплати за товар, які Постачальник отримує від Покупця, зараховуються Постачальником самостійно в рахунок оплати по товарно-транспортним накладним, які не сплачені, та строк оплати яких настав». Товарно-транспортною накладною № 206420/3 від 04.06.2013 року на суму 5758,38 грн. встановлено кінцевий строк оплати за отриманий товар 04.07.2013 року. Грошові кошти, що надійшли від Покупця на рахунок Постачальника в сумі 8900 грн., згідно платіжного доручення № 3528, згідно п. 3.3 Договору , були зараховані Постачальником в рахунок часткової оплати за накладної № 206420/3 від 04.06.2013 року в сумі 4919,12 грн., строк оплати якої настав 04.07.201Зр., та в рахунок часткової оплати за накладною № 206075/3 від 04.06.2013 року в сумі 3980,88 грн., строк оплати якої настав 04.07.2013 року, та яка тим самим була сплачена в повному обсязі, у зв'язку з чим її не було включено позивачем до розрахунку позовних вимог.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду,яке відбулось 29 січня 2014 року представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав. Просив рішення господарського суду Волинської області у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, оскільки на даний час заборгованість складає 91 110 грн. 64 коп.,але вона не є простроченою.

В подальшому в судове засіданні апеляційного господарського суду представник апелянта не з»явився, надіслав заяву, відповідно до якої просить відкласти розгляд справи у зв»язку з неотриманням від позивача акту звірки .

Суд відхиляє зазначене клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Ухвалою суду від 29 січня 2014 року зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фра-М" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Схід -Захід" провести звірку взаємних розрахунків в межах суми заявлених позовних вимог для встановлення дійсного стану заборгованості, для чого, відповідачу підготувати акт звіряння розрахунків за підписом бухгалтера та керівника та направити позивачу для підписання. ТзОВ "Фра-М", у разі погодження з актом, проставити підписи бухгалтера та керівника та в строк до 23 лютого 2014 року, надіслати його до Рівненського апеляційного господарського суду . У разі незгоди з даними акту стану розрахунків , підготувати свій варіант за підписом бухгалтера та керівника і в строк до 23 лютого 2014 року надіслати його та акт, підготовлений відповідачем до Рівненського апеляційного господарського суду.

Не зважаючи на зобов'язання, покладене судом на відповідача щодо підготовки акту звірки взаємних розрахунків в межах суми заявлених позовних вимог, відповідач не надав доказів надсилання такого акту на адресу позивача. Матеріалами справи стверджується ,що 29.01.2014 року позивач підготував акт звірки взаємних розрахунків в межах суми заявлених позовних вимог, за підписом головного бухгалтера та директора, та направив відповідачу для підписання, про що свідчить копія поштової квитанції від 13 лютого 2014 року

Крім того ,у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з статтею 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Так,відповідно до відповідно до статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Таким чином, представляти інтереси апелянта в суді при розгляді даної справи може бути будь-яка особа, наділена повноваженнями на представництво відповідною довіреністю. Доказів неможливості направлення представника чи неможливості розгляду справи без участі представника апеляційному суду надано не було.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фра-М» вказував на помилковість доводів скаржника, законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у даній справі, яке просив залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія встановила наступне.

16.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фра-М» («постачальник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» («покупець») було укладено договір поставки товару № 17к за умовами пунктів 1.1, 1.2, 4.2 якого позивач взяв на себе зобов»язання систематично постачати та передавати у власність відповідача лікарські засоби, вироби медичного призначення , засоби особистої гігієни та інший товар загальною кількістю , асортиментом, номенклатурою відповідно до товарно-транспортних накладних, що являються невід»ємною частиною даного договору, а відповідач - приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату ( т.2, а.с.240).

У пунктах 3.1, 3.2 означеного договору сторони встановили, що сума кожної поставки, строк оплати поставленого товару та розмір націнки вказуються у товарно-транспортних накладних ,а розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку, у формі платіжного доручення або в іншій формі, передбаченій діючим законодавством.

За умовами пункту 3.3 договору поставки товару № 17к суми оплати за товар, які постачальник отримує від покупця, зараховуються постачальником самостійно в рахунок оплати по товарно-транспортним накладним, які не сплачені, та строк оплати яких настав.

Відповідно до пункту 6.4 договір набирає сили з моменту його підписання та діє по 31 грудня 2013 року.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що між позивачем та відповідачем склалися правовідносини, які підлягають регулюванню законодавчими нормами, якими регулюється поставка товару.

На виконання умов договору у період з 04.06.2013 року по 23.10.2013 року позивач поставляв відповідачу товар (медикаменти, лікарські засоби, вироби медичного призначення тощо) у міста Луцьк, Ковель, Івано-Франківськ на загальну суму 173454,87 гривень, на що вказують наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні ( т.1, а.с.209 - т.2, а.с.1 - 239).

Товарно-транспортні накладні містять підписи осіб, які здали та отримали товар, та скріплені печаткою позивача та печатками аптек Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Схід-Захід» .

У товарно-транспортних накладних за період з 04.06.2013 року по 04.09.2013 року позивачем встановлювався 30 денний строк оплати з моменту одержання товару, а у товарно-транспортних накладних за період з 04.09.2013 року по 23.10.2013 року позивачем встановлено 0 днів для оплати товару, тобто, негайна оплата після отримання товару.

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається із копії виписки про рух коштів по рахунку ( т.2, а.с.241) 28.10.2013 року відповідачем перераховано платіжним дорученням № 3528 позивачу 8900 гривень із зазначенням платежу «за лікарські засоби згідно договору № 17 к від 16.01.2013 року»,з яких грошові кошти, що надійшли від Покупця на рахунок Постачальника в сумі 4919,12 грн. були зараховані Постачальником в рахунок часткової оплати за накладною № 206420/3 від 04.06.2013 року., строк оплати якої настав 04.07.201З року, та в рахунок часткової оплати за накладною № 206075/3 від 04.06.2013 року в сумі 3980,88 грн., строк оплати якої настав 04.07.2013 року, та яка була оплачена в повному обсязі.

За таких обставин колегія суддів констатує порушення відповідачем умов договору поставки товару № 17к від 16.01.2013 року в частині порушення строків оплати вартості отриманого товару, визначеного товарно-транспортними накладними, та вважає обґрунтованим стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за отриманий товар у розмірі 168535,75 гривень по даному договору.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог ст.ст.230-231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Договору поставки № 17к передбачено відповідальність покупця за несплату вартості товару у встановлені строки у вигляді пені у розмірі 0,2 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту погашення заборгованості.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки пені по кожній із накладних ( т.1,154- а.с.208) колегія суддів знаходить означені розрахунки вірними та вважає правомірним стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача пені у розмірі 4803,94 гривень.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу встановлено нормами ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і вони є невід'ємною складовою суми основного боргу.

Відповідні індекси інфляції розраховуються починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Здійснивши арифметичну перевірку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат судова колегія вважає правомірним стягнення із відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 15,13 гривень та 1093,41 гривень гривень відповідно за несвоєчасне проведення розрахунків за отриманий товар по договору поставки № 17к.

Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника про невірність та безпідставність розрахунків позивних вимог з покликанням на реєстр платіжних доручень, що долучений до апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

За правилами ст. 34 ГПК України докази, якими сторони обгрунтовують свої доводи та заперечення повинні бути належними та допустимими. Особливістю судових доказів є те, що вони виступають в якості гарантії достовірності одержаної судом інформації, оскільки на підставі їх оцінки в сукупності за правилами ст.ст. 4-7 та 43 господарський суд приймає судове рішення іменем України.

Колегія суддів не може прийняти до уваги додатково поданий позивачем доказ ( копію реєстру платіжних доручень) оскільки у реєстрі відсутні достовірні відомості як про здійснення означених платежів відповідачем та отримання їх позивачем так і відсутність даних за яким саме правочином складені платіжні доручення, а тому розцінює його доказово неспроможним.

Також колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи вбачається, що у судове засідання місцевого господарського суду 02.12.2013 року представник відповідача, який був належним чином повідомлений про призначення розгляду справи, не з"явився. Про обізнаність відповідача про час та місце судового розгляду справи вказує повідомлення відділення поштового зв»язку про вручення 25.11.2013 року ТзОВ «Схід-Захід» ухвали господарського суду Волинської області від 19 листопада 2013 року про порушення провадження у справі та клопотання представника ТзОВ «Схід-Захід» від 27.11.2013 року про надання копій документів.

Відсутність у судовому засіданні свого представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід-Захід» обгрунтовує відрядженням у м.Київ..

Відповідно до статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб, крім їх керівників, можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються установчими документами, довіреністю від імені підприємства, організації (частини 2 -3 ст. 28 ГПК України), а тому у відповідача не існувало перешкод для направлення з метою участі у розгляді справи іншого повноважного представника та реалізації у зв'язку з цим процесуального права, передбаченого ст. 129 Конституції України та ст. 22 ГПК України на участь у судовому засіданні 02.12.2013 року.

Виходячи зі змісту статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, відповідачем не доведено неповноту з'ясування судом першої інстанцій обставин, що мають значення для справи, та не наведено доказів, які відповідач з поважних причин не надав суду та не подання яких унеможливило розгляд справи.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи наведене, а також приписи частини 3 статті 22 ГПК України, за якою сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи, колегія суддів відхиляє посилання ТзОВ "Схід - Захід" щодо позбавлення його права на захист.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на статтю 4 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України. В цивільному законодавстві згідно зі статтею 8 Цивільного кодексу України допускається аналогія закону (права) у разі відсутності нормативного врегулювання певних відносин.

Стаття 7 Господарського кодексу України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються нормативно-правовими актами.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України не передбачено застосування в Україні прецедентного права.

За таких обставин апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо незастосування господарським судом Волинської області при розгляді даної справи постанов касаційної інстанції по інших справах.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника відповідача не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 02 грудня 2012 року у справі № 903/1366/13.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв»язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 02 грудня 2012 року у справі № 903/1366/13 залишити без змін,а апеляційну скаргу ТзОВ " Торговий дім " Схід-захід" залишити без задоволення .

Постанова набирає законнї сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.