Ухвала

від 03.02.2014 по справі 2а-11294/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/9135/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011

у справі № 2а-11294/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінкора»

третя особа: Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація

про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва звернулася до суду з позовом про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінкора» через порушення законодавства, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, та припинення юридичної особи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011, у задоволенні позову відмовлено.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права: ст.ст. 19, 67 Конституції України, , ст. 110 Цивільного кодексу України, ст. 22, 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Ці самі положення містяться у пункті 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинний на час розгляду справи судами).

Відповідно до пункту 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII (чинного на час розгляду справи судами) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України вживаються терміни «скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання», «припинення діяльності суб'єкта господарювання». Водночас, стаття 104 Цивільного кодексу України вживає термін «припинення юридичної особи». Термін «припинення юридичної особи» вживається також у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Утім, всі зазначені вище нормативно-правові акти (частина 2 статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», частина 2 статті 104, частина 5 статті 111 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 59 Господарського кодексу України) пов'язують момент припинення юридичної особи (суб'єкта господарювання) з однією подією: внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб'єкта господарювання).

Отже, позовні вимоги про припинення юридичної особи, спрямовані на втрату останньою цивільної правоздатності, відповідають повноваженням органу державної податкової служби, але виключно тим повноваженням, які направленні на виконання визначених законом функцій.

Своєю чергою, державні органи згідно із частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Компетенція органів державної податкової служби поширюється на відносини в сфері оподаткування.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Враховуючи наведене, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтями 38 та 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а лише в тих, коли діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Позивач підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи визначив частину другу статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV - визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

В обґрунтування позову посилався на те, що засновник підприємства не має стосунку до його фінансово-господарської діяльності, яка спрямована на завдання шкоди економічним інтересам держави і ведеться від імені підприємства невстановленими особами.

Враховуючи те, що позивач не довів в судах попередніх інстанцій судам наведені ним обставини, не надав доказів неподання відповідачем протягом року податкових декларацій, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів про необхідність відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на викладене, з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун