Ухвала

від 26.02.2014 по справі 2а-9635/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/10246/12

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіБухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011

та ухвалуХарківськогоапеляційногоадміністративного суду від 10.01.2012

у справі№ 2а-9635/11/2070

за позовомтовариства з обмеженоювідповідальністю "Фірма "ЛовісЛімітед" (далі - Товариства)

до ДПІ

провизнанняпротиправнимиподатковихповідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.02.2011 № 0000442302, № 0000452302 та № 0000462302 з мотивів їх протиправності.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимогиз урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2007 по 07.12.2010, оформлену актом від 13.01.2011 № 52/23-5/23327028. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 08.02.2011 № 0000442302, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 645 833,75 грн. (у тому числі 516 667 грн. за основнимплатежем та 129 166,75 грн. за штрафними санкціями);

від 08.02.2011 № 0000452302 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 627 761,25 грн. (у тому числі 502 209 грн. за основним платежем та 125 552,25 грн. за штрафними санкціями);

від 08.02.2011 № 0000462302, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за листопад 2010 року в сумі 1109 грн. та зобов'язано позивача сплатити 277,25 грн. штрафних санкцій.

Так, однією з підстав для оспорюваних донарахувань з податку на прибуток та з податку на додану вартість став висновок податкового органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з продажу товарів за комісійними угодами. При цьому ДПІ посилається на завідомо збитковий характер цих операцій для позивача як комітента, позаяк торгова націнка підприємства є нижчою, ніж витрати на збут товарів з урахуванням комісійної винагороди. Наведене, за висновком ДПІ, свідчить про відсутність зв'язку розглядуваних витрат з господарською діяльністю Товариства та підтверджує їх невідповідність критеріям, викладеним у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суди встановили, що Товариством (комітент) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЛовисЛімітед» (комісіонер) було укладено договори комісії, за якими комісіонер зобов'язався укласти угоди по реалізації підакцизної продукції з третіми особами за ціною, встановленою комітентом; фактичне понесення цих витрат позивачем підтверджується належними первинними документами; відображення цих витрат у складі валових витрат підприємства законодавчо не обмежено.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих приписів випливає, що однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту, окрім їх належного документального підтвердження, є придбання товарів, робіт, послуг з метою їхвикористання у господарській діяльності.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Наведене обумовлює необхідність оцінки обґрунтованості податкової вигоди платника з урахуванням наявності ділової мети у діях платника на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

При цьому слід зазначити, що визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

Отже, отримання прибутку є метою господарської діяльності, а не її обов'язковим результатом.

У той же час господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Збитковість господарської діяльності має бути обґрунтована об'єктивними економічними причинами. При цьому слід наголосити, якщо причиною виникнення збитків є мінімізація податку, то відповідна операція має кваліфікуватися як така, що не має ділової мети, а відтак не підлягає врахуванню у податковому обліку платника.

Втім у справі, що переглядається, суди не перевірили доводи податкової інспекції щодо завідомо збиткового характеру витрат позивача за спірними комісійними операціями, не виявили причин економічного характеру, які б обумовили здійснення Товариством вказаних збиткових операцій, не перевірили,

яку економічну мету переслідував позивач при здійсненні відповідних операцій.

Наведена неповнота дослідження обставин справи виключає можливість перевірки касаційною інстанцією відповідності висновків судів по цьому епізоду належному правозастосуванню.

Підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 11422 грн. став висновок ДПІ про незаконне включення Товариство до податкового кредиту суми цього податку у ціні орендних послуг, наданих приватним підприємством «Служба безпеки установ «Бізон» за договором оренди від 01.04.2009 № А-Н-014. На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на те, що вказаний контрагент відсутній за місцезнаходженням та у період здійснення господарських операцій з позивачем не звітував до податкового органу. Відсутність задекларованих постачальником податкових зобов'язань за виписаними ним податковими накладними було розцінено податковою інспекцією як обставину, що виключає право покупця на відображення у складі податкового кредиту ПДВ за цими податковими накладними.

Втім суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі з тих мотивів, що право платника на податковий кредит не залежить від дотримання його постачальниками податкової дисципліни. Самі по собі порушення правил оподаткування, допущені контрагентом, не є доказом недобросовісності позивача як платника податків та не можуть розглядатися як обставина, що свідчить про необґрунтованість податкової вигоди платника. Доказів узгодженості дій позивача та приватного підприємства «Служба безпеки установ «Бізон» з метою перенесення податкового навантаження на особу, що не виконує свої податкової зобов'язання, ДПІ не представлено; обставин щодо обізнаності позивача відносно правопорушень у сфері оподаткування з боку цього контрагента ДПІ не доведено.

А відтак слід погодитися з висновком судів про незаконність донарахування позивачеві податкових зобов'язань з ПДВ за цим епізодом.

Також як на підставу прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідач послався на порушення позивачем вимог пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок невизнання умовного продажу активів за звичайною ціною на день анулювання Товариства платником ПДВ.

Суди визнали вказаний висновок податкового органу неправильним виходячи з того, що вимоги стосовно визнання умовного продажу основних фондів не поширюються на випадки реорганізації платника шляхом приєднання до іншої юридичної особи.

Адже, як зазначили суди, у такому випадку основні фонди передаються до платника-правонаступника, який набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу ліквідованого платника податків, та використовуються у господарській діяльності останнього. Відповідні правові наслідки не можуть бути прирівняні до випадків анулювання особи платником ПДВ без правонаступництва.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів щодо незаконності донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 19982 грн. (8560 грн. по епізоду щодо непроведення платником операції з умовного продажу активів та 11422 грн. по епізоду щодо формування податкового кредиту за операціями з придбання орендних послуг у приватного підприємства «Служба безпеки установ «Бізон») та із нарахуванням відповідної суми штрафних санкцій.

В іншій частині оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з'ясування викладених у цій ухвалі обставин справи, надання ним належної правової оцінки та за наслідками цього прийняття законного та об'єктивного рішення по суті спору.

З урахуванням викладеного, керуючисьстаттями220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, Вищийадміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 у справі № 2а-9635/11/2070 залишити без змін в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2011 № 0000452302 в частині донарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 24977,50 грн. (у тому числі 19982 грн. за основним платежем та 4995,50 грн. за штрафними санкціями).

3. В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 у справі № 2а-9635/11/2070 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набираєзаконноїсили через п'ятьднівпіслянаправленняїїкопій особам, якіберуть участь у справі.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько