Ухвала

від 19.02.2014 по справі 2а-12736/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/47368/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011

у справі № 2-а-12736/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НПП ІРВІС» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 01.09.2010 № 0000591800/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем було сформовано податковий кредит за безтоварними операціями, які не можуть породжувати правові наслідки у податковому обліку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані позивачем первинні документи у сукупності підтверджують реальність виконання операцій з поставки маркетингових послуг позивачеві.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «СК Техспецбуд» (далі - ТОВ «СК Техспецбуд») за період травень-червень 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 20.07.2010 № 4443/18-010/33606450 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.09.2010 № 0000591800/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 3630грн. (у тому числі 2420 грн. за основним платежем та 1210 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем у перевіреному періоді бази оподаткування ПДВ за рахунок безпідставного включення до податкового кредиту сум цього податку у складі вартості послуг на проведення маркетингових досліджень ринку витратометрів, наданих позивачеві ТОВ «СК Техспецбуд» у перевіреному періоді в рамках виконання договору від 05.02.2009 №502.

При цьому ДПІ виходила з недостовірності документів, поданих Товариством на підтвердження права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що відповідні первинні документи були підписані від імені названого контрагента невстановленою особою, а укладена угода не спричиняє реального настання правових наслідків.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що у позивача відсутні належним чином оформлені первинні документи на підтвердження факту поставки цих послуг, що містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про їх зміст, обсяг та підтверджують безпосередній зв'язок придбаних послуг з господарською діяльністю підприємства.

Зазначені висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а також вимогам податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою маркетингових послуг (які були предметом спірного договору), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

У справі, що розглядається, на підтвердження факту надання позивачеві послуг з проведення маркетингових досліджень позивачем подано договір 05.02.2009 №502, акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки. В актах зазначено лише про факт виконання послуг, однак ці акти не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість як встановлення факту їх надання, так і оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності Товариства.

Крім того, позивачем не подано будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання зазначених послуг, не представлено жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей Товариства.

Слід зазначити, що формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Висновок апеляційного суду щодо існування документального підтвердження реальності спірних операцій, покладених в основу прийняття рішення про задоволення позову, зроблений з порушенням правил оцінки доказів.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору, зокрема, щодо реальності розглядуваних господарських операцій.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2011 у справі № 2-а-12736/10/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2011у справі № 2-а-12736/10/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко