Постанова

від 26.02.2014 по справі 826/1832/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/44

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2014 року 14:53 № 826/1832/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство торгівлі технічними тканинами" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004172203 від 24.10.2013, за участі представників сторін:

представник позивача Добродуб О.Я.;

представник відповідача Мельник А.А.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 лютого 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство торгівлі технічними тканинами" (далі - позивач, ТОВ "АТТТ") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004172203 від 24.10.2013 (далі - ППР № 0004172203).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1832/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/1832/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 24.09.2013 по 30.09.2013 на підставі наказу від 24.09.2013 № 557 ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Донінвестплюс" (код за ЄДРПОУ 38355837) та ТОВ "Продсервіслюкс" (код за ЄДРПОУ 38198165) за період з 01.02.2012 по 30.06.2013, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 № 1502/26-56-22-03-09/33690982 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 7 підр. 10 розд. ХХ ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004172203, відповідно до якого ТОВ "АТТТ" було нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 485 105,00 грн. (за основним платежем - 323 403,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 161 702,00 грн.).

Підставою для нарахування позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 323 403,00 грн., в т.ч. у лютому 2013 року на суму 21 650,00 грн., у березні 2013 року на суму 7 758,00 грн., у квітні 2013 року на суму 32 050,00 грн., у травні 2013 року на суму 145 278,00 грн., у червні 2013 року на суму 116 667,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

ТОВ "АТТТ" зареєстровано 10.08.2005 за № 10681020000006459 Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 33690982). Місцезнаходження позивача: м. Київ, вул. Електриків, 23-б.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 12.08.2005 за № 42965. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість, податку на прибуток приватних підприємств та податку на доходи фізичних осіб.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Донінвестплюс", ТОВ "Продсервіслюкс" за період з лютого 2013 року по червень 2013 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Між ТОВ "АТТТ" (Покупець) та ТОВ "Продсервіслюкс" (Постачальник) було укладено договір № 01-02-12 від 01.02.2013 (Т. 1, арк. 43), згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті (Товар).

Найменування, асортимент, ціна за одиницю Товару зазначені в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 3.1 даного Договору якість Товару, що мав передаватися Покупцю, повинен був відповідати Державному стандарту, технічним умовам, сертифікату виробника.

Відповідно до листа ТОВ "Продсервіслюкс" № 5 від 15.02.2013 (Т. 1, арк. 45) доставка товарів згідно вищевказаного договору мала здійснюватись на адресу складу позивача по вул. Електриків, 23-б в м. Києві за рахунок ТОВ "Продсервіслюкс".

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано відповідний Товар від ТОВ "Продсервіслюкс", було надано суду копії заявок на поставку товару, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних (Т. 1, арк. 46 - 122).

На підставі вищевказаних документів до складу податкового кредиту ТОВ "АТТТ" за лютий - червень 2013 року було віднесено придбання Товару, найменування якого міститься у вищевказаних заявках на поставку, рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних, в сумі ПДВ - 187 325,00 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не було надано суду жодних доказів оплати вказаної поставки (банківських виписок; платіжних доручень, засвідчених банком); не було надано як доказів транспортування вищевказаного Товару, так і доказів існування транспортних засобів у позивача або його контрагента; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів обліку і переміщення товарно-матеріальних цінностей на складі по вул. Електриків, 23-б в м. Києві, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати за послуги поставки Товару та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення Товару.

Судом також встановлено, що відповідні сертифікати виробника Товару під час перевірки позивачем не надавались.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ - 187 325,00 грн. за лютий - червень 2013 року внаслідок придбання Товару від ТОВ "Продсервіслюкс".

Крім цього, між ТОВ "АТТТ" (Покупець) та ТОВ "Донінвестплюс" (Постачальник) було укладено договір поставки № 1/05 від 07.05.2013 (Т. 1, арк. 123 - 126), згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставляти та передавати у власність Покупця Продукцію, визначену у п. 2.1 цього Договору, а Покупець приймати та оплачувати Продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у відповідних видаткових накладних, рахунках-фактурах.

Згідно п. 3.1 даного Договору якість Продукції, що мала передаватися, повинна була відповідати вимогам законодавства України. Постачальник зобов'язаний був видати сертифікат якості на продукцію чи протокол випробувань Продукції, який мав посвідчувати відповідність названої продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Відповідно до листа ТОВ "Донінвестплюс" № 19 від 07.05.2013 (Т. 1, арк. 127) доставка товарів згідно вищевказаного договору мала здійснюватись на адресу складу позивача по вул. Електриків, 23-б в м. Києві транспортом ТОВ "Донінвестплюс", а всі витрати, пов'язані з транспортуванням та доставкою продукції, мали бути здійснені за рахунок ТОВ "Донінвестплюс".

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано відповідну продукцію від ТОВ "Донінвестплюс", було надано суду копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень (Т. 1, арк. 128 - 161).

На підставі вищевказаних документів до складу податкового кредиту ТОВ "АТТТ" за травень 2013 року було віднесено придбання продукції, найменування якої міститься у вищевказаних рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних, в сумі ПДВ - 136 078,00 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не було надано суду доказів оплати вказаної поставки - банківських виписок, а наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень не містять жодних відміток банку; не було надано як доказів транспортування вищевказаної Продукції, так і доказів існування транспортних засобів у позивача або його контрагента; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів обліку і переміщення товарно-матеріальних цінностей на складі по вул. Електриків, 23-б в м. Києві, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати за послуги поставки Продукції та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення Продукції.

Судом також встановлено, що відповідні сертифікати якості на продукцію чи протокол випробувань Продукції виробника Товару під час перевірки позивачем не надавались, а наявні в матеріалах справи рахунки-фактури не містять П.І.Б. особи, яка їх виписала.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ - 136 078,00 грн. за травень 2013 року внаслідок придбання Продукції від ТОВ "Донінвестплюс".

Стосовно нібито подальшої реалізації отриманих від ТОВ "Продсервіслюкс" та ТОВ "Донінвестплюс" Товару та Продукції судом встановлено наступне.

Між позивачем (Субпідрядник) та, зокрема, ТОВ "Софора Юг" (Підрядник) було укладено договір субпідряду № 11-03/13 від 11.03.2013 (Т. 1, арк. 175 - 181), згідно умов якого Підрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується на свій ризик, власними та залученими силами та засобами відповідно до умов даного Договору та норм чинного законодавства України виконати роботи по влаштуванню покрівлі складського комплексу за відповідною адресою, а Підрядник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Так, на підставі наявних в матеріалах справи копіях договірної ціни, акту приймання виконаних будівельних робіт та ін. первинних документів (Т. 1, арк. 182 - 183, 186 - 189) судом встановлено, що ТОВ "Софора Юг" було використано інші будівельні матеріали, ніж ті, що закупив позивач за договорами № 01-02-12 від 01.02.2013 та № 1/05 від 07.05.2013.

Крім цього, між позивачем (Підрядник) та, зокрема, ТОВ "Техенерготрейд" (Замовник) було укладено договір підряду № 10-06/2013 від 10.06.2013 (Т. 1, арк. 207 - 212), згідно умов якого Підрядник зобов'язується своїми силами і засобами та на свій ризик виконати та здати в установлені даним Договором строки роботи по влаштуванню покрівлі холодильника в осях В-П/19-35 на відповідному об'єкті.

Так, на підставі наявної в матеріалах справи копії договірної ціни (Т. 1, арк. 215) судом встановлено, що на виконання вказаних робіт ТОВ "Техенерготрейд" передавало власні матеріали, тобто матеріали Замовника.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ "Продсервіслюкс" та ТОВ "Донінвестплюс" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-ХІV), а господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "АТТТ" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості наданих послуг, оформлених як придбані у ТОВ "Продсервіслюкс" та ТОВ "Донінвестплюс", з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорюване ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідні послуги ТОВ "Продсервіслюкс" та ТОВ "Донінвестплюс" позивачу не надавалися і не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів виконання вищевказаних послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності вказаних послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем, підтвердженням чого є клопотання представника позивача (Т. 2, арк. 126), у якому він, посилаючись на виконання вказаної ухвали, надає суду певну інформацію.

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване ППР № 0004172203 прийнятим в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного ППР задоволенню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "АТТТ" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство торгівлі технічними тканинами" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство торгівлі технічними тканинами" решту суми судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова