Ухвала

від 24.04.2014 по справі 826/1832/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1832/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

24 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта Ванжула Я.В.

пр-к відповідача Мельник А.А.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство торгівлі технічними тканинами» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство торгівлі технічними тканинами» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство торгівлі технічними тканинами» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2013 р. №0004172203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій , вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у період з 24.09.2013 року по 30.09.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Донінвестплюс» (код за ЄДРПОУ 38355837) та ТОВ «Продсервіслюкс» (код за ЄДРПОУ 38198165) за період з 01.02.2012 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 № 1502/26-56-22-03-09/33690982.

В зазначеному акті встановлено порушення позивачем пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.10.2013 р. №0004172203, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 485 105,00 грн. (за основним платежем - 323 403,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 161 702,00 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності реального виконання спірних операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «АТТТ» (Покупець) та ТОВ «Продсервіслюкс» (Постачальник) було укладено договір № 01-02-12 від 01.02.2013 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті (Товар).

Найменування, асортимент, ціна за одиницю Товару зазначені в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 3.1 даного Договору якість Товару, що мав передаватися Покупцю, повинен був відповідати Державному стандарту, технічним умовам, сертифікату виробника.

Крім того, між ТОВ «АТТТ» (Покупець) та ТОВ «Донінвестплюс» (Постачальник) було укладено договір поставки № 1/05 від 07.05.2013 року, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставляти та передавати у власність Покупця Продукцію, визначену у п. 2.1 цього Договору, а Покупець приймати та оплачувати Продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у відповідних видаткових накладних, рахунках-фактурах.

Згідно п. 3.1 даного Договору якість Продукції, що мала передаватися, повинна була відповідати вимогам законодавства України. Постачальник зобов'язаний був видати сертифікат якості на продукцію чи протокол випробувань Продукції, який мав посвідчувати відповідність названої продукції вимогам відповідних стандартів або технічних умов.

Аналіз наданих позивачем документів первісного бухгалтерського обліку не дає можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за договорами укладеним між позивачем та контрагентами, оскільки позивачем не надано доказів щодо фактичного здійснення постачання. Так, позивачем не надано документів щодо підтвердження факту приймання-передачі та оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей, поставлених за зазначеними договірними зобов'язаннями, на складі по вул.Електриків, 23-б в м.Києві (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, прибуткових накладних, тощо), оплати поставок .

Відповідно до п. 2.1 договору № 01-02-12 від 01.02.2013 року доставка товару здійснюється транспортом покупця за його рахунок. Позивачем не надано доказів транспортування товару за зазначеним договором та наявності транспортних засобів у останнього.

Відповідно до п.5.1 договору № 1/05 від 07.05.2013 року доставка продукції здійснюється транспортом сторони, зазначеної у узгодженому замовлені покупця. Позивачем також не надано доказів наявності власного транспорту або його контрагента.

Крім того, позивачем не надано відповідні сертифікати якості на продукцію чи протоколи випробувань продукції виробника товару.

Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання контрагентами, взятих за договорами зобов'язань та настання реальних наслідків за вказаними господарськими операціями для позивача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операції між позивачем та його контрагентами є обґрунтованими, а прийняте податкове повідомлення-рішення правомірним.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство торгівлі технічними тканинами» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 28.04.2014 р.

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.