Ухвала

від 17.02.2014 по справі 826/5753/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року м. Київ К/800/52599/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 826/5753/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФСБ-Охорона»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФСБ-Охорона» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0002062202 від 14.03.2013 року Державної податкової інспекції Солом'янському районі міста Києва ДПС.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «ФСБ-Охорона» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Спрінгс-Ай» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт №637/22-2/35369297 від 21.02.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум податку сплаченого ПП «Спрінгс-Ай» у складі вартості послуг.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002062202 від 14.03.2013 року, яким ТОВ «ФСБ-Охорона» збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 465 001 грн., у тому числі 310 000 грн. за основним платежем та 155 001 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження сум податкового кредиту за операціями з ПП «Спрінгс-Ай», які були предметом перевірки.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено що 01.10.2011 року між ТОВ «ФСБ-Охорона» та ПП «Спрінгс-Ай» укладено договір №1/11, за умовами якого ПП «Спрінгс-Ай» зобов'язалось надати послуги з перевезення товарів, особового складу, а також інспектування об'єктів охорони.

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин та включення визначених у даному договорі сум до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем надано податкові накладні.

Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено копії договору про надання послуг по перевезенню вантажів, товарів, особового складу, інспектуванню об'єктів охорони актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, що свідчать про те, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентом виконувались сторонами у повному обсязі.

Судами вірно зазначено про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 826/5753/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук