Ухвала

від 26.02.2014 по справі 2а-1251/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/88269/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011

у справі № 2а-1251/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агро Трейд» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 09.09.2010 № 0003412302/0, від 13.10.2010 №0003412302/1 та від 18.11.2010 № 0003412302/2 з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що платник податку - покупець не вправі віднести до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, за якими платник податку - постачальник не задекларував податкові зобов'язання.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правильності визначення сум ПДВ до сплати за квітень 2010 року по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Євродез-2007» (далі - ТОВ «Євродез-2007»).

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.08.2010 № 5031/23-506/31440281 та прийнято податкове повідомлення-рішення 09.09.2010 № 0003412302/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 556448 грн. (у тому числі 370965 грн. за основним платежем та 185483 грн. за штрафними санкціями).

За наслідками оскарження позивачем зазначених донарахувань в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.10.2010 №0003412302/1 та від 18.11.2010 № 0003412302/2, згідно з якими сума нарахованих Товариству податкових зобов'язань залишена без змін.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з названим контрагентом. При цьому ДПІ посилається на те, що за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Євродез-2007» не задекларувало податкові зобов'язання з ПДВ за квітень 2010 року по взаємовідносинам з Товариством в сумі 372 251,57 грн.; подану за вказаний звітний період податкову декларацію зазначеного постачальника не визнано як податкову звітності; відносно ТОВ «Євродез-2007» порушено провадження у справі про банкрутство.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розгляді цієї справи суди встановили, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано позивачем за операціями з придбання будівельних матеріалів у ТОВ «Євродез» в рамках виконання договору від 11.01.2010 №ТД0051-10П; на підтвердження виконання цих поставок позивачем подано договір поставки, видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру. Оплата поставленої продукції була здійснена із застосуванням вексельної форми розрахунків (відповідно до умов укладеної додаткової угоди від 02.08.2010 № 2 до договору). В подальшому заборгованість була повністю погашена шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, доводи податкового органу про недекларування названим контрагентам у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом виконання поставок в адресу позивача, стосуються правопорушень, допущених цим контрагентом, тобто третьою особою, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача як платника податків.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Сам по собі факт порушення постачальником податкової дисципліни не може слугувати свідченням фіктивності господарської операції, та відповідно, обставиною, що виключає право покупця на формування податкового кредиту.

А відтак попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за наслідками господарських операцій з ТОВ «Євродез-2007», та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію ДПІ по справі, ці доводи були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

1. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2а-1251/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько