Рішення

від 25.02.2014 по справі 910/24179/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24179/13 25.02.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус-М"

до Приватного підприємства "Родинна злагода"

про стягнення 161 592,01 грн

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача Алексюк М.І. (дов б/н від 05.12.2013 року)

Від відповідача Не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 25.02.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максімус-М" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 12.12.2013 року до Приватного підприємства "Родинна злагода" (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 161 592,01 грн., з яких 106 287, 77 грн. основного боргу, 1062,87 грн. штрафу, 50115,40 грн. пені, 4125,97 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/24179/13, розгляд справи призначено на 21.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 року в порядку ст. 69 ГПК України розгляд спору продовжено на 15 днів, в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.02.2014 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

25.02.2014 року через відділ канцелярії представником позивача подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 114 983, 73 грн., в тому числі основний борг 96 139, 05 грн., пеня 13 259, 29 грн., 3 % річних 3 936, 96 грн., інфляційних нарахувань 687, 04 грн., штрафу 961, 39 грн.

В судове засідання 25.02.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судове засідання з'явився. Подану представником позивача заяву про уточнення позовних вимог судом розцінено як заяву про зменшення позовних вимог, і прийнято її в порядку ст. 22 ГПК України, в подальшому розгляд позовних вимог проходить з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 25.02.2014 року.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № 4/п від 03.09.2012 року, в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до довідки ЄДРПОУ, місцезнаходженням відповідача є адреса, яка вказана позивачем в позовній заяві, а саме: 02051, м. Київ, пр.-т. Тичини, буд. 19, кв. 29.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2012 року між позивачем, як постачальником за умовами договору, та відповідачем, як покупцем за умовами договору, був укладений договір поставки № 4/п (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві продукцію визначену у п. 1.2. цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно пункту 1.2. договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до цього договору.

Згідно п. 3.1. договору ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначена сторонами у специфікації.

Пунктом 3.3. договору сторони визначили, що строк оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить 10 календарних днів.

За необґрунтовану відмову, ухилення від оплати продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього штраф у розмірі 1 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився (п. 4.3. договору). За прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього пеню у розмірі 0, 1 % (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 7.2. договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2012 року.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію обумовлену договором за період з 03.09.2012 року по 28.09.2013 року на загальну суму 159 000, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 0002 від 03.09.012 року, № 0003 від 05.09.2012 року, № 0007 від 28.09.2012 року, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

Поставлену продукцію відповідач оплати лише частково на загальну суму 62 860, 95 грн. що підтверджено банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи. Так, 30 400, 00 грн. відповідач оплатив 06.11.2012 року, 12 252, 23 грн. - 05.12.2012 року, 10 060, 00 грн. - 14.01.2013 року, 10 148, 72 грн. - 22.01.2013 року.

Заборгованість в розмірі 96 139, 05 грн. за поставлену продукцію відповідачем оплачена не була, доказів іншого матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог з наступних підстав.

Договір поставки № 4/п від 03.09.2012 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 159 000, 00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 62 860, 95 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 96 139, 05 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 96 139, 05 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 96 139, 05 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 96 139, 05 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, також, заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13 259, 29 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 4.4. договору, розрахованої за видатковими накладними № 0003 від 05.09.2012 року та № 0007 від 28.09.2012 року, за загальний період з 24.02.2013 р. по 24.02.2014 р. (відповідно до вказаного в розрахунку).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у відповідності до п. 4.4. договору обґрунтовані і підлягають задоволенню за розрахунком суду, оскільки позивачем невірно розрахований період прострочення і відповідно сума, що підлягає стягненню.

За розрахунком суду загальний період прострочення відповідача по оплаті поставленої продукції складає з 11.09.2012 року по 09.04.2013 року, розрахований по кожній видаткові накладній окремо. Сума пені, з врахуванням часткових оплат зарахованих в рахунок оплати поставки продукції в залежності від черговості поставок, розрахована по кожній видатковій накладній, складає 9 370, 63 грн.

Позовна вимоги позивача щодо стягнення штрафу з відповідача в розмірі 961, 39 грн. у відповідності до п. 4.3. договору відповідають вимогам вищезазначених положень Господарського кодексу України, відповідно є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 936, 96 грн. трьох відсотків річних та 687, 04 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за загальний період з 13.09.2012 року по 24.02.2014 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до розрахунку суду, оскільки наведений в заяві про зменшення позовних вимог розрахунок позивача містить помилки стосовно дат з яких рахується прострочення. За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за загальний період прострочення з 13.09.2012 року по 24.02.2014 року 3 % річних в сумі 4 505, 41 грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 897, 44 грн. Проте, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні нарахування в розмірі заявленому позивачем, а саме 3 % річних - 3 936, 96 грн., інфляційні нарахування - 687, 04 грн.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 96 139, 05 грн. основного боргу за договором, 9 370, 63 грн. пеня, 961, 39 грн. штрафу, 3 936, 96 грн. 3 % річних та 687, 04 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Родинна Злагода» (02051, м. Київ, пр.-т Тичини, буд. 19, кв. 29; код ЄДРПОУ 33056379; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус - М» (04171, м. Київ, вул. Почайнинська, 44, кв.5; код ЄДРПОУ 38090677) 96 139 (дев'яносто шість тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 05 коп. основного боргу, 9 370 (дев'ять тисяч триста сімдесят) грн. 63 коп. пені, 961 (дев'ятсот шістдесят одну) грн. 39 коп. штрафу, 3 936 (три тисячі дев'ятсот тридцять шість) грн. 96 коп. 3 % річних, 687 (шістсот вісімдесят сім) 04 коп. інфляційних нарахувань та 2 221 (дві тисячі двісті двадцять одну) грн. 90 коп. судових витрат.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.03.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко