Постанова

від 16.04.2014 по справі 910/24179/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р. Справа№ 910/24179/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Алексюк М.І., представник за довіреністю №б/н від 05.12.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Родина Злагода»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. (підписано - 04.03.2014 р.)

у справі №910/24179/13 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус-М»

до Приватного підприємства «Родинна злагода»

про стягнення 161 592,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Максімус-М» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Родинна злагода» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 161592,01грн., з яких 106287,77грн. основного боргу, 1062,87грн. штрафу, 50115,40грн. пені, 4125,97грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2013р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус-М» прийнято до провадження та порушено провадження у справі №910/24179/13.

У процесі розгляду справи, 25.02.2014р., від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача 114 983,73грн., з яких: основний борг 96139,05грн., пені 13259,29грн., 3 % річних 3936,96грн., інфляційних нарахувань 687,04грн., штраф - 961,39грн.

Подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог місцевий господарський суд розцінив, як заяву про зменшення позовних вимог, і прийняв її в порядку ст. 22 ГПК України. У зв'язку із зменшенням позовних вимог суд першої інстанції розглядав спір, виходячи з нової ціни позову.

Позовні вимоги були мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором поставки № 4/п від 03.09.2012р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого протягом спірного періоду продукції. В зв'язку з простроченням виконання зобов'язання щодо оплати за Договором №4/п від 03.09.2012р., позивач просив суд стягнути з відповідача нарахований кредитором штраф, пеню, 3% річних та інфляційні нарахування.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву господарському суду не направив. Участі у судових засіданнях першої інстанції представник відповідача не взяв.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у справі №910/24179/13 (суддя - Бондаренко Г.П.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Родинна Злагода» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус - М» 96139 (дев'яносто шість тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 05 коп. основного боргу, 9370 (дев'ять тисяч триста сімдесят) грн. 63 коп. пені, 961 (дев'ятсот шістдесят одну) грн. 39 коп. штрафу, 3 936 (три тисячі дев'ятсот тридцять шість) грн. 96 коп. 3 % річних, 687 (шістсот вісімдесят сім) 04 коп. інфляційних нарахувань та 2221 (дві тисячі двісті двадцять одну) грн. 90 коп. судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок в частині повної сплати платежів у розмірі 96139,05грн. у відповідача виник на підставі чинного Договору поставки №4/п від 03.09.2012р., а тому, врахувавши відсутність доказів погашення основного боргу на суму 96139,05грн., господарський суд визнав позов обгрунтованим у заявленому розмірі та задовольнив його.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, на думку господарського суду, мало наслідком стягнення штрафу у розмірі 961,39грн. за розрахунком позивача, який визнаний судом вірним. Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у цій частині вимог на суму 9370,63грн.

Суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, дійшов до висновку, що кредитор має право на більшу суму , ніж заявлено позові, однак, врахувавши межі позовних вимог, задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 3936,96грн. та інфляційні нарахування в обсязі 687,04грн.

Не погоджуючись з висновками та мотивами судового рішення, Приватне підприємство «Родинна злагода» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом обставин справи, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважав, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було допущено порушення норм процесуального права, які полягали у тому, що відповідач не був належним чином повідомлений судом про місце та час розгляду позовної заяви, справа - розглянута за відсутності представників відповідача, чим позбавлено його можливості надати суду докази на спростування доводів, викладених у позовній заяві.

Крім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не застосував при розгляді спору статтю 530 ЦК України і не врахував, що позивач не надіслав відповідачу вимогу про сплату платежів за договором, а отже, відповідач не може вважатися боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Родинна злагода» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. для розгляду апеляційної скарги у справі №910/24179/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді: Кропивної Л.В., суддів: Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. (головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) апеляційну скаргу Приватного підприємства «Родинна злагода» у справі №910/24179/13 прийнято до провадження та її судовий розгляд призначено на 16.04.2014р.

07.04.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечував доводи апелянта щодо не надіслання відповідачу заяви про зменшення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що ним направлялась вказана заява відповідачу, про що є докази в матеріалах справи. Крім того, позивач заперечував твердження скаржника щодо того, що договором не визначено строк оплати продукції та такий строк ще настав, з огляду на те, що пунктом 3.3. Договору визначений такий строк та з врахуванням того, що сторонами підписано акт звіряння взаємних розрахунків, що підтверджує той факт, що відповідач підтверджує наявність заборгованості за договором.

15.04.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги з посиланням на неможливість забезпечити явку представника та директора підприємства.

У судове засідання 16.04.2014р. представники відповідача не з'явились.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Крім того, відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. про порушення провадження у справі було направлено судом апеляційної інстанції Приватному підприємству «Родинна злагода» (відповідачу) на юридичну адресу: 02152, м. Київ, пр-т. Тичини, 19, кв. 29, яка зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №979604 від 16.12.2013р. (а.с.79-80, т. 1) та у позовній заяві. Згідно довідки про причини повернення, що міститься на конверті, в якому повернулась ухвала Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014р. значиться відмітка - за закінченням встановленого строку зберігання.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи, проте останній своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його задоволення з наступних мотивів.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства директором, якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 16.04.2014р. за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні 16.04.2014р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 03.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Максімус-М» (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством «Родинна злагода» (далі - відповідач, покупець) був укладений Договір поставки №4/п (далі - Договір), за умовами якого, якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві продукцію визначену у п. 1.2. цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію (п.1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1.2. Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до цього договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначена сторонами у специфікації.

Відповідно до п. 7.2. Договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2012 року.

Спір, як вірно встановлено судом першої інстанції, виник внаслідок неповної та несвоєчасної оплати вартості поставленої відповідачу, як покупцю, продукції.

Задовольняючи суму основного боргу повністю, місцевий господарський суд, з урахуванням положень пункту 3.3. Договору, виходив з того, що строк виконання грошового зобов'язання відповідача за Договором на момент розгляду справи настав.

В обґрунтування доводів на скасування судового рішення, скаржник посилався на ту обставину, що Договором поставки №4/п від 03.09.2012р. не визначався строк виконання зобов'язання покупцем; постачальник відповідно до ст. 530 ЦК України не надіслав покупцю вимогу про сплату платежів за договором, а тому строк виконання зобов'язання з оплати продукції не може вважатися таким, що настав, відтак, на думку відповідача, у позові до нього слід було відмовити.

Колегія суддів вважає такі твердження скаржника помилковими, з огляду на таке.

Судова колегія виходить з того, що ч.2 ст.530 ЦК України розміщена у главі 48 ЦК України «Виконання зобов'язань» і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст.692 ЦК України, застосування якої має переважний характер перед загальними нормами.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між тим, Договором чітко обумовлений строк оплати продукції, що поставляється за цим договором, який становить 10 календарних днів (пункт 3.3. Договору).

Частина 1 ст.173 ГК України господарським визнає зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) про договір купівлі-продажу.

У частині 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що строк оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить 10 календарних днів.

В силу ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правовідношення, за яким позивач передав продукцію відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні), створило у останнього зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу ч.1 ст.692 ЦК України та п. 3.3. Договору за ціною, яка була зафіксована у видаткових накладних в строк 10 календарних днів з дня поставки продукції.

З наявних у матеріалах справи належним чином засвідчених копій видаткових накладних: №0002 від 03.09.2012р. (а.с. 20, т. 1), №0003 від 05.09.2012р. (а. с. 21, т. 1), №0007 від 28.09.2012р. (а.с. 22, т. 1) вбачається, що позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 159000,00грн.

Належне виконання Постачальником зобов'язань за Договором поставки №4/п від 03.09.2012р. є підставою виникнення у нього права на отримання вартості поставленої продукції, а у покупця - Приватного підприємства «Родинна злагода»- зобов'язання сплатити поставлену йому продукцію протягом 10 календарних днів з моменту їх поставки.

Утім, відповідач у 10 денний строк після отримання продукції і з моменту її поставки позивачем, її вартість оплатив частково, на загальну суму 62860,95грн., що підтверджується банківськими виписками: від 06.11.2012р. - 30400,00грн., від 05.12.2012р. - 12252,23грн., від 14.01.2013р. - 10060,00грн., від 22.01.2013р. -10148,72грн., внаслідок чого допустив перед Постачальником заборгованість у розмірі 96139,05грн.

З урахуванням наявних у справі і наданих позивачем суду першої інстанції банківських виписок, які підтверджували часткову оплату відповідачем поставленої йому позивачем продукції у розмірі 62860,95грн., обґрунтованою колегія суддів апеляційного суду визнає заборгованість відповідача перед позивачем в обсязі 96139,05грн. і тому погоджується з висновком місцевого господарського суду, який задовольнив суму основного боргу згідно із заявою позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем строків внесення оплати за Договором, позивач нарахував та просив стягнути із відповідача суму пені в розмірі 13259,29грн., 3 % річних в розмірі 3936,96грн., інфляційних нарахувань в розмірі 687,04грн., штрафу в розмірі 961,39грн.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договором, кредитор вправі вимагати стягнення суми боргу та передбачених договором пені.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Відповідно до п. 4.4. Договору за прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього пеню у розмірі 0, 1 % (не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 9370,63грн., нарахованої за період з 11.09.2012р. по 09.04.2013р.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних та з врахуванням вимог процесуального законодавства, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог щодо інфляційних витрат та 3% річних у розмірі , вказаному позивачем, а саме: інфляційні витрати у розмірі 687,04грн. та 3 % річних в розмірі 3936,96грн.

Крім того, відповідно до пункту 4.3. Договору визначено, що за необґрунтовану відмову, ухилення від оплати продукції покупець виплачує постачальникові за вимогою останнього штраф у розмірі 1 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявленого до стягнення штрафу, судова колегія визнала обґрунтованими вимоги про стягнення з боржника у зобов'язанні штрафу у розмірі 961,39грн.

Умотивовуючи наявність підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, скаржник вказував на порушення судом норм процесуального права в частині неналежного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Утім, як вбачається з матеріалів справи, судова кореспонденція направлялася на вказану у позовній заяві юридичну адресу Приватного підприємства «Родинна злагода» згідно наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №979604 від 16.12.2013р. (а.с.79-80, т. 1).

На звороті останньої сторінки ухвали Господарського суду міста Києва від 16.12.2013р. про порушення провадження у справі міститься відмітка про відправку копій цієї ухвали сторонам у справі. Крім того, на звороті останньої сторінки ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р., якою відкладено розгляд позовної заяви на 25.02.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача, міститься відмітка про відправку копій цієї ухвали сторонам у справі. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу також знаходиться у матеріалах справи, проте з нього слідує, що процесуальний документ сторона не отримувала. На конверті, в якому повернулась ухвала Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р., уміщена відмітка поштового відділення - повід. 29.01.2014р., повт. повід. 31.02.2014р.. За закінченням встановленого строку зберігання вказану ухвалу було повернуто на адресу місцевого господарського суду.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що суд попередньої інстанції вжив усіх заходів, необхідних для виклику сторін у судові засідання і для всебічного і повного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2014р. строк розгляду справи продовжувався на 15 днів.

Також, колегією суддів враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з абз. 3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Встановивши, що відповідач був повідомлений належним чином, а неявка його представника у судові засідання не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний повторно відкладати розгляд справи №910/24179/13 на іншу дату.

За таких обставин справи , колегія суддів вважає, що при прийнятті господарським судом оскаржуваного рішення не було допущено порушень Господарського процесуального кодексу України; відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, але не скористався своїм правом на участь у них, а тому доводи апелянта про неналежне повідомлення про час та місце судового розгляду справи місцевим господарським судом підлягають відхиленню.

Водночас, посилання відповідача на те, що позивачем у порядку ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України не було надіслано відповідачу заяву про зменшення позовних вимог не відповідають дійсності та суперечать наявним у справі доказам.

З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2014р. через канцелярію місцевого господарського суду позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог (вх.№06-20/6493/14 від 25.02.2014р.) в порядку ст. 22 ГПК України, в якій позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача основний борг 96139,05грн., пені 13259,29грн., 3 % річних 3936,96грн., інфляційних нарахувань 687,04грн., штрафу 961,39грн., що разом складало суму 114 983,73грн. (а.с. 96-103, т. 1), яку судом першої інстанції визначено, як заяву про зменшення позовних вимог.

Вказану заяву позивач надіслав відповідачу, що підтверджується оригіналом фіскального чеку №2849 від 25.02.2014р. (а.с. 102, т. 1) та описом вкладення в цінний лист від 25.02.2014р. (а.с. 103, т. 1). Заява про уточнення позовних вимог (визнана судом, як заява про зменшення позовних вимог) була направлена відповідачу на адресу: 02152, м. Київ, пр-т. Тичини, 19, кв. 29. Дана адреса є місцезнаходженням юридичної особи, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №979604 від 16.12.2013р. (а.с.79-80, т. 1).

Таким чином, доводи апелянта про неправомірне прийняття судом першої інстанції заяви позивача про зменшення позовних вимог (вх.№06-20/6493/14 від 25.02.2014р.) спростовуються матеріалами справи .

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р. визначено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у справі №910/24179/13 згідно Квитанції №42 від 14.03.2014р. сплатив судовий збір у розмірі 1615,93грн.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2014р. становить 1218, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення суми у розмірі 114 983,73грн., яка була новою ціною позову з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог.

За приписом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги, скаржник просив скасувати рішення місцевого господарського суду.

Слід зазначити, що рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, а саме на суму 111095,07грн.

Пунктом 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013р. визначено, що законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду виходячи саме з оспорюваної суми. При цьому оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу; ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог).

Оскільки, відповідач оскаржує рішення, яким задоволено позов частково в частині стягнення суми у розмірі 111095,07грн., то судовий збір за подання апеляційної скарги має бути сплачений у сумі 1110,95грн. Отже, скаржник за подачу до суду даної апеляційної скарги повинен був сплатити судовий збір у сумі 1110,95грн.

Проте, апелянт при поданні апеляційної скарги згідно Квитанції №42 від 14.03.2014р. сплатив судовий збір у розмірі 1615,93грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 504,98грн.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Родина Злагода» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у справі №910/24179/13 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у справі №910/24179/13 - без змін.

2.Повернути Приватному підприємству «Родина Злагода» (02051, м. Київ, пр.-т Тичини, буд. 19, кв. 29; код ЄДРПОУ 33056379) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 504,98грн. (п'ятсот чотири гривні 98 копійок) згідно Квитанції №42 від 14.03.2014р. у зв'язку з подачею апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2014р. у справі №910/24179/13.

3.Матеріали справи №910/24179/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна