Постанова

від 04.03.2014 по справі 910/15193/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа№ 910/15193/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства ,,Концерн ,,ЕКОП"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013р.

у справі № 910/15193/13 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,НОВАПРОДУКТ УКРАЇНА"

до Приватного акціонерного товариства ,,Концерн ,,ЕКОП"

про стягнення 192 273,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,НОВАПРОДУКТ УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства ,,Концерн ,,ЕКОП" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 1/12 від 07.12.2010р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. у справі

№ 910/15193/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 178 592,50 грн. основного боргу, 1 614,67 грн. - 3 % річних, 4 036,68 грн. пені та судовий збір у розмірі 3 846,41 грн.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність правових підставі для їх задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. у справі № 910/15193/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що судом порушено право відповідача брати участь в судових засіданнях, та не повідомлено належним чином про розгляд справи, що є підставою для скасування рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 04.03.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов через відділ документального забезпечення суду 24.02.2014р. позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні 04.03.2014р. представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411609448393.

Заяв про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, у зв'язку з цим колегія суддів, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,НОВАПРОДУКТ УКРАЇНА" (далі - продавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством ,,Концерн ,,ЕКОП" (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 1/12 (далі - договір, а.с. 16 - 19).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач продає та зобов'язується передати у власність відповідачу належний відповідачу товару, а відповідач купує та зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно з п.1.3 договору товар поставляється окремими партіями. Найменування та кількість кожної партії товару вказується у накладних, які є невід'ємними частинами договору.

За умовами п.2.1 договору вартість кожної партії товару визначається у рахунку, який позивач надає відповідачу.

Відповідно до п.2.4 договору оплата за товар буде здійснюватись відповідачем відповідно вистановленого позивачем рахунку протягом 45 календарних днів з моменту поставки. Моментом поставки вважається дата відмітки відповідачем (печатки та підпису) у товарно - транспортних документах позивача. Інший порядок розрахунків сторони можуть визначати в додаткових угодах до договору (п. 2.5).

Як встановлено п.2.6 договору, зобов'язання відповідача щодо оплати товару вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача.

Згідно з п.3.1 договору, відвантаження товару здійснюється протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання заявки від відповідача.

Відповідно до п.9.1 договору він вступає в силу з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011р.

Між сторонами договору укладено ряд додаткових угод. Так. 24.03.2011р. укладено додаткову угоду № 1, якою сторони виклали п.2.3 договору в наступній редакції: ,,Ціна за товар визначається у рахунку, який позивач надає відповідачу".

19.08.2011р. між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою п.2.7 договору викладено в новій редакції.

30.12.2011р. між сторонами укладено додаткову угоду № 3, якою строк договору продовжено до 31.12.2012р. (п. 9.1 договору).

24.05.2012р. між сторонами укладено додаткову угоду № 4, якою п.2.4 договору викладено в наступній редакції: ,,Оплата за товар за умовами договору буде здійснюватись відповідачем відповідно встановленого позивачем рахунку протягом 30 календарних днів з моменту поставки. Моментом поставки вважається дата відмітки відповідачем (печатки та підпису) у товарно-транспортних документах позивача".

26.12.2012р. між сторонами укладено додаткову угоду № 5, якою строк договору продовжено до 31.12.2013р. (п.9.1 договору).

Позивач зазначає, що у відповідності до умов договору він поставив відповідачу товар в період з 22.10.2012р. по 09.01.2013р., кошти за який останнім сплачено лише частково, та на підтвердження факту поставки надав наступні видаткові накладні:

- № 135 від 22.10.2012р. на суму 29 700,00 грн.,

- № 140 від 26.10.2012р. на суму 29 700,00 грн.,

- № 146 від 06.11.2012р. на суму 45 600,00 грн.,

- № 150 від 15.11.2012р. на суму 30 400,00 грн.,

- № 154 від 26.11.2012р. на суму 30 400,00 грн.,

- № 13 від 16.01.2013р. на суму 15 300,00 грн.,

- № 5 від 09.01.2013р. на суму 15 200,00 грн. (а.с. 54, 57, 59, 62, 65, 68, 71).

Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджено підписами його представників, а також відбитками печаток та штампів відповідача на вказаних видаткових накладних.

Відповідачем не виконано в повному обсязі своїх зобов'язань щодо сплати грошових коштів за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 178 592,50 грн. (з врахуванням часткової сплати заборгованості).

18.04.2013р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію, в якій позивач пропонував відповідачу протягом місяця з дня отримання даної претензії, перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму основного боргу у розмірі 178 592,50 грн. Факт надсилання позивачем претензії підтверджується описом вкладення та поштовим чеком відправлення, копії яких додані до матеріалів справи, На твердження позивача на дану претензію відповідач не відповів, заборгованість у розмірі 178 592,50 грн. не сплатив.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1/12 від 07.12.2010р. в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар, внаслідок чого, як зазначає позивач, у відповідача виникла заборгованість у сумі 178 592,50 грн. У зв'язку з простроченням боржника та порушенням своїх зобов'язань, позивачем нараховано пеню у розмірі 4 036,68 грн. за період з 20.03.2013р. по 10.07.2013р. та 3% річних в розмірі 1 614,67 грн. за період з 20.03.2013р. по 01.07.2013р., які він просить стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції повністю задовольнив позовні вимоги, зазначаючи про їх обґрунтованість та доведеність.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між сторонами виникли з договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку товару відповідачу, відповідачем товар отриманий, що підтверджують видаткові накладні скріплені печатками та підписами уповноважених осіб двох сторін. В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання за договором в частині повної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 178 592,50 грн., строк оплати товару відповідно п. 2.4 ( в редакції додаткової угоди № 4 від 24.05.2012р.) договору є таким, що настав, доказів сплати якої ні суду першої інстанції ні апеляційній інстанції не надано.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 178 592,50 грн. основного боргу за договором поставки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 614,67 грн.

Суд першої інстанції задовольнив вказану позовну вимогу, стягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1 614,67 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті за отриманий товар за договором не виконав належним чином, своєчасну оплату не здійснив. У зв'язку з цим нарахування позивачем 3% річних є правомірним.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана вимога підлягає задоволенню в розмірі 1 614,67 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені за невиконання зобов'язань в розмірі 4 036,68 грн., які задоволені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Зі змісту договору не вбачається, що сторони в договорі (в письмовій формі) погодили забезпечення виконання зобов'язання по оплаті покупцем товару у вигляді неустойки (пені), тому нарахування позивачем пені у даному випадку є безпідставним та таким, що не відповідає умовам договору та нормам чинного законодавства, що не врахував суд першої інстанції.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 4 036,68 грн. пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.

Щодо відшкодування 8 000,00 грн. витрат на оплату послуг представника позивача, які обгрунтовані відсутністю у штаті позивача юриста, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, в обґрунтування вищевказаних витрат надано суду договір № 1/С про надання послуг з представництва інтересів замовника в господарському суді Одеської області від 10.07.2013р., який укладено між позивачем та Фізичною особою - підприємцем Шабаліним В.Ю.

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець (Шабалін В.Ю.) зобов'язався надати замовнику (позивачу), зокрема, юридичні послуги.

Представник позивача - Шабалін Валерій Юрійович, відповідно до матеріалів справи, здійснював представництво по справі № 910/15193/13 на підставі названого договору, як фізична особа - підприємець, а не як адвокат.

Слід зазначити, що предметом договору є надання саме ,,юридичних послуг", тоді як положеннями ст. 44 ГПК до складу судових витрат включено саме ,,оплата послуг адвоката", тому вимога про стягнення 8 000,00 грн. витрат на оплату послуг представника позивача не підлягає задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Обгрунтовучи доводи апеляційної скарги, відповідач, зокрема, посилається на те, що позивачем не було доведено факт поставки товарів відповідачу, оскільки, на його думку, видаткові накладні не містять даних про отримувача товару (його прізвища), тобто вони підписані не встановленими особами, що унеможливлює вважати видаткові накладні первинними документами, які дають дозвіл на здійснення господарської операції.

Колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

У відповідності до п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення).

Зважаючи на положення чинного законодавства, посилання відповідача на те, що видаткові накладні не мають необхідних реквізитів і не можуть вважатись первинними документами, що підтверджують здійснення господарських операцій по договору є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, матеріали справи містять довіреності на отримання товарів за видатковими накладними, зі зразком підпису особи, уповноваженої на отримання товару, якою, відповідно й були підписані видаткові накладні.

Також доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, неповідомленням відповідача належним чином про розгляд справи.

Дані доводи відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 09.08.2013р. порушено провадження у даній справі, та призначено її розгляд на 01.10.2013р.

Положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України передбачено, що суддя прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0209409064295 відповідач отримав вказану ухвалу 19.08.2013р.

Відповідно до матеріалів справи, в судове засідання 01.10.2013р. відповідач не з'явився, надіславши на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.10.2013р. розгляд справи відкладено за клопотанням відповідача до 15.10.2013р., зокрема, зобов'язано відповідача надати письмові пояснення по суті спору з наданням доказів, що стверджують викладені в поясненні обставини.

Однак, вимоги ухвали суду відповідачем не виконано, відзиву на позов не надано, явку свого представника в судові засідання не забезпечено.

Так, ухвалою господарського суду м. Києва від 26.11.2013р. розгляд даної справи відкладено на 17.12.2013р. в зв'язку з неявкою представників сторін, на підставі ст. 77 ГПК України. Відповідно до відмітки відділу діловодства господарського суду м. Києва, дану ухвалу надіслано сторонам у справі 02.12.2013р.

Дане поштове відправлення, яке надіслано на адресу відповідача повернулось до суду з зазначенням ,,За закінченням терміну зберігання".

У відповідності до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин посилання відповідача на порушення судом норм процесуального права не є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини в частині нарахування пені (ст. 546, 547 ЦК України), що призвело до прийняття в цій частині неправильного рішення. Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для часткового скасування рішення господарського суду м. Києва від 17.12.2013р. у справі № 910/15193/13, а саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Виходячи з того, що спір у даній справі виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ,,Концерн ,,ЕКОП" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2013р. у справі

№ 910/15193/13 скасувати частково в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 4 036,68 грн., прийнявши в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог про стягнення 4 036,68 грн. пені. В іншій частині рішення залишити без змін.

3. У зв'язку з цим резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

,,1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства ,,Концерн ,,ЕКОП" (код 36282432) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,НОВАПРОДУКТ УКРАЇНА" (код 37222573) 178 592,50 грн. основного боргу, 1 614,67 грн. - 3 % річних, 3 846,41 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання позову.

3. В іншій частині позову відмовити."

4. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз

Повний текст складено та підписано 06.03.2014р.