Постанова

від 26.02.2014 по справі 810/737/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року 810/737/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "ЄМД Інвест" доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "ЄМД Інвест" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2013 №0008692202 та №0008672202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість.

Крім цього позивачем наголошено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платником податку на додану вартість, його державну реєстрацію не було скасовано, а наявність вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ "Люкстрім" не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи та не позбавляє правового значення документів, виданих нею за відповідними господарськими операціями. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач будь-яких пояснень та заперечень проти позову до суду не надав.

Представник позивача 26.02.2014 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

25.02.2014 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справі у зв'язку з наданням заперечень та доказів на підтвердження правомірності винесених рішень.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, посадовою особою Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ "Люкстрім" за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та ПП "Дакорсервіс" за період з 01.10.2010 по 30.09.2013.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 21.11.2013 №291/10-06-22-02/34465796 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладені між позивачем та ТОВ "Люкстрім", є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, з урахуванням чого в ході перевірки встановлено порушення позивачем положень підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 23465 грн. та заниження податку на прибуток у розмірі 24638 грн.

Такого висновку податковий орган дійшов за наявності вироку Дарницького районного суду м. Києва від 31.07.2012 №2602/1413/12, згідно якого директора ТОВ "Люкстрім" - ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України за ознаками фіктивного підприємництва, а саме: створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності. Відтак, відповідач дійшов висновку, що ТОВ "Люкстрім" не могло здійснювати надання послуг, оскільки було зареєстровано з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності, а документи, складені від імені ОСОБА_1, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що надають право на формування податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0008672202 від 05.12.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1363 грн., з яких: 1090 грн. - за основним платежем; 273 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0008692202 від 05.12.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 29332 грн., з яких: 23465 грн. - за основним платежем; 5867 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що спірні господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним, наданих контрагентом позивача, до складу податкового кредиту у розмірі 23465,10 грн. та валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування у розмірі 117325 грн.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Зокрема, абзацом "д" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

Виходячи з викладеного вище, витрати на модернизацію рекламних конструкцій - основних засобів позивача, включаються до складу витрат підприємства за умови дотримання вимог пункту 138.2 статті 138 Кодексу.

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи позивач надав суду докази на підтвердження факту надання послуг за спірними угодами.

Так, судом встановлено, що 07.03.2012 між позивачем та ТОВ "Люкстрім" укладено договір про виконання робіт №1/03.

Відповідно до умов даного договору передбачено, що ПП "ЄМД Інвест" іменується в подальшому "Замовник" в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту підприємства, з однієї сторони, та ТОВ "Люкстрім", іменується в подальшому "Виконавець" в особі директора ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту підприємства, з іншої сторони , ( в подальшому разом - "Сторони", а кожен окремо - "Сторона") уклали цей договір про виконання робіт №1/03 від 07.03.2012 (в подальшому - "Договір") про наступне: 1.1. Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за завданням Замовника власними та (або) залученими силами виконувати роботи по монтажу/демонтажу/реконструкції та виготовлення рекламних конструкцій, які належать Замовнику (в подальшому - "Роботи"), а Замовник в свою чергу зобов'язується оплатити Роботи Виконавця та прийняти виконані Роботи згідно з умовами даного Договору.

Пунктом 1.2 вказаного Договору визначено, що Виконавець має всі необхідні повноваження та дозволи на виконання Робіт, передбачених п.1.1. цього Договору.

До договору №1/03 від 07.03.2012 також було підписано додатки, а саме:

1. Калькуляція №1 на демонтаж, перевезення і монтаж рекламної конструкції типу Щит 3х6м. Загальна сума 6227,40 грн., в. т.ч. ПДВ 20% - 1037,90 грн.

2. Калькуляція №2 на демонтаж рекламної конструкції. Загальна сума 1926,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 321,00 грн.

3. Калькуляція №3 на модернізацію рекламної конструкції з частковим використанням матеріалів Замовника. Загальна сума 6420,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1070,00 грн.

4. Калькуляція №4 на демонтаж, модернізацію з використанням матеріалів Виконавця та монтаж рекламної продукції типа щит 3x6м. Загальна сума 10079,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1679,90 грн.

5. Калькуляція №5 на демонтаж, перевезення, модернізацію з використанням матеріалів Виконавця та монтаж рекламної продукції типа щит 3x6м. Загальна сума 10785,60 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1797,60 грн.

6. Калькуляція №6 на демонтаж, перевезення, модернізацію з використанням матеріалів Виконавця та монтаж рекламної продукцію типа щит 3x6м. Загальна сума 13931,40 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 2321,90 грн.

7. Калькуляція №7 на демонтаж, перевезення, модернізацію та монтаж рекламної конструкції типа "Сіті-лайт". Загальна сума 9501,60 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1583,60 грн.

8. Калькуляція №8 на демонтаж, перевезення, модернізацію з використанням матеріалів Виконавця та монтаж рекламної продукції типа щит 3x6м. Загальна сума 11556,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1926,00 грн.

9. Калькуляція №6 на демонтаж, перевезення, модернізацію з використанням матеріалів Виконавця та монтаж рекламної продукції типа щит 3x6м. Загальна сума 14766,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 2461,00 грн.

10. Додаток №10. Протокол погодження вартості та строків виконання робіт.

11. Додаток №11. Протокол погодження вартості та строків виконання робіт.

12. Додаток №12. Протокол погодження вартості та строків виконання робіт.

На підтвердження факту виконання робіт за договором №1/03 від 07.03.2012 позивачем надано суду акти здачі-приймання робіт, а саме:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №13 від 24.03.2012 згідно додатку №10 до договору №1/03 від 07.03.2012; номенклатура: прийомка виконання робіт по демонтажу, перевезенню на місце встановлення і монтажу рекламних конструкцій, що знаходяться за адресою згідно Додатку №10 на суму 15568,50 грн., в т.ч. ПДВ - 3113,70 грн., загальна вартість 18682,20 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №14 від 24.03.2012 згідно додатку №11 до договору №1/03 від 07.03.2012; номенклатура: прийомка виконання робіт по демонтажу, перевезенню на місце встановлення і монтажу рекламних конструкцій, що знаходяться за адресою згідно Додатку №11 на суму 15354,50 грн., в т.ч. ПДВ - 3070,90 грн., загальна вартість 18425,40 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №15 від 30.03.2012 згідно додатку №12 до договору №1/03 від 07.03.2012; номенклатура: прийомка виконання робіт по демонтажу, перевезенню на місце встановлення і монтажу рекламних конструкцій, що знаходяться за адресою згідно Додатку №12 на суму 86402,50 грн., в т.ч. ПДВ - 17280,50 грн., загальна вартість 103683,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ "Люкстрім" виписало на адресу позивача податкові накладні, а саме: від 16.03.2012 №6 на загальну суму 112632,48 грн., у т.ч. ПДВ - 18772,08 грн.; від 30.03.2012 №12 на загальну суму 28158,12 грн., у т.ч. ПДВ - 4693,02 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що не заперечується відповідачем та підтверджується копією банківської виписки за березень 2012 року.

Відповідно до здійснених робіт ТОВ "Люкстрім" позивачем було прийнято акти введення в експлуатацію, акти модернізації, акти переміщення, що підтверджується відповідними наказами та актами позивача, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, позивачем надано суду фотокартки рекламних конструкцій, де виконувався монтаж ТОВ "Люкстрім" на виконання договору №1/03 від 07.03.2012.

Надані позивачем договір, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, калькуляції, додатки до договору містять всі необхідні реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, є належними підставами для віднесення сум вартості відображених цими актами здачі-прийняття робіт до складу валових витрат та податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні отриманих послуг сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт придбання товарів/послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ПП "ЄМД Інвест" за КВЕД є рекламні агентства.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є виконання робіт по монтажу/демонтажу/реконструкції та виготовленню рекламних конструкцій, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Люкстрім" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме для поліпшення основних фондів позивача, а тому, витрати по оплаті вказаних послуг підлягають включенню до складу валових витрат та податкового кредиту.

Як вже зазначалося судом, з наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судом обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, для розширення ринку збуту та збільшення об'ємів реалізації власної продукції позивачем було замовлено послуги у ТОВ "Люкстрім" по монтажу/демонтажу/реконструкції та виготовленню рекламних конструкцій. Відповідні послуги було прийнято позивачем за актами виконаних робіт та оплачено у повному обсязі.

У даному випадку суд виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки, що презюмує, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем послуг за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 139, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31.07.2012 №2602/1413/12, згідно якого директора ТОВ "Люкстрім" - ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України за ознаками фіктивного підприємництва, а саме: створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відтак, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дії чи бездіяльність якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом із тим така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Усі інші обставини, в тому числі правомірність дій, повинні бути доведені сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.

Окрім того, висновки та оцінки суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія вироку, а міститься лише текст в Акті перевірки. З урахуванням того, що жодна із сторін не заявила про недостовірність або фальшивість цього доказу відповідно до статті 143 Кодексу адміністративного суду України, судом досліджено зміст вироку.

Так, з вироку вбачається, що в листопаді 2011 року на прохання невстановленої особи ОСОБА_1 зареєстрував в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ "Люкстрім". ОСОБА_1 згідно Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є засновником ТОВ "Люкстрім", яке було створено з метою прикриття незаконної діяльності невстановленої слідством особи. Крім того, ОСОБА_1 на прохання невстановленої слідством особи з метою реєстрації вказаного суб'єкта господарювання в державних органах влади підписав статутні та реєстраційні документи ТОВ "Люкстрім". Так, використовуючи ТОВ "Люкстрім" для прикриття незаконної діяльності невстановлені слідством особи уникли від контролю за своєю діяльністю зі стороні контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи. Незаконна діяльність ОСОБА_1, який на прохання невстановлені слідством особи зареєстрував ТОВ "Люкстрім", здійснювалася в порушення законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва.

Водночас, суд звертає увагу, що наявність у невстановлених осіб можливостей складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи не передбачає беззаперечність реального факту наявності таких дій по відношенню до позивача.

Окрім того, за результатами вивчення тексту вироку Дарницького районного суду міста Києва від 31.07.2012 судом встановлено, що під час провадження судового слідства по кримінальній справі факти реальності (товарності) господарських операцій безпосередньо між ТОВ "Люкстрім" та його контрагентом - ПП "ЄМД Інвест" не з'ясовувалися, будь-яких порушень законодавства відносно позивача не встановлено, а відтак вказаний вирок не береться судом до уваги, як доказ нікчемності спірного правочину.

Між тим, районним судом встановлено лише факт фіктивної реєстрації підприємства та підписання в подальшому реєстраційних і статутних документів юридичної особи за винагороду.

Суд звертає увагу на те, що сама по собі фіктивність реєстрації підприємства без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цим підприємством не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, а відтак не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів. При цьому, негативні наслідки для реальних контрагентів фіктивних підприємств мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні злочину, зокрема, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ. Проте, доказів участі позивача разом із ТОВ "Люкстрім" у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Що ж стосується посилання відповідача на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені контрагента невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені контрагента підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання рекламних послуг та матеріалів у спірних постачальників.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, вирок суду щодо посадових осіб ТОВ "Люкстрім" винесено Дарницьким районним судом м. Києва лише 31.07.2012, тобто після завершення здійснення спірних господарських операцій. На час здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Люкстрім" було зареєстровано в установленому законом порядку, відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.

Відповідачем не надано доказів відсутності у ТОВ "Люкстрім" спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована на момент укладення і виконання спірного правочину. Також відповідачем не було надано суду доказів, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності.

Судом встановлено, що в обґрунтування правової позиції щодо нікчемності спірних правочинів відповідач посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої він дійшов висновку, що договори укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає такі твердження відповідача помилковими з огляду на таке.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Люкстрім", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ЄМД Інвест" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.12.2013 №0008692202 та №0008672202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЄМД Інвест" (код за ЄДРПОУ 34465796) сплачений судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.