Ухвала

від 06.03.2014 по справі 370/2030/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 370/2030/13-ц Головуючий у І інстанції Тандир О.В. Провадження № 22-ц/780/1397/14 Доповідач у 2 інстанції Мельник Категорія 26 06.03.2014

УХВАЛА

Іменем України

06 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом та просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2, ОСОБА_3 за кредитними договорами звернути стягнення на предмет іпотеки: земельні ділянки площами 32,9325 га; 22,4156 га та 3,5228 га, що розташовані та території Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 серпня 2007 року між АБ «АвтозазБанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 002-111/2007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 600000,00 доларів США строком з 06.08.2007 року до 04.08.2017 року зі сплатою 13% річних.Також 06 серпня 2007 року між АБ «АвтозазБанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 002-112/2007, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в в сумі 600 000,00 доларів США строком з 06.08.2007 року до 04.08.2017 року зі сплатою 13% річних. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитними договорами виконали частково, починаючи з 2009 року вони припинили погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

На виконання пункту 2.2.2. кредитних договорів між позивачем та відповідачами було укладено іпотечний договір від 06.08.2007 року, згідно умов якого в іпотеку передано: земельну ділянку площею 32,9325 га, земельну ділянку площею 22,4156 га, земельну ділянку площею 3,5228 га, що розташовані та території Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області, з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, які належать відповідачам як іпотекодавцям на праві спільної часткової власності. Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що має право задовольнити вимоги щодо стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2013 року позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 002-111/2007 від 06.08.2007 року у сумі 869 640,04 доларів США (6 951 032,83 грн.), окремо пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 340 186,80 грн., та ОСОБА_3 за кредитним договором № 002-112/2007 від 06.08.2007 року в сумі 655 479,53 доларів США (5 239 247,88 грн.), звернуто стягнення на предмети іпотеки: земельну ділянку площею 32,9325 га, кадастровий номер 3222788600:04:006:0010, земельну ділянку площею 22,4156 га, кадастровий номер 3222788600:04:007:0031, земельну ділянку площею 3,5228 га, кадастровий номер 3222788600:04:007:0022, що розташовані та території Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, загальною вартістю 9963000,00 грн. та визнано право власності на них за ПАТ «БАНК КІПРУ». Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 06 серпня 2007 року між Акціонерним Банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_2 (далі-відповідач-1) укладено кредитний договір № 002-111/2007, відповідно до умов якого банк взяв на себе зобов'язання відкрити позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 600 000,00 доларів США строком з 06.08.2007 року до 04.08.2017 року, зі сплатою 13% річних.

В подальшому між позивачем та відповідачем-1 були укладені додаткові угоди № 1, 2, 3 до вищевказаного кредитного договору, відповідно до яких сторони домовились здійснити погашення кредиту не пізніше 04 серпня 2017 року, згідно встановленого графіку та сплачувати за користування кредитом проценти в розмірі 13,5% річних за строковий кредит та 18,5 % річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором.

06 серпня 2007 року між Акціонерним Банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_3 (далі-відповідач-2) укладено кредитний договір № 082-111/2007, відповідно до умов якого банк взяв на себе зобов'язання відкрити позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 600 000,00 доларів США строком з 06.08.2007 року до 04.08.2017 року, зі сплатою 13% річних.

В подальшому між позивачем та відповідачем-2 були укладені додаткові угоди № 1, 2, 3 до вищевказаного кредитного договору, відповідно до яких сторони домовились здійснити погашення кредиту не пізніше 04 серпня 2017 року, згідно встановленого графіку, сплачувати за користування кредитом проценти в розмірі 14% річних за строковий кредит та 19 % річних у разі порушення строків повернення кредиту за договором.

На виконання умов кредитного договору Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме видав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кредит в сумі по 600 000,00 доларів США кожному.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитними договорами від 06 серпня 2007 року між Акціонерним Банком «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого в іпотеку передаються: земельна ділянка площею 32,9325 га, кадастровий номер 3222788600:04:006:0010, земельна ділянка площею 22,4156 га, кадастровий номер 3222788600:04:007:0031, земельна ділянка площею 3,5228 га, кадастровий номер 3222788600:04:007:0022, що розташовані та території Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд

При цьому, в порушення умов кредитного договору відповідач-1 та відповідач-2, свої зобов'язання за вищевказаними кредитними договором № 002-111/2007 виконали частково, починаючи з 2009 року припинили погашення кредиту та процентів.

У січні 2010 року відповідачам - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 були направлені листи -вимоги про усунення порушень умов кредитних договорів та зазначено, що у разі непогашення строкової заборгованості боржниками Банк змушений буде звернутися до суду за примусовим задоволенням своїх вимог, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, які ними залишено без виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 03.09.2013 загальний розмір заборгованості відповідача-1 перед позивачем складає 869 640,04 доларів США (6 951 032,83 грн.), з яких залишок за кредитом - в сумі 297 786,00 доларів США (2 380 203,50 грн.); прострочена заборгованість за кредитом - в сумі 235 714,00 доларів США (1 884 062,00 грн.); нараховані проценти за кредитом - 2 519,78 доларів США (20 140,60 грн.); прострочені нараховані проценти за кредитом - 333 620, 26 доларів США, (2 666 626,73 грн.); а відповідно до пункту 2.2.7. пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом складає - 340 186,80 грн.

Також загальний розмір заборгованості відповідача-2 перед ПАТ «Банк Кіпру» складає 655 479,53 доларів США (5 239 247,88 грн.), з яких прострочена заборгованість за кредитом - в сумі 533 497,26 доларів США (4 264 243,00 грн.), прострочені проценти за кредитом 121 982, 27 доларів США (975 004,28 грн.).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач-1 та відповідач-2 належним чином не виконували покладені на них основні зобов'язання за договором кредиту, внаслідок чого утворилася заборгованість, а позивач як іпотекодержатель, відповідно до умов договору іпотеки та чинного законодавства України має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності позивачем як іпотекодержателем на дане нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було порушено умови кредитних договорів № 002-111/2007 та № 002-112/2007 від 06.08.2007 року, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 12 530 467, 51 грн., що підтверджується розрахунками заборгованості (а.с. 58-65).

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Іпотекодержатель відповідно до ст. 37 Закону може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Також, пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 2.4. 5 договору іпотеки іпотекодержатель самостійно обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням п. 4 цього Договору та чинного Законодавства.

Таким чином умовами договору іпотеки передбачено право позивача набути право власності на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому вибраний позивачем спосіб захисту його порушених прав, шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості не суперечить чинному законодавству та відповідає умовам договору іпотеки.

Згідно п 4.4.2 договору іпотеки ціна предмету іпотеки встановлюється за згодою сторін на підставі оцінки майна суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до висновку експертної грошової оцінки земельних ділянок загальною площею 58,8709 га, що розташовані за адресою: Київська область, територія Юрівської сільської ради (предмету іпотеки) від 05.09.2013 загальна вартість земельних ділянок складає 9 963 000,00 грн., що не порушує умови Договору іпотеки, а тому доводи апеляції щодо необ'єктивності вартості вказаної землі є безпідставними. Крім того, клопотання про призначення експертизи апелянт не подавав, доказів щодо іншої вартості земельних ділянок не надав.

Також відповідно до умов Договору іпотеки, банк, як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що випливають з кредитних договорів за рахунок нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме: вимоги із повернення фактично наданого кредиту в сумі 1 200 000,00 доларів США; вимоги із відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язань; вимоги із сплати процентів; вимоги із сплати пені; вимоги із сплати комісій банку, штрафів та ін. При цьому із вказаними умовами Договору іпотеки відповідачі були ознайомлені, шляхом підписання цього договору, недійсними не визнанні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, з урахуванням зокрема ст. ст.. 526, 1054 ЦК, ст. 33, 35, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 212-213 ЦПК, та вважає, що він ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.

Крім того, на виконання умов Договору іпотеки та вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», позивачем на адресу відповідачів надсилалася вимога про стягнення заборгованості, з попередженням про можливість звернення стягнення (а. с. 45-53).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Статтею 575 ЦК України іпотека прямо визначена окремим видом застави.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтею 17 Закону України «Про іпотеку», серед яких не наведено посилань на зміну зобов'язання, що призводило б до збільшення обсягу відповідальності іпотекодавця.

Таким чином підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов'язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, а правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону. А тому посилання апелянта на вимоги ст.. 559 ЦК України як підставу для припинення договору іпотеки є безпідставними.

Доводи апелянта про нарахування позивачем процентів на неустойку є необґрунтованими та спростовуються розрахунками заборгованості.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Київської області,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: