Ухвала

від 20.02.2014 по справі 801/7031/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/7031/13-а

20.02.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Суворова С.В. ) від 23.10.2013 по справі №801/7031/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО-ЮГ" (вул. Куйбишева, буд.60/24, к.38, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 23 жовтня 2013 року у справі № 801/7031/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-ЮГ» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 06.12.2012 року №0011352204 щодо нарахування ТОВ «НІКО-ЮГ» податку на прибуток приватних підприємств в сумі 65 678,00 грн. із застосуванням штрафних санкцій - 16 419,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 06.12.2012 року №0011362204 щодо нарахування ТОВ «НІКО-ЮГ» податку на додану вартість в сумі 52542,00 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 13135,50 грн.

Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 23 жовтня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована відсутністю контрагента позивача - ПП «Роланд» за своїм місцезнаходженням, не підтвердженням господарських операцій контрагента.

У судове засідання представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщений належним чином.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином. Від позивача надійшли письмові пояснення по справі та докази в обґрунтування своєї правової позиції щодо неправомірності спірних повідомлень-рішень.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 65678 грн. за основним платежем та 16419,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 06.12.2012 року № 0011352204 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 52542 грн. за основним платежем та 13135,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 06.12.2012 року № 0011362204.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 19.11.2012 року № 9068/22-8/31446754 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ніко-Юг» (код - 31446754) з питань дотримання податкового законодавства при правових відносинах з ПП «Роланд» (ЄДРПОУ 31885686), за період з 01.07.2009 по 30.06.2012», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 65678 грн., у т.ч.: за 3 квартал 2010 року у сумі 15974 грн., 4 квартал 2010 року у сумі 49704 грн. та також встановлено заниження позивачем ПДВ на загальну суму 52543 грн., в т.ч.: за вересень 2010 року у сумі 12779 грн., листопад 2010 року у сумі 16038 грн., грудень 2010 року у сумі 23725 грн., внаслідок завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям із ПП «Роланд», правочини із яким податкова інспекція вважає нікчемними в силу їх безтоварного характеру. При цьому податкова інспекція посилається на відсутність ПП «Роланд» за місцезнаходженням та вказує на те, що операції ПП «Роланд» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. На думку податкової інспекції, про що зазначено у акті перевірки, посадові особи ПП «Роланд» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, висновки податкової інспекції щодо завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям із ПП «Ролан6д» ґрунтуються виключно на аналізі його виробничо-фінансового становища, висновку про неможливість здійснення ПП «Роланд» господарської діяльності та висновку про нікчемність правочинів між ним та позивачем.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ПП «Роланд», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність вказаного підприємства, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у вказаного підприємства.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач мав фінансово-господарські правовідносини із ПП «Роланд» починаючи з 2007 року, а саме: на підставі Договору про надання послуг (загальний) № 010107 від 01.01.2007 року (т. 1 а. с. 229-230), відповідно до умов якого позивачем (Виконавець) надавалися ПП «Роланд» (Замовник) послуги з перевезення вантажів згідно замовлень.

01.01.2010 року між позивачем (Покупець) та ПП «Роланд» (Продавець) був укладений Договір № 010110 купівлі-продажу, на виконання умов якого ПП «Роланд» було поставлено позивачу паливно-мастильні матеріали, а саме: дизельне паливо, масло компресорне (полусинтетика), ремні стяжні, фреон.

Так судом першої інстанції було встановлено, що між ПП «Роланд» та позивачем укладено договір купівлі-продажу № 010110 від 01.01.2010, згідно до умов якого ПП «Роланд» - Продавець передає у власність, а Покупець - ТОВ «НІКО-ЮГ» зобов'язується прийняти та сплатити Товар, ціна договору визначається згідно рахунків-фактур.

У вересні 2010 року ПП «Роланд» поставив позивачу товар (дизельне паливо, масло компресорне, ремені стяжні, 215,5 Фреон 22) згідно до рахунків № 22/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 63245,00 грн., у т.ч. з ПДВ - 10 540,83 грн., № 23/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 13432,50 грн., у т.ч. з ПДВ - 2 238,75 грн. та накладних на товар № 28/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 63 245,00 грн., у т.ч. з ПДВ - 10 540,83 грн., № 29/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 13432,50 грн., з них ПДВ - 2 238,75 грн.

Разом з цим Продавцем були виписані податкові накладні: №28/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 63 245,00 грн., у т.ч. ПДВ - 10 540,83 грн.; №29/09/0 від 29.09.2010 на загальну суму 13 432,50 грн., у т.ч. ПДВ - 2 238,75 грн.

У листопаді-грудні 2010 року ПП «Роланд» здійснило поставку ТОВ «НІКО-ЮГ» товару: дизельного палива в кількості 13 459 л. згідно до рахунку № 23/11/0 від 27.11.2010 на загальну суму 96231,00 грн., з них ПДВ - 16 038,50 грн., накладної № 23/11/0 від 27.11.2010 на загальну суму 96 231,00 грн. (ПДВ - 16 038,50 грн.), податкової накладної № 23/11/0 від 27.11.2010 на загальну суму 96 231,00 грн., з них ПДВ -16 038,50 грн.; дизельного палива в кількості 14 662 л, мастила, антифризу, змазки Литол відповідно до рахунку № 25/12/0 від 27.12.2010 на загальну суму 142 355,80 грн., у т.ч. ПДВ -23 725,97 грн., 245), накладної № 25/12/0 від 27.12.2010 на загальну суму 142 355,80 грн. з них ПДВ - 23 725,97 грн., податкової накладної № 25/12/0 від 27.12.2010 на загальну суму 142 355,80 грн., у т.ч. ПДВ 23 725,97 грн.

За період вересень, листопад-грудень 2010 року ПП «Роланд» поставило позивачу товар на загальну суму 315 264,30 грн. у т.ч. ПДВ - 52 544,05 грн.

Оплата здійснена шляхом перерахування грошових коштів у сумі 13 432,50 грн. на р/р ПП «Роланд», а сума 301 831,80 грн. включена в рахунок заліку взаємних вимог позивача та його контрагента за договором №010107 від 01.07.2007, про що свідчить протокол від 31.12.2010.

Станом на 31.12.2010 у позивача з ПП «Роланд» дебіторської та кредиторської заборгованості немає відповідно до акту звірки та оборотно-сальдових відомостей - по рахунку : 361 Контрагенти, Замовлення за 2010 рік на суму 301,831.80 грн. та по рахунку: 631 Замовлення, Контрагенти: Роланд» за 2010 рік на суму 315,264.30 грн.

Суми ПДВ, у т.ч. по взаємовідносинам з ПП «Роланд», задекларовані та відображені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ та додатках до них: за вересень 2010 року від 15.10.2010 до загальної суми ПДВ - 42 883,00 грн. включена сума ПДВ 12 779,58 грн., яка відображена у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту; за листопад 2010 року від 16.12.2010 до загальної суми ПДВ включена сума ПДВ - 16 038,50 грн., яка відображена у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту по ПП «Роланд»; за грудень 2010 року від 18.01.2011 до загальної суми ПДВ включена сума ПДВ - 23725,97 грн., яка відображена у розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту по ПП «Роланд» розділі 2 Податковий кредит.

Податкові накладні №28/09/0, №29/09/0, №25/12/0, №23/11/0 включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних на загальну суму 52 544,05 грн.

Реєстр отриманих та виданих податкових накладних прийнятий податковим органом, про що свідчить квитанція №2.

Суми податку на прибуток задекларовані та відображені позивачем у податковій декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 року від 03.11.2010 року, та додатку до неї.

Отримані від контрагента ПП «Роланд» товари позивач використав в межах своєї господарської діяльності, шляхом укладення договорів на перевезення вантажу із третіми особами: ЗАТ «Кримтаксосервіс» (на час дії договору ПАТ «Кримтаксосервіс») на підставі Договору № 3-09 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом від 01.01.2009; ТОВ «Легенда-Авто» на підставі договору №7-09 від 31.07.2009 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом; ПП «Кримкар» на підставі договору №8-09 від 18.08.2009 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Виконання сторонами вищевказаних договорів підтверджують рахунки-фактури, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), що містяться в матеріалах справи.

Крім того до матеріалів справи надані акти виконаних робіт по дизпаливу: б/н від 28.02.2011 за грудень 2010 року - лютий 2011 на суму 249 229,98 грн., згідно до якого при здійсненні вантажоперевезень позивачем використано 39 164,45 л палива, б/н від 31.12.2010 за листопад-грудень 2010 року - використано 38 439,77 л палива на суму 225 610,02 грн.; б/н від 30.10.2010 за вересень-жовтень 2010 року - використано 28 280 л палива на суму 160 178,53 грн. та акт списання паливно-мастильних матеріалів б/н від 31.01.2011 за грудень-січень на суму 19 661,33 грн., що підтверджують використання отриманих ТМЦ від ПП «Роланд» у господарській діяльності позивача.

Позивач є власником вантажного транспорту, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів: марки - SREM, модель - LAMBERET, реєстраційний номер НОМЕР_1, дата реєстрації 23.02.2009; марки - RENAULT, модель - PREMIUM 400.19, реєстраційний номер НОМЕР_2, дата реєстрації 20.01.2010; марки - ПР, модель - RTS TRAILMASRTR C 120, реєстраційний номер НОМЕР_3, дата реєстрації 24.06.2009; марки - DAF, модель - 85CF.380, реєстраційний номер НОМЕР_4, дата реєстрації 24.06.2009; марки - RIS, модель - TRAILMASTER, реєстраційний номер НОМЕР_5, дата реєстрації 06.10.2010; модель - FT 85CF380, реєстраційний номер НОМЕР_6, дата реєстрації 06.10.2010; марки - ПП, модель - 7310.025, реєстраційний номер НОМЕР_7, дата реєстрації 24.06.2009; марки - RENAULT, модель - PREMIUM 420.19, реєстраційний номер НОМЕР_8, дата реєстрації 19.11.2007; марки - БОГДАН, модель - 7310.025, реєстраційний номер НОМЕР_9, дата реєстрації 11.04.2008; марки - RENAULT, модель - PREMIUM, реєстраційний номер НОМЕР_10, дата реєстрації 24.06.2009.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Роланд», не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих товарів у власній господарській діяльності.

Докази, які б спростовували дані первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, суду не надано, а висновок податкової інспекції про те, що господарські операції не мали реального характеру - є недоведеним.

Посилання податкової інспекції на те, що суд першої інстанції не перевірив рух товару між позивачем та його контрагентом - ПП «Роланд», не відповідають дійсності, оскільки судом першої інстанції ретельно було досліджено питання щодо фактичного отримання позивачем товару від ПП «Роланд» та з'ясовано питання щодо використання позивачем отриманих від ПП «Роланд» товарів у власній господарській діяльності. Апеляційна скарга податкової інспекції не містить жодного доводу, щоб спростовував встановлені судом фактичні обставини та висновки.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2013 по справі №801/7031/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська