Постанова

від 12.02.2014 по справі 804/369/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2014 р. Справа № 804/369/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБезрученко К.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Іпатов В.С. Каніна С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КС Енергія» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкового повідомлення-рішення №0002872201 від 02.12.2013р.,-

ВСТАНОВИВ:

10.01.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «КС Енергія» звернулося з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправними дії відповідача щодо складання податкового повідомлення-рішення №0002872201 від 02.12.2013р. і скасувати вказане податкове повідомлення-рішення вручене позивачеві на підставі акту перевірки №512/221/31551506 від 19.11.2013р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що висновки податкового інспектора про безтоварність господарської операції з ТОВ «Будінвест-ДФ» щодо придбання товару є такими, що зроблені з порушеннями повноважень, визначених ст.20 Податкового кодексу України, так як відповідачеві не надано права визнавати угоди недійсними (нікчемними). Позивачем відповідачеві були надані до перевірки всі податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товару позивачеві та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати товару, включаючи суму ПДВ, однак податковим інспектором не були враховані, а в основу порушення покладено акт перевірки контрагента позивача, що є протиправним, так як позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у наданих письмових запереченнях на позов просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача посилаючись на те, що у ході перевірки не було надано договору з ТОВ «Будінвест-ДФ», даних по рахунку 631 не надано, товарно-транспортні накладні до перевірки не надано, а у наданих дорожніх листах не заповнені графи «час фактичний», «автомобіль здав», «час прибуття, вибуття». Також в результаті аналізу встановлено, що підприємством не надано документів на реалізацію частини придбаного у лютому - травні 2013р. товару, не надано інформацію про залишки товарних запасів. У зв'язку з наведеним було встановлено, що не підтверджено реальності здійснення операцій з контрагентами, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг постачання ТМЦ або здійснення діяльності.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КС Енергія» зареєстроване 23.06.2001р. як юридична особа виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області за адресою: 49051, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул.Радянська, буд. 16 та перебуває на обліку у Новомосковській ОДПІ, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника ПДВ, копією довідки статистики, копією статуту позивача, а також довідкою про взяття на облік від 17.12.2004р. (а.с.35-51 том 1).

У період з 06.11.2013р. по 12.11.2013р. податковою інспекцією відповідно до ст. 79 та обставин, визначених п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Будінвест-ДФ» за період лютий-травень 2013р. за результатами якої 19.11.2013р. був складений акт №512/221/31551506 за висновками якого встановлено порушення ст.662,655,656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200,п.201.7, п.201.4,п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від ТОВ «Будінвест-ДФ» на загальну суму ПДВ 74238,46 грн. в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 32573 грн. (а.с.14-35 том 1).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 02.12.2013р. №0002872201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 48859 грн. 50 коп. ( за основним платежем - 32573 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16286,50 грн.) - (а.с.13 том 1).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, які також були досліджені і у ході перевірки посадовою особою податкової інспекції, 06.08.2012р. між ТОВ «Будінвест-ДФ» (продавцем) та ТОВ «КС Енергія» (покупцем) був укладений договір поставки №0806-02 за умовами якого позивач як покупець придбавав у ТОВ «Будінвест-ДФ» металеві вироби (ливарні заготовки) для виробництва деталей, які в подальшому були використані у господарській діяльності позивача для виготовлення деталей та реалізовані Одеській залізниці та іншим юридичним особам.

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями рахунків на оплату, копіями податкових накладних, виписаних продавцем товару, копіями платіжних доручень про оплату за придбаний у вказаного контрагента товар, де у складі вартості товару позивачем у тому числі було сплачено у сумі ПДВ - (а.с.52-90 том 1).

Як встановлено в судовому засіданні, транспортування вказаного товару відбувалося транспортом позивача, який наявний у позивача у власності, що підтверджено також і в акті перевірки, та подорожніми листами, які були надані до перевірки та до суду(91-100,102-110 том 1).

Після придбання вказаного вище товару, його було використано для виготовлення матеріалів згідно проектної документації та сертифікату відповідності продукції, які пов'язані з господарською діяльністю позивача, а саме: виробництво електророзподільної та контрольної апаратури, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, та виготовлені матеріали були реалізовані контрагентам позивача - ДП «Одеська залізниця», ТОВ «Ремтранс-Д», ТОВ «Лідер-Прогрес» за договорами поставки, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами наявними у матеріалах справи (а.с.130-252 том 1, а.с.1-149 том 2).

Зазначені господарські операції позивача з ТОВ «Будінвест-ДФ» були відображені у податкових деклараціях з ПДВ за вказаний період та податкові накладні зареєстровані у встановленому порядку і відображені у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, що також підтверджено і у акті перевірки (а.с.20 том 1).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи були також досліджені і судом у ході судового розгляду даної справи, відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, останнім зроблено висновки у акті від 19.11.2013р. про те, що дана господарська операція не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є недійсною з огляду на те, що позивачем не було надано до перевірки даних по рахунку 631, не надано товарно-транспортні накладні, а у наданих подорожніх листах не були заповнені графи «час актичний», «автомобіль здав», «час прибуття», «час вибуття», актом перевірки Лівобережної ОДПІ м.Дніпропетровська від 30.07.2013р. встановлено безтоварність операцій по ланцюгу постачання ТОВ «Будінвест-ДФ» (а.с.20-21,34 том 1).

Однак, з такими висновками органу державної податкової служби погодитися не можна, виходячи з наступним обставин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки про реальність чи нереальність правочинів, недійсність (нікчемність) укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 19.11.2013р. зроблено висновок про те, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Будінвест-ДФ» є недійсним, здійснений без мети настання реальних наслідків з огляду на наявність договору, укладеного між сторонами, наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт передачі товару(послуг) від продавця до покупця, факти сплати покупцем вартості товару, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 19.11.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 19.11.2013р. про недійсність, нереальність правочину, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що цей правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про нереальність господарської операції за договором між позивачем та ТОВ «Будінвест-ДФ» зроблені податковим органом виходячи з інформації, наведеної в акті перевірки Лівобережної ДПІ м. Дніпропетровська від 30.07.2013р. щодо нереальності здійснення господарських операцій ТОВ «Будінвест-ДФ» по ланцюгу постачання(а.с.24-27 том 1).

При цьому, слід зазначити, що посилання податкового інспектора в акті перевірки на не надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару є безпідставним з огляду на те, що позивач перевозив товар своїм транспортом, що підтверджено наданими до перевірки копіями подорожніх листів (а.с.91-100, 102-111 том 1).

Є неспроможними посилання податкового інспектора на порушення позивачем порядку оформлення вказаних вище подорожніх листів, оскільки порушення порядку оформлення подорожніх листів не є підставою для позбавлення платника податків формування податкового кредиту у відповідності до вимог ст. 198 ПК України.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної за договором поставки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача, які викладені в акті перевірки від 19.11.2013р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нереальності господарської операції та визнання правочину, укладеного позивачем недійсним та таким, що здійснений без мети настання реальних наслідків, викладених в акті перевірки від 19.11.2013р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення правочинів нікчемними/недійсними та такими, що здійснені без мети реальних наслідків не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно позивача, ні його контрагента, які б набрали законної сили, суду не надано.

Не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення і посилання відповідача на те,що до перевірки не надано даних по рахунку 631, оскільки не надання вказаного рахунку не може свідчити про нереальність та недійсність правочину за умови надання інших первинних документів, які підтверджують факти реальності господарської операції з ТОВ «Будінвест-ДФ» та підставами для позбавлення платника податку на формування податкового кредиту за наявності виконання останнім усіх умов, встановлених ст.198 ПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Будінвест-ДФ» у спірний період на основі договору поставки, який не визнаний недійсним (нікчемним) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 19.11.2013р. щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій та встановлення нікчемності правочину є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового-рішення підлягають задоволенню.

В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо складання податкового повідомлення-рішення від 02.012.2013р., оскільки право податкового органу на складання вказаного рішення за результатами проведеної перевірки визначене нормами ст. 86 Податкового кодексу України. А самі дії відповідача по складанню вказаного рішення не породжують у позивача будь-яких прав та обов'язків, а тому не можуть бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства України згідно до вимог ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, однак оцінка правомірності дій податкової інспекції може бути предметом судового розгляду спору щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідна правова позиція узгоджується також з постановою Верховного Суду України від 10.09.2013р. у справі № 21-237а13.

В даному випадку, адміністративним судом надана правова оцінка правомірності дій податкової інспекції під час розгляду даного спору в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з норм ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №179 від 16.12.2013р. лише за позовні вимоги майнового характеру у розмірі - 172 грн. 05 коп.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КС Енергія» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкового повідомлення-рішення №0002872201 від 02.12.2013р.- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 02.12.2013р. №0002872201.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КС Енергія»(51200, Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Радянська,буд. 16 код ЄДРПОУ 31551506) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 172 грн. 05 коп. (сто сімдесят дві грн. 05 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 17.02.2014р.

Суддя С.О. Конєва