Постанова

від 06.03.2014 по справі 13/240

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р. Справа№ 13/240

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Кравчик С.М. - дов. від 25.12.2013 року № 91/2013/12/25-2

від відповідача: Гудзевич А.І. - дов. від 24.12.2013 року б/н

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Печерський-ХІІ" на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року

у справі № 13/240 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго" (м. Київ)

до Житлово-будівельного кооперативу „Печерський-ХІІ" (м. Київ)

про стягнення 360 939 грн. 74 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулася акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго" з позовом до Житлово-будівельного кооперативу „Печерський-12" про стягнення з відповідача на користь позивача 195 768 грн. 95 коп. боргу за спожиту теплову енергію, 137 983 грн. 27 коп. інфляційної складової боргу, 3% річних сумою 27 187 грн. 52 коп.

Рішенням від 22.01.2014 року господарський суд міста Києва позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з ЖБК „Печерський-12" на користь ПАТ „Київенерго", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, заборгованість у розмірі - 16 423 грн., 3% річних у розмірі - 22 882 грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі - 123 428 грн. 10 коп., витрати по спліті державного мита в розмірі - 1 627 грн. 34 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі - 53 грн. 10 коп. В решті позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду ПАТ „Київенерго" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою і доповненнями до неї, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року по справі № 13/240 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 року апеляційна скарга ЖБК „Печерський-ХІІ" була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 13/240 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Розпорядженням секретаря судової палати від 06.03.2014 року склад судової колегії змінювався.

Під час апеляційного провадження представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 11.01.1999 року Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго" (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельний кооператив „Печерський-ХІІ" уклали договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 23-0095, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язалася постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до пункту 2.3.2 договору від 11.01.1999 року № 23-0095 абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Згідно з пунктом 8.4 договору від 11.01.1999 року № 23-0095 останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Пунктом 2 додатка 4 до договору від 11.01.1999 року № 23-0095 передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати табуляграму фактичного споживання теплової енергії за передній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повернути у РВТ).

Відповідно до п. 3 додатка 4 до договору від 11.01.1999 року № 23-0095 відповідач оплачує вартість, використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідач умови договору від 11.01.1999 року № 23-0095 належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.02.2004 року по 01.07.2009 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, у розмірі - 195 768 грн. 95 коп., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

До прийняття рішення місцевим господарським судом - 15.01.2014 року відповідачем було подано клопотання про застосування строків позовної давності за період з 01.02.2004 року по 07.08.2006 року.

Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що в суд з указаним позовом позивач звернувся 07.08.2009 року, тобто з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач. Доказів поважності причин пропуску указаного строку суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи, що відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності, а відповідачем були вчинені дії щодо визнання боргу (угода № 62-04 про реструктуризацію заборгованості за договором № 230095 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.02.2004 року, зведені акти), то щодо боргу у розмірі 179 345 грн. 95 коп. за період з 01.02.2004 року по 31.12.2005 року місцевий господарський суд застосував позовну давність і відмовив в позові в цій частині.

Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку, за умовами договору боржником є саме відповідач і він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав доказів погашення основного боргу позов підлягає задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 16 423 грн. (період з січня 2006 року по липень 2009 року).

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач просив суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 137 983 грн. 27 коп. та 3 % річних в розмірі 27 187 грн. 52 коп.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру інфляційних втрат та 3 % річних (за період з 01.01.2006 року по 01.07.2009 року) та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно стягнув інфляційні втрати в розмірі 123 428 грн. 10 коп. та 3 % річних в розмірі 22 882 грн. 68 коп.

Лист від 01.09.2007 року та лист датований 24.09.2007 року № 57, а яких як стверджує позивач відповідач визнав основний боргу у розмірі 442 419 грн., місцевому господарському суду не подавалися, позивач не зміг навести причин неподання цих листів до прийняття рішення по справі, а відтак відповідно до положень ст. 101 ГПК України вони не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного господарського суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу „Печерський-ХІІ" на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року по справі № 13/240 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2014 року по справі № 13/240 залишити без змін.

3. Справу № 13/240 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__11.03.2014 р.__

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді І.А. Іоннікова

О.М. Коротун