Рішення

від 25.02.2014 по справі 922/5197/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р.Справа № 922/5197/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южавтотранс", м. Харків про стягнення 1.833.990,23 грн. за участю :

Представник позивача - Тіторенко І.А., дов. № 174/13 від 15.02.2013 р.

Представник відповідача - Мартинов А.В., паспорт НОМЕР_1 від 13.11.1998р.

ВСТАНОВИВ:

19.12.2013 позивач - ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - ТОВ "Южавтотранс", в якій просить стягнути з відповідача 1.833.990,23 грн. заборгованості, з яких: 1.152.373,25 грн. - сума заборгованості за кредитом; 77.445,80 грн. - сума пені, нарахована за період з 05.06.2013р. по 04.12.2013р. за порушення строку погашення кредиту; 570.360,76 грн. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 33.810,42 грн. - сума пені за порушення строку погашення відсотків, що виникла на підставі договору Кредитного договору № 011/02/3-1077-06 від 29.05.2006. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов кредитного договору та положення ст.ст. 610, 612, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, заперечує проти наданого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності. Посилається на положення ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК та зазначає, що укладення Додаткової угоди № 2 від 23 листопада 2009 року до Кредитного договору в розрізі положень ч. 1 ст. 264 ЦК України є вчинення дій, що свідчить про визнання нею свого боргу перед Банком і є моментом переривання строку позовної давності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 24.02.2014 року проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що кредит частково ним погашений в т.ч. за рахунок реалізації заставного майна в процедурі виконавчого провадження, також зазначає, що стосовно решти заборгованості сплив строк позовної давності.

Під час розгляду справи в судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.01.2014р. до 11 год. 15 хв. 27.01.2014р. З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача , всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

29.05.2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого на теперішній час є Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції та Товариством з обмеженою відповідальністю "Южавтотранс" було укладено Генеральну кредитну угоду № 447.

29.05.2006р., на виконання п.1.1 Угоди між сторонами було укладено Кредитного договору від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06 Також, між сторонами були укладені додаткові угоди до Угоди та Кредитного договору.

На умовах та положеннях Кредитного договору та, у відповідності до умов Угоди, позивач надав відповідачу кредит за рахунок банківських коштів у сумі 1.400.000,00 грн. строком по 29.05.2011 р., зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами та з погашенням кредитної заборгованості відповідно до Графіка погашення кредиту та відсотків (Додаток № 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною цього договору.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника між сторонами були укладені договори застави транспортних засобів від 29.05.2006р. №1077/1-06 та від 13.11.2006р. №447/1-06.

Пунктом 6.3. Кредитного договору було передбачено, що позивач має право дострокового вимагати погашення заборгованості відповідача за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадку невиконання відповідачем п.5.1., 5.2., 5.3. цього договору або порушення строків погашення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту та відсотків, наведеним у Додатку № 1 до цього договору.

У відповідності до цих умов позивач в 2009 році звертався до господарського суду Харківської області із позовною заявою про звернення стягнення на заставлене майно з метою погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1.049.244,60 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. у справі №37/77-09 позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" були задоволені - звернуто стягнення на транспортні засоби, котрі є предметом застави за договорами застави транспортних засобів від 29.05.2006р. №1077/1-06 та від 13.11.2006р. №447/1-06 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06 в сумі 1.049.244,60 грн.

В ході виконавчого провадження відповідні транспортні засоби були реалізовані. В результаті цього позивачеві (як слідує з його розрахунку) було перераховано 221.074,76 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06.

Решта, вказує позивач, до цього часу відповідачем не погашена. Сума заборгованості за кредитом становить 1.152.373,25 грн. Крім того, на цю суму у відповідності до умов кредитного договору нараховані 570.360,76 грн. відсотків за користування кредитними коштами. На суму тіла кредит та на суму прострочених відсотків за прострочку платежів нараховані відповідно 77.445.80 грн. та 33.810,42 грн. пені.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що позивачем правомірно нарахована до стягнення з відповідача сума заборгованості за кредитом, відсотки за користування кредитом та пеня за не своєчасне виконання відповідних зобов'язань.

Втім, позовні вимоги не можуть бути задоволені в повному обсязі з огляду на те, що частина з нарахованих сум знаходиться по за межами строку позовної давності, а відповідачем у справі подано заяву про її, позовної давності, застосування.

Так, графіком погашення кредиту та відсотків, який є додатком №1 до кредитного договору від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06 в редакції додаткової угоди від 23.11.2009р. №2 було передбачено погашення тіла кредиту та відсотків протягом терміну з 20.11.2009р. до 29.05.2011р.

Позов у даній справі про стягнення вказаних сум подано до суду 19.12.2013р. Отже, суми, які підлягали сплаті більш ніж три роки тому до цієї дати, тобто до 19.12.2010р. знаходяться по за межами строку позовної давності.

Згідно ст.ст. 256, 257, ч.4 ст. 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із заявою про визнання поважними причин пропущення позовної давності позивач в порядку п.5 ст.267 ЦК України до суду не звертався.

Відповідно в стягненні цих сум тіла кредиту та відсотків слід відмовити.

Суми, які підлягали сплаті пізніше дати 19.12.2010р. знаходяться в межах строку позовної давності і підлягають стягненню. До них відноситься нарахована за графіком в період з 20.12.2010р. по 29.05.2011р. сума тіла кредиту 550.885,50 грн. та за цей же період передбачена графіком сума відсотків 28.457,31 грн.

Крім того, підставним є нарахування відсотків на залишок тіла кредиту, який знаходиться в межах позовної давності (550.885,50 грн.) за період, що знаходиться після останньої дати платежу за графіком (29.05.2011р.) і до дати, на яку позивач просить стягнути відсотки (див. розрахунок - 04.12.2013р.) - 244.200,41 грн.

З урахуванням викладеного на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині також є законними обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню. Відповідно стягненню підлягає сума тіла кредиту 550.885,50 грн. та 272.657,72 грн. сума відсотків (244.200,41 грн. + 28.457,31 грн.), разом - 823.543,22.

Обґрунтованим є також нарахування пеней на вказані суми. На суму тіла кредиту (550.885,50 грн.) - 37.022,52 грн. На суму відсотків за користування кредитом (272.657,72 грн.) - 16.630,05 грн.

В решті, з урахуванням приписів наведених правових норм та пропуску строку позовної давності слід відмовити.

Суд критично оцінює посилання відповідача на недійсність додаткової угоди від 23.11.2009р. №2 та необхідність у зв'язку з цим відліку строку позовної давності від дат, визначених у первісній редакції графіку повернення кредиту за кредитним договором від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06. Суд зауважує, що в силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В даному разі додаткова угода від 23.11.2009р. №2 не є нікчемною, не визнана судом недійсною, а відтак вважається правомірною, тобто підлягає виконанню сторонами у відповідності до її умов. Доказів насильства та обману, під впливом яких вона була ніби то укладена, відповідачем не надано.

Не погоджується суд також з твердженням відповідача про неможливість нарахування відсотків після спливу строку дії договору. Так, пунктом 3.2. договору кредитного договору від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06 сторони погодили, що нарахування відсотків по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом. Наразі у визначений строк кредит не погашено. За рахунок звернення стягнення погашено лише частину кредиту. Отже, нарахування відсотків на решту, на непогашену частину, є правомірним.

Не погоджується суд також із твердженням про те, що одержані за рахунок реалізації заставного майна 221.074,76 грн. повинні бути направлені на погашення заборгованості, що лишилася в межах строку позовної давності, а не в календарній черговості. Це твердження суперечить п.2.5. Генеральної угоди кредитної угоди від 29.05.2006р. №447, а також ст.ст.534 ЦК України та ч.1 ст. 267 ЦК України (особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності).

З іншого боку, суд критично оцінює твердження позивача про перевивання строку позовної давності. У відповідності до норми ч.1 ст.264 ЦК України обов'язковою умовою переривання строку позовної давності є вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. В даному разі позивачем всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) доказів сплати відповідачем сум боргу після 19.12.2010р. (дати за три роки до дати звернення до суду) не надано.

Вимоги ухвали суду від 23.12.2013р., якою позивача крім іншого було зобов'язано надати докази часткового виконання зобов'язань відповідачем (виписки про рух коштів на поточному рахунку позивача, копії платіжних доручень відповідача, квитанцій, корінців прибуткових касових ордерів тощо); докладний і обґрунтований розрахунок ціни позову окремо за основним боргом, окремо за відсотками (із зазначенням усіх періодів нарахування, усіх нарахованих сум, усіх сплачених сум, сальдо за кожним періодом, підсумкового сальдо) та ін.., не виконано. За таких умов твердження позивача про здійснення відповідачем платежів, що свідчать про переривання строку позовної давності, є необґрунтованими і тому до уваги не приймаються.

Перерахування виконавчою службою коштів, одержаних від реалізації заставного майна, є діями виконавчої служби, а не відповідача, оскільки виконання проводилось в примусовому, а не добровільному порядку. Тому ці дії також не можуть бути кваліфіковані, як дії по визнанню боргу в розумінні ч.1 ст.264 ЦК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню суми 17.543,91 грн. судового збору, пропорційно загальній сумі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, ст.ст. 256, 257, ч.4 ст. 267 525, 526, 530, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 193 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южавтотранс» (код. ЄДРПОУ 21220562, місцезнаходження: 61140, м. Харків, пр.. Гагаріна, 50, кв. 58) на користь Публічного акціонерного товариства в особі Харківської дирекції (код.ЄДРПОУ 23321095, місцезнаходження: 61166, м. Харків, вул.. Новогородська, 11; п/р №290921074 в ХОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 350589) заборгованість за кредитним договором від 29.05.2006р. №011/02/3-1077-06

в сумі 877.195,79 грн. з яких

- сума заборгованості за кредитом складає - 550.885,50 грн.;

- сума пені, нарахована за період з 05.06.2013р. по 04.12.2013р. за порушення строку погашення кредиту складає - 37.022,52 грн.;

- сума заборгованості за відсотками - 272.657,72 грн.;

- сума пені за порушення строку погашення відсотків - 16.630,05 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Южавтотранс» (код. ЄДРПОУ 21220562, місцезнаходження: 61140, м. Харків, пр.. Гагаріна, 50, кв. 58) на користь Публічного акціонерного товариства в особі Харківської дирекції (код.ЄДРПОУ 23321095, місцезнаходження: 61166, м. Харків, вул.. Новогородська, 11; п/р №290921074 в ХОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 350589) 17.543,91 грн. судового збору за подачу позовної заяви.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 28.02.2013 р.

Суддя О.В. Бринцев

/Справа №922/5197/13/