Постанова

від 11.03.2014 по справі 917/931/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Справа № 917/931/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого(доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановувід 15.01.2014 Харківського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Полтавської області № 917/931/13 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька м'ясопереробна компанія" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 52600,00 грн. та виселення з нежитлових приміщень, за участю представників: позивача - не з'явились відповідача -ОСОБА_5 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.11.2013 у справі №917/931/13 (суддя Кульбако М.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Медуниця О.Є.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька м'ясопереробна компанія" (далі-позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 52600,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди від 09.06.2010 та виселення відповідача з нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.2 ст. 11, ч.2 ст. 509, ст. ст. 181, 182, 210, 328, 331, 761, 793 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 35 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що судами безпідставно стягнута заборгованість з орендної плати за договором, який визнаний недійсним рішенням господарського суду Полтавської області від 14.11.2013 у справі №917/1778/13. Крім того, скаржник також зазначає про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки фактам, встановленим у рішенні господарського суду Полтавської області від 27.06.2013 у справі №917/515/13 щодо відсутності у орендодавця права власності на об'єкт оренди на момент укладення договору, що, в свою чергу, також свідчить про невідповідність договору оренди вимогам чинного законодавства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представник позивача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2014.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 09.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька м'ясопереробна компанія" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір б/н оренди будинку, споруди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування наступну споруду: будинок, що стоїть окремо, з підсобними (допоміжними) спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 369 м 2 ; кількість поверхів - два; розмір земельної ділянки, що передається у користування разом з об'єктом, що орендується - 600 м 2 ; супутні споруди та підсобні приміщення загальною площею: тепловий вузол - 32 м 2 ; сауна 54 м 2 (п. п. 1.1 - 1.1.6.2 договору); вартість об'єкта, що орендується 1750000 грн. (п. 1.1.7 договору); стан об'єкта, що орендується, на момент передачі в оренду - задовільний (п. 1.1.8 договору); об'єкт належить орендодавцю на праві власності згідно рішення господарського суду №20/137 від 16.10.2007 (п.1.1.9 договору); термін оренди складає 3 роки з моменту прийняття об'єкта, що орендується (п.3.1 договору); розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується складає 3000,00 грн. за місяць. Орендна плата сплачується на 29-число звітного місяця (п.4.1 договору); орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі (п.6.1.2 договору); договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 09.06.2013, моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.8.1 договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв будинок, споруду та підсобні приміщення, визначені умовами договору, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 09.06.2010.

Зазначаючи про не виконання відповідачем умов договору від 09.06.2010 щодо внесення орендних платежів, позивач на підставі норми ст. 782 ЦК України повідомленням №97 від 11.04.2013 відмовився від договору, вимагаючи повернути орендоване майно.

Втім, відповідач майно не повернув, борг з орендної плати не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати та виселення відповідача із займаних приміщень, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ст. ст. 762, 782, 785 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем належним чином доведено факт укладення договору та передачу майна у користування, натомість відповідач не спростував існування заборгованості з орендної плати в заявленому розмірі. Щодо позовних вимог про виселення відповідача з орендованих приміщень, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши наявність підстав і факт відмови орендодавця від договору, дійшли висновку про припинення орендних правовідносин між сторонами, внаслідок чого у орендаря виникло зобов'язання з повернення об'єкту оренди.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, враховуючи таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи зазначені законодавчі приписи та умови договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки позивачем належним чином доведено факт передачі майна у користування та несвоєчасну і не в повному обсязі сплату орендарем визначених договором платежів, натомість відповідачем цих вимог не спростовано та не подано належних і допустимих доказів належного виконання ним зобов'язань щодо сплати орендних платежів у спірний період та/або власного обґрунтованого контррозрахунку суми боргу, а також не виконано вимог суду першої інстанції щодо проведення сумісно з позивачем звірки взаємних розрахунків.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право орендодавця на відмову від договору оренди було реалізовано останнім шляхом направлення на адресу відповідача повідомлення №97 від 11.04.2013, отриманого останнім 15.04.2013, з вимогою повернути належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька м'ясопереробна компанія" майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, враховуючи, що відповідач після припинення договору не повернув позивачеві орендовані приміщення, колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача із приміщень, визначених умовами договору.

При цьому, доводи скаржника щодо визнання недійсним укладеного між сторонами договору б/н від 09.06.2010 оренди будинку, споруди за рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1778/13 та, у зв'язку з цим, посилання на неможливість стягнення заборгованості з орендної плати за цим договором, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначене рішення прийняте 14.11.2013, а судове рішення даній справі № 917/931/13 - 12.11.2013, тобто на момент прийняття рішення у даній справі договір оренди від 09.06.2010 був дійсним, що, враховуючи встановлені місцевим господарським судом обставини обґрунтованості заявлених позовних вимог, свідчить про прийняття ним законного рішення у справі. Колегія суддів зазначає, що вказані доводи скаржника можуть бути підставою для перегляду рішення у даній справ за нововиявленими обставинами після набрання законної сили рішенням у справі господарського суду Полтавської області №917/1778/13, втім не підґрунтям для скасування рішення місцевого господарського суду з підстав, які на момент його прийняття ще не існували.

Крім того, колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника щодо відсутності у позивача права власності на об'єкт оренди в момент укладення договору, що, на думку скаржника теж свідчить про недійсність вчиненого правочину, адже такі обставини не є предметом доказування у справі, вимога про визнання недійсним договору, на підставі якого пред'явлено позов, в межах даної справи відповідачем не заявлялась, докази визнання недійсним зазначеного договору з вказаних скаржником підстав також відсутні.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 111 7 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 у справі господарського суду Полтавської області № 917/931/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос