Ухвала

від 24.02.2014 по справі 801/1490/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2014 р. м. Київ К/800/51278/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.03.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 року

у справі № 801/1490/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт курорт» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Ялті АР Крим Державної податкової служби від 12.12.2012 року №0005982301; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 12.12.2012 року №0005992301.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, представник позивача надіслав клопотання про неможливість прибуття у судове засідання.

Відповідно до вимог статті 222 КАС України справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Аеросвіт курорт» з питань взаємовідносин з контрагентом-постачальником ПП «Імпел ЛТД» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 31.12.2011 року №2554/22-01/33006418/240.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.3, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за рахунок взаємовідносин з ПП «Імпел ЛТД» на загальну суму 789350,00 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року в сумі 789350,00 грн.; п.44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 157870,00 грн., у тому числі у жовтні 2011 року - 86667,00 грн., у листопаді 2011року - 52870,00 грн., у грудні 2011 року 18333,00 грн., за рахунок безпідставно сформованим податковими зобов'язанням та кредитом за рахунок безтоварних операцій, встановлених перевіркою ПП «Імпел ЛТД».

На підставі акту перевірки 12.12.2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0005992301 про зменшення розміру залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 157870,00 грн. та №0005982391 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 789350,00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є неправомірними та необґрунтованими.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ПП «Імпел ЛТД» на підставі договорів на обслуговування.

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин з зазначеним контрагентом в жовтні, листопаді та в грудні 2011 року та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток в матеріалах справи наявні первинні документи, а саме: договори на обслуговування, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище договорів, колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.03.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 року у справі № 801/1490/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук