Рішення

від 06.03.2014 по справі 910/24906/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24906/13 06.03.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній металінвест»

до 1) відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Д. ГРУПП»

про стягнення 24 569,42 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від позивача Паламарчук О.В. (за дов.)

від відповідача 1 не з'явились

від відповідача 2 не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній металінвест» (далі - позивач) до відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (далі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Д. ГРУПП» (далі - відповідач 2) про стягнення заборгованості у розмірі 24 569,42 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем 1 господарського зобов'язання, оскільки позивач, на підставі досягнутої домовленості з відповідачем 1, зобов'язувався передати трубу 42х4 20к (далі - товар), а відповідач 1 зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.

Позивач передав відповідачу 1 товар на загальну суму 48 000,00 грн., відповідач 1 вказаний товар прийняв, проте оплатив його частково на суму 24 000,00 грн.

Крім того, 12.09.2013 р. між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «А.В.Д.ГРУПП» (далі - відповідач 2) був укладений договір поруки № ГКМ-12/09-к, згідно з умовами якого відповідач 2 зобов'язується відповідати перед позивачем за виконання фінансових зобов'язань відповідачем 1, що виникли шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень-домовленостей, що були досягнуті між позивачем і відповідачем 1 та підтверджені наступними документами - рахунком-фактурою № ГК-0002141 від 09.08.2013 р., видатковою накладною № ГК-0000339 від 12.09.2013 р., довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 0581 від 05.09.2013 р.

30.10.2013 р. позивач звернувся до відповідача 2, як до поручителя, з вимогою про сплату частини основного боргу в сумі 5 000,00 грн. Проте відповідач 2 відмовив позивачу в задоволенні його вимог, у зв'язку з тим, що Договір поруки втратив свою чинність.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованість в розмірі 24 569,42 грн. з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р., справу призначено до розгляду на 23.01.2014 р.

У позовній заяві містилось клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову» №16 від 26.12.2011 р. (далі - Постанова), особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 Постанови).

Позивач будь-якого обґрунтування клопотання про забезпечення позову та документів, які підтверджують, що за час провадження у справі відповідач вчинить дії, які унеможливлять або утруднять виконання рішення господарського суду в даній справі, суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

23.01.2014 р. представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів 1 і 2 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду від 24.12.2013 р. не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 11.02.2014 р.

10.02.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просив суд стягнути з відповідача 1 заборгованість у розмірі 19 450,78 грн. з урахуванням трьох процентів річних у сумі 70,26 грн., 304,52 грн. пені та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 76,00 грн., а з відповідача 2 - заборгованість у розмірі 5 118,64 грн. з урахуванням трьох процентів річних у сумі 18,50 грн., 80,14 грн. пені та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 20,00 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

11.02.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Крім цього, заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке було задоволено судом на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники відповідачів 1 і 2 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду від 24.12.2013 р. та 23.01.2014 р. не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 06.03.2014 р.

06.03.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява, у якій він просив суд стягнути з відповідача 1 заборгованість у розмірі 23 545,69 грн. з яких: 23 000,00 грн. - сума основного боргу, 368,63 грн. - пеня, 92,00 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 85,06 грн. - три проценти річних, а з відповідача 2 - заборгованість у розмірі 1 023,73 грн. з яких: 1 000,00 грн. - сума основного боргу, 16,03 грн. - пеня, 4,00 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3,70 грн. - три проценти річних. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники відповідачів 1 і 2 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду від 24.12.2013 р., 23.01.2014 р. та 11.02.2014 р. не виконали, відзиву на позовну заяву не надали.

За таких обставин, суд вважає за можливе, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за відсутності представників відповідачів 1 і 2 за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.03.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній металінвест» (далі - позивач), на підставі досягнутої домовленості з відкритим акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (далі - відповідач 1), зобов'язувалось передати трубу 42х4 20к (далі - товар), а відповідач 1 зобов'язувався оплатити переданий позивачем товар вчасно та в повному обсязі.

Позивач передав відповідачу товар на загальну суму 48 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ГК-0000339 від 12.09.2013 р.

Відповідач 1 товар, переданий позивачем, прийняв, що підтверджується довіреністю № 0581 від 05.09.2013 р., виданою відповідачем 1 особі, уповноваженій на отримання матеріальних цінностей від позивача. Товар було оплачено частково розмірі 24 000,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 31.12.2013 р., копія якого долучена до матеріалів справи.

19.09.2013 р. відповідач 1 направив на адресу позивача лист № 57/1909, в якому гарантував здійснення оплати отриманого від позивача товару в повному обсязі до 30.09.2013 р., проте зобов'язання не виконав.

Позивач направив на адресу відповідача 1 вимоги № 3/10 від 02.10.2013 р., № 4/10 від 10.10.2013 р. та № 17/10 від 17.10.2013 р. про сплату заборгованості в розмірі 24 000,00 грн.

17.10.2013 р. відповідач 1 вимогу № 3/10 від 02.10.2013 р. отримав, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи, проте відповіді не надав.

Крім того, 12.09.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «А.В.Д.ГРУПП» (далі - відповідач 2) та позивачем був укладений договір поруки № ГКМ-12/09-к (далі - Договір поруки).

Пунктом 1.1 Договору поруки передбачено, що поручитель (відповідач 2) зобов'язується відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання фінансових зобов'язань відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (далі боржник (відповідач 1), що виникли шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень-домовленостей, що були досягнуті між кредитором та боржником та підтверджені наступними документами - рахунком-фактурою № ГК-0002141 від 09.08.2013 р. (далі основний договір), видатковою накладною № ГК-0000339 від 12.09.2013 р., довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 0581 від 05.09.2013 р.

Згідно з п. 3.1 Договору поруки, поручитель (відповідач 2) відповідає перед кредитором (позивачем) за виконання зобов'язання боржником (відповідачем 1), згідно з основним договором в сумі, що дорівнює 5 000 (п'ять тисяч гривень) 00 коп., а також за відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки.

На підставі Договору поруки, 30.10.2013 р. позивач направив на адресу відповідача 2 лист-вимогу про стягнення заборгованості № 18, в якому просив останнього сплатити частину основного боргу в сумі 5 000,00 грн., у зв'язку з тим, що відповідач 1 не оплатив у повному обсязі товар, поставлений позивачем.

У відповіді на вищевказану вимогу № 3/11/1 від 03.11.2013 р. відповідач 2 відмовив позивачу в задоволенні його вимог, у зв'язку з тим, що Договір поруки втратив свою чинність згідно з п. 6.1 вказаного договору.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 1 заборгованість у розмірі 23 545,69 грн. з яких: 23 000,00 грн. - сума основного боргу, 368,63 грн. - пеня, 92,00 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 85,06 грн. - три проценти річних, а з відповідача - заборгованість у розмірі 1 023,73 грн. з яких: 1 000,00 грн. - сума основного боргу, 16,03 грн. - пеня, 4,00 грн. - сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3,70 грн. - три проценти річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 3 цієї статті, основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України закріплено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Представник відповідача 1 документів, що спростовують доводи позивача або підтверджують виконання, взятого на себе зобов'язання, суду не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 92,00 грн., 368,63 грн. пені та три проценти річних у сумі 85,06 грн.,

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з листа № 57/1909 від 19.09.2013 р., відповідач 1 взяв на себе зобов'язання оплатити товар, поставлений позивачем, в повному обсязі до 30.09.2013 р.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Позивачем період нарахування пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначений з 30.09.2013 р. до 14.10.2013 р.

Разом з тим, ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання та, відповідно, нарахування пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, починається з 01.10.2013 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Господарського кодексу України, у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з 01.10.2013 р. до 14.10.2013 р., суму боргу у розмірі 23 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5% (постанова Правління НБУ від 09.08.2013 р. № 315), становить 114,68 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочення платежу з 01.10.2013 р. до 14.10.2013 р. складає 14 днів, тому три проценти річних від суми 23 000,00 грн. за розрахунком суду становлять 26,47 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р., розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У зв'язку із тим, що заборгованість існувала в період з 01.10.2013 року до 14.10.2013 року, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, не нараховується, вимога позивача про стягнення з відповідача, суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 92,00 грн. задоволенню не підлягає.

Також позивач, на підставі Договору поруки, просив суд стягнути з відповідача 2 основний борг у сумі 1 000,00 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 4,00 грн., 16,03 грн. пені та три проценти річних у розмірі 3,70 грн.

Статтею ст. 7 Господарського кодексу України встановлено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

30.10.2013 р. позивач звернувся до відповідача 2, як до поручителя, з листом-вимогою про стягнення заборгованості № 18, у якому просив останнього сплатити частину основного боргу в сумі 5 000,00 грн.

У відповіді на вищевказану вимогу № 3/11/1 від 03.11.2013 р. відповідач 2 відмовив позивачу в задоволенні його вимог, у зв'язку з тим, що Договір поруки втратив свою чинність згідно з п. 6.1 вказаного договору.

Пунктом 6.1 Договору поруки передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і припиняє дію через 30 календарних днів з моменту здійснення поставки продукції кредитором (позивачем).

З видаткової накладної №ГК-0000339 вбачається, що позивач здійснив поставку товару 12.09.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, останнім днем дії Договору поруки було 12.10.2013 р.

Частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З огляду на те, що останнім днем дії Договору поруки було 12.10.2013 р., а позивач звернувся із листом-вимогою №18 до відповідача 2 - 30.10.2013 р., суд дійшов висновку про те, що на момент звернення позивача строк дії Договору поруки сплив, а зобов'язання відповідача 2 перед позивачем припинились.

У зв'язку з цим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 основного боргу в розмірі 1 000,00 грн. та 16,03 грн. пені задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 три проценти річних у розмірі 3,70 грн. та 4,00 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Згідно з п. 3.1 Договору поруки, відповідач 2 взяв на себе зобов'язання, зокрема, щодо відшкодування кредитору збитків та сплату неустойки.

Разом з тим, інфляційні нарахування та три проценти річних, за своєю правовою природою не є штрафними санкціями (неустойкою). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція міститься у Постанові ВГСУ № 9/569-08 від 17.06.2009 р., Постанові ВГСУ № 5002-32/5487-2011 від 04.07.2012 р.)

Так, відповідач 2, згідно з умовами Договору поруки не брав на себе зобов'язання, у випадку невиконання відповідачем 1 свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару, сплатити позивачу також і три проценти річних та інфляційні нарахування.

У зв'язку з цим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 трьох процентів річних у розмірі 3,70 грн. та 4,00 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що законодавством України не встановлено заборон для звернення позивача з відповідними вимогами до відповідача 1, шляхом подання іншої позовної заяви.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов до відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81700, Львівська обл., Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4, код 00278801) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній металінвест» (01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, літера «А», офіс 22, код 38605514) 23 000 (дванадцять три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 114 (сто чотирнадцять) грн. 68 коп. пені, 26 (двадцять шість) грн. 47 коп. трьох процентів річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 620 (одну тисячу шістсот двадцять) грн. 48 коп.

3. В іншій частині позову до відкритого акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» відмовити.

4. У позові до товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.Д. ГРУПП» відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.03.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова