Рішення

від 13.03.2014 по справі 127/24976/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/24976/13-ц

Провадження № 2/127/7330/13

13.03.2014 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

13.03.2014 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.

за участю: секретаря Пєскова Є. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Оптіка-Люкс» про стягнення заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, трьох процентів річних та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Оптіка-Люкс» про стягнення заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні.

Позов мотивований тим, що 02.07.2008 року між позивачем та відповідачем укладено строковий трудовий договір, за яким ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «Оптіка-Люкс» на посаду виконуючого обов'язки директора даного підприємства строком на період до подальшого прийняття на роботу директора. До роботи на посаді виконуючого обов'язки директора ТОВ «Оптіка-Люкс» позивач приступив з 02.07.2008 року і виконував її включно до 17.08.2012 року. 18.08.2012 року позивача переведено на посаду директора. З роботи позивач звільнений 11.10.2013 року за угодою сторін. Всього розмір заробітної плати, яка належала до нарахування і виплати позивачу за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року становить 51 129, 04 гривень. Крім того, як встановлено рішенням загальних зборів учасників товариства від 08.10.2013 року, протокол № 1к/2013, при звільненні з роботи позивачу підлягала до виплати працедавцем вихідна матеріальна допомога в розмірі п'яти посадових окладів, що у грошовому виразі становить 19 000, 00 гривень. Проте, заробітна плата відповідачем не нараховувалась та виплаченою позивачу не була. Крім того, позивачу при звільненні не виплачено матеріальну допомогу.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з ТОВ «Оптіка-Люкс» на користь позивача заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 51 129, 04 гривень та заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 19 000, 00 гривень.

В ході розгляду справи позивачем позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на його користь заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні були зменшені. Також, позивачем були повторно збільшені позовні вимоги. Позивач просив суд стягнути з ТОВ «Оптіка-Люкс» на його користь заборгованість недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 41 886, 72 гривень; заборгованість з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 15 568, 60 гривень; компенсацію втрати частини заробіткуза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року у зв'язку з порушенням строків його виплати в сумі 458, 90 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року та за період затримки з 15.10.2013 року по 05.03.2014 року в сумі 15 548, 39 гривень; три проценти річних від прострочених сум заборгованості заробітної плати та вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 670, 57 гривень;моральну шкоду в розмірі 14 000, 00 гривень; судові витрати в сумі 236, 50 гривень. Змінені вимоги позивач обґрунтував тим, що у результаті протиправної триваючої бездіяльності відповідача, яка виразилась у порушенні охоронюваних законом прав та інтересів позивача шляхом не проведення 14.10.2013 року розрахунку із звільненим з роботи працівником, позивач об'єктивно, розраховуючи на одержання належних йому грошових коштів, плануючи своє подальше життя та відносини з іншимиособами, у зв'язку з їх невиплатою, втратив відповідні нормальні життєві зв'язки внаслідок істотного фінансового обмеження у реалізації особистих подальших планів на життя. Такі обставини вимагають від позивача додаткових зусиль на організацію життя, як то вирішення питань особистого матеріального забезпечення, виконання особистих фінансових зобов'язань перед іншими особами. Натомість позивач вимушений звертатись до суду за захистом своїх порушених прав, що також створює для нього певні життєві незручності. Дані події призвели до моральних (душевних) страждань. Позивач глибоко переживає та болісно сприймає ситуацію, що склалася. У результаті цього, погіршились особисті суб'єктивні здібності позивача у самореалізації в навколишньому житті після звільнення з роботи. Таким чином, позивач оцінює розмір моральної шкоди в 14 000, 00 гривень. Відповідно до довідки від 01.03.2014 року заборгованість ТОВ «Оптіка-Люкс» перед звільненим працівником ОСОБА_1 становить: 41 886, 72 гривень (до виплати) - із виплати основної заробітної плати; 15 568, 60 гривень (до виплати) - із виплати вихідної допомоги при звільненні. Із такою позицією відповідача у наведеними в довідці відповідними даними позивач погоджується. Тому, задля приведення своїх первісних позовних вимог у відповідність до норм матеріального закону, що регулює порядок нарахувань та виплати заробітної плати, позивач зменшив позовні вимоги про стягнення заробітної плати та вихідної матеріальної допомоги да наступних розмірів: 41 886, 72 гривень (до виплати) - стягнення заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року та 15 568, 60 гривень (до виплати) - заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсаціявтрати частини заробіткуза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року у зв'язку з порушенням строків його виплати в сумі 458, 90 гривень. На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від прострочених сум заборгованості заробітної плати та вихідної матеріальної допомоги при звільненні, що становить 670, 57 гривень. У результаті невиплати заробітної плати позивачу у зазначені в ст. 116 КЗпП України строки, відповідач на підставі ст. 117 КЗпП України повинен виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року за період затримки з 15.10.2013 року по 05.03.2014 року в сумі 15 548, 39 гривень. У разі, якщо судовий розгляд справи не буде закінчено 05.03.2014 року, то розмір середнього заробітку має бути встановлено судом і підлягає коригуванню шляхом збільшення на суму, пропорційну кількості календарних днів прострочення виплати, починаючи з 06.03.2014 року по день прийняття судом рішення у справі.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Позивачем суду подано заяву про розгляд справи у його відсутність із зазначенням про підтримання позовних вимог в повному обсязі та можливість проведення заочного розгляду справи у разі повторної неявки відповідача в судове засідання. Представником відповідача про причини повторної неявки суд не повідомлено, надано письмові заперечення.

Суд, враховуючи думку позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до виписки з трудової книжки ОСОБА_1, 02.07.2008 року позивач був прийнятий на посаду виконуючого обов'язки директора ТОВ «Оптіка-Люкс», згідно протоколу загальних зборів учасників товариства № 2/2008 від 01.07.2008 року, наказ б/н від 02.07.2008 року; 18.08.2012 року - переведений на посаду директора ТОВ «Оптіка-Люкс», згідно протоколів загальних зборів учасників товариства № 1/2012 та № 2/2012 від 17.08.2012 року, наказ № 1к від 17.08.2012 року; 11.10.2013 року - звільнений з роботи за угодою сторін, п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно протоколу загальних зборів учасників товариства № 1к/2013 від 08.10.2013 року, наказ № 3к від 11.10.2013 року. (а.с. 6)

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього закону.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Оптіка-Люкс» останнім робочим днем ОСОБА_1 у товаристві є дата видачі наказу. Судом встановлено, що наказ про звільнення позивача з роботи (№ 3к) було видано 11.10.2013 року. (а.с. 11)

В той же час, позивач 11.10.2013 року звернувся до директора ТОВ «Оптіка-Люкс» Гальчук О. М. із письмовою вимогою про надання письмового розрахунку заборгованості заробітної плати та про виплату заборгованості заробітної плати та вихідної допомоги до 14.10.2013 року (наступний робочий день після отримання вимоги), що підтверджується вимогою, отриманою Гальчук О. М. 11.10.2013 року. (а.с. 73)

Також, з наказу № 3к від 11.10.2013 року вбачається, що виплата належних ОСОБА_1 сум при звільнені мала бути здійснена 14.10.2013 року. (а.с. 106)

Згідно довідок, виданих ТОВ «Оптіка-Люкс» від 01.03.2014 року, заборгованість товариства перед звільненим працівником - ОСОБА_1 становить: 41 886, 72 гривень (до виплати) - із виплати основної заробітної плати; 15 568, 60 гривень (до виплати) - із виплати вихідної допомоги при звільненні. (а.с. 88-91)

Судом встановлено, що відповідач не провів ні в день звільнення позивача, ні 14.10.2013 року, ні досі, виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, що підтверджується письмовими запереченнями на позовну заяву від 01.03.2014 року (зареєстровано 03.03.2014 року), супровідним листом від 01.03.2014 року, довідкою про роботу та заробітну плату від 01.03.2014 року. (а.с. 85-89)

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, Конституцією України кожному громадянинові гарантується право на одержання винагороди за працю.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що положення ст. 116 КЗпП України регламентують обов'язковість проведення при звільненні із працівником усіх виплат, що йому належать, а не лише сум, які відносяться до заробітної плати.

Враховуючи п. 9.3. Статуту ТОВ «Оптіка-Люкс», протокол загальних зборів учасників товариства № 1к/2013 від 08.10.2013 року та наказ № 3к від 11.10.2013 року, позивачу при звільненні підлягала виплаті вихідна матеріальна допомога в розмірі п'яти посадових окладів, яка згідно розрахунку становить 15 568, 60 гривень. (а.с. 9-14, 91 - 106)

До обчислення виплати вихідної допомоги застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Розмір заборгованості щодо недонарахованої та невиплаченої заробітної платиОСОБА_1 ТОВ «Оптіка-Люкс» за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 41 886, 72 гривень та заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 15 568, 60 гривень сторонами по справі визнано, що підтверджується заявою позивача про зміну розміру позовних вимог від 04.03.2014 року та довідкою, виданою ТОВ «Оптіка-Люкс» від 01.03.2014 року, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. (а.с. 88-89, 111-116)

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, викладеними в письмових запереченнях, щодо безпідставності вимог позивача про стягнення заборгованості, а також з безпідставним посиланням відповідачана невиплату заробітної плати, в зв'язку з відсутністю коштів на підприємстві, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Судом прийнято до уваги, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 6 Постанови Пленуму № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Тому, судом прийнято до уваги, що суми, визначені позивачем до стягнення з відповідача, враховуючи письмові пояснення (заперечення) відповідача, визначені - до виплати.

Враховуючи вище зазначене суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 41 886, 72 гривень (до виплати) та заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 15 568, 60 гривень (до виплати), оскільки такі вимоги є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст.ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Положенням ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд вважає за необхіднезазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем несвоєчасно здійснено виплату заробітної плати позивачу, відповідно ТОВ «Оптіка-Люкс» повинно провести розрахунок та нарахування компенсації ОСОБА_1, враховуючи, що заробітну плату позивачем не отримано з вини відповідача.

Порядок розрахунку суми компенсації визначено п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

Однак, нарахування компенсації провадиться один раз безпосередньо перед виплатою заборгованості із заробітної плати. Виплачується компенсація в місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць (п. 5 Порядку № 159). Якщо індекс споживчих цін наростаючим підсумком не перевищує 100 %, компенсація не нараховується.

Враховуючи вище зазначене суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації є передчасною, оскільки остання виплачується в місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому судом враховано, що здійснення стягнення компенсації при ухваленні даного рішенням є порушенням прав позивача на відповідну компенсацію саме на час проведення відповідачем розрахунку по заборгованості належних ОСОБА_1 сум.

Тому, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітку за період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року у зв'язку з порушенням строків його виплати в сумі 458, 90 гривень.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно довідки, виданої ТОВ «Оптіка-Люкс» № 01-14/02 від 12.03.2014 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 3 800, 00 гривень а середньоденна - 124, 59 гривень. (а.с. 146)

Судом перевірено розрахунок розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, здійснений позивачем і встановлено його неправильність та невідповідність вимогам чинного законодавства, як і довідки про доходи № 01-14/02 від 12.03.2014 року, виданої відповідачем, враховуючи наступне. (а.с. 125-126, 146)

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ввід 08.02.1995 року № 100, в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Отже, як встановлено судом, виплата належних ОСОБА_1 сум при звільненні мала бути проведена 14.10.2013 року.

При розрахунку судом взято до уваги зведену розрахункову відомість, надану відповідачем. (а.с. 90)

Термін розрахунку - останні два повних робочих місяці, тобто серпень -вересень 2013 року.

Середньоденна заробітна плата складає: 3 800, 00 грн. (серпень 2013 року ) + 3 800, 00 грн. (вересень 2013 року) : 42 робочі дні за два місяці (21 робочий день у серпні 2013 року та 21 робочий день у вересні 2013 року) = 180, 95 гривень.

Період невиплати належної заробітної плати з 15.10.2013 року по 05.03.2013 року (визначений позивачем в розрахунку): жовтень 2013 року - 13 робочих днів,листопад 2013 року - 21 робочий день, грудень 2013 року - 22 робочих дня, січень 2014 року - 21 робочий день, лютий 2014 року - 20 робочих днів, березень 2014 року - 3 робочих дня, разом: 100 робочих днів.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 15.10.2013 року по 05.03.2014 року (включно) складає: 180, 95 грн. х 100 робочих днів = 18 095, 00 гривень.

Однак, оскільки відповідачем так і не проведено із позивачем розрахунок до розгляду справи, враховуючи вину в цьому роботодавця, відповідно суд визначає розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні на час ухвалення рішення, приймаючи до уваги при цьому п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України № 6-60цс13 від 03.07.2013 року,яка є обов'язковою.

Отже, за період з 06.03.2014 року по 13.03.2014 року (включно) середній заробіток складає: 180, 95 грн. х 5 робочих днів = 904, 75 гривень.

18 095, 00 гривень + 904, 75 гривень = 18 999, 75 гривень - середнього заробіток за весь час затримки з 15.10.2013 року по 13.03.2014 року.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

При цьому, судом прийнята до уваги правова позиція, визначена Верховним Судом України у справі № 6-64цс13 від 03.07.2013 року, яка є обов'язковою у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, оскільки рішення прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року за період затримки з 15.10.2013 року по 13.03.2014 року в сумі 18 999, 75 гривень.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 670, 57 гривень, то суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні даної вимоги, оскільки передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини.

Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 14 000, 00 гривень, то така вимога підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що спричинення моральної шкоди сталося внаслідок протиправної триваючої бездіяльності відповідача, яка виразилась в не проведенніз ним розрахунку при звільненні, оскільки дані обставини додають йому душевних страждань, переживань, він втратив життєвий спокій. У результаті чого погіршились особисті суб'єктивні здібності позивача у самореалізації в навколишньому житті після звільнення з роботи.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідальність за завдану моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала.

Судом встановлено наявність спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу, в тому числі наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача, позивачем зазначено в чому саме полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно, враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, яка в свою чергу є обґрунтована.

Зазначені вище обставини на переконання суду призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав в зв'язку із заподіянням шкоди винними діями відповідача.

Беручи до уваги ступінь вини відповідача, характер моральних страждань, які переніс позивач, враховуючи певні турботи позивача і його хвилювання, зокрема пов'язані із зверненням до суду щодо захисту своїх трудових прав, а також виходячи із принципів розумності та справедливості при даних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача на його користь підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1 000, 00 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи принцип диспозитивності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіка-Люкс» на користь ОСОБА_1 Володимировичаза боргованості недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 41 886, 72 гривень (до виплати); заборгованості з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 15 568, 60 гривень(до виплати); середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року за період затримки з 15.10.2013 року по 13.03.2014 року в сумі 18 999, 75 гривень; моральної шкоди в розмірі 1 000, 00 гривень.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від прострочених сум заборгованості заробітної плати та вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 670, 57 гривень та моральної шкоди в розмірі 13 000, 00 гривень слід відмовити, враховуючи принципи розумності та справедливості і недоведеність та необґрунтованість вимог в цій частині.Також, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробіткуза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року у зв'язку з порушенням строків його виплати в сумі 458, 90 гривень, оскільки дана вимога є передчасною.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 774, 55 гривень пропорційно до задоволеної частини вимог.

Однак, позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 121, 80 гривень (а.с. 128), від сплати якого він звільнений не був, оскільки передбачені Законом України «Про судовий збір» пільги щодо сплати судового збору стосуються лише самої справи та її руху і не поширюються на подання заяв, в даному випадку, про забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 105, 84 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (86, 90%).

Щодо стягнення на користь позивача судового збору в сумі 114, 70 гривень, сплаченого ним при зверненні до апеляційного суду Вінницької області 23.12.2013 року (а.с. 43), то суд відмовляє в задоволенні даної вимоги, оскільки: по-перше - позивач звільнений від сплати судового збору як при зверненні до суду першої інстанції з позовом, що виникає з трудових правовідносин, так і за подання, в даному випадку, апеляційної скарги; по друге - рішення про розподіл судових витрат, сплачених при зверненні до апеляційної інстанції має бути ухвалене виключно апеляційним судом.

Враховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, п. 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 року, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 року № 137-V,ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»,ст.ст. 1, 12, 24, 25, 27, 33, 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 95, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 16, 23, 625, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, Законом України «Про судовий збір», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, ч. 1 та ч. 3 ст. 88, ст.ст. 209, 212-215, 217, 218, 224-226, 228,360-7, п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіка-Люкс» (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Пирогова, 106, код ЄДРПОУ 30054736) на користь ОСОБА_1 заборгованість недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року в сумі 41 886 (сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят шість) гривень 72 копійки; заборгованість з виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 15 568 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) гривень 60 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року за період затримки з 15.10.2013 року по 13.03.2014 року в сумі 18 999 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 75копійок; моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіка-Люкс» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних від прострочених сум заборгованості заробітної плати та вихідної матеріальної допомоги при звільненні в сумі 670 (шістсот сімдесят) гривень 57 копійок, моральної шкоди в розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійокта компенсації втрати частини заробіткуза період роботи з 18.08.2012 року по 11.10.2013 року у зв'язку з порушенням строків його виплати в сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 90 копійок- відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіка-Люкс» (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Пирогова, 106, код ЄДРПОУ 30054736) в дохід держави судовий збір в сумі 774 (сімсот сімдесят чотири) гривні 55 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіка-Люкс» (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Пирогова, 106, код ЄДРПОУ 30054736) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 105 (сто п'ять) гривень 84 копійки.

Рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: