Ухвала

від 12.03.2014 по справі 801/11602/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/11602/13-а

12.03.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Мунтян О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/11602/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О.) від 27.01.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант" (вул. Леніна-Морська, 21/1, м.Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Васильєва, 16, м.Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант" до Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволені.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим від 16.12.2013 № 0005252202, № 0005262202.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Левант" витрати зі сплати судового збору у сумі 172,05 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2014 року та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Левант" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.12.2013 року № 0005252202 та № 0005262202.

З 20.11.2013 року тривалістю 3 робочі дні Державною податковою інспекцією у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дорсет» за липень 2013 року, про що складено акт перевірки № 675/22.2/31416490/246 від 22.11.2013 року.

Згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.44.1. ст.44, п.198.1., п.198.2., п.198.3.,п.198.6. ст. 198, п.201.10. ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між усмою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду(рядок 19 Декларації) за липень 2013 року на загальну суму 16981 грн., встановлено завищення залишку від'ємного значення, якій після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду (рядок 24 Декларації) за липень 2013 року на загальну суму 64599 грн. та встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2013 року на суму 2079 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення рішення № 0005262202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 81580 грн.(а.с.57) та податкове повідомлення - рішення № 0005252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2599 грн. у т.ч. за основним платежем 2079 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 520 грн.(а.с.59).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Дорсет» укладено Договір підряду № 01-30052013 від 30.05.2013 року (а.с.97-100), згідно якого Підрядник - ТОВ «Дорсет» за дорученням Замовника -позивача, зобов'язується провести підрядні роботи, пов'язані з внутрішньою та зовнішньою обробкою мансардного поверху будинку літер "І", 3-й черги будівництва рекреаційного комплексу, що знаходиться за адресою Україна, м.Ялта, селище Гірське, вулиця без назви, будинок № 21, а Замовник зобов'язуєтеся прийняти виконані роботи та оплатити їх.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Дорсет» по вищевказаному договору, позивачем були надані податкові накладні: № 128 від 01.07.2013 року на загальну суму 59400 грн. у т.ч. ПДВ 9900 грн.(а.с.71), № 135 від 18.07.2013 року на загальну суму 35866,08 грн. у т.ч. ПДВ 5977,68 грн.(а.с. 72), № 145 від 31.07.2013 року на загальну суму 47057,56 грн. у т.ч. ПДВ 7842,93 грн. (а.с. 74), № 134 від 17.07.2013 року на загальну суму 58434 грн. у т.ч. ПДВ 9739 грн. (а.с. 75), № 133 від 16.07.2013 року на загальну суму 58368 грн. у т.ч. ПДВ 9728 грн. (а.с.76), № 132 від 15.07.2013 року на загальну суму 57984 грн. у т.ч. ПДВ 9664 грн.(а.с.77), № 131 від 09.07.2013 року на загальну суму 42972 грн. у т.ч. ПДВ 7162 грн.(а.с.78), № 130 від 04.07.2013 року на загальну суму 52281 грн. у т.ч. ПДВ 8713,50 грн.(а.с.79), № 129 від 03.07.2013 року на загальну суму 48649 грн. у т.ч. ПДВ 8108,17 грн. (а.с.80),

Також, між позивачем та ТОВ «Дорсет» 18 липня 2013 року укладено Договір підряду № 01-18072013 (а.с.90-93), згідно якого Підрядник ТОВ «Дорсет» приймає на себе обов'язок, власними або залученими силами виконати наступні роботи: по виготовленню та установки металевого каркасу внутрішніх гвинтових сходів з площадкою, по виготовленню та установки металевого каркасу зовнішніх сходів з огорожею і майданчиком на об'єкті за адресою: п. Гірне, 21 м. Ялта, АР Крим, Україна, а також доставити матеріали необхідні для виробництва робіт на об'єкті.

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з ТОВ «Дорсет» позивачем надані податкова накладна № 136 від 19.07.2013 року на загальну суму 40944 грн. у т.ч. ПДВ 6824,16 грн. (а.с.73), акт прийому виконаних будівельних робіт за липень 2013 року (а.с.124-130), акт прийому виконаних будівельних робіт за серпень 2013 року (а.с.131-134), акт прийому виконаних будівельних робіт за вересень 2013 року (а.с.143), акт № 2 прийому виконаних будівельних робіт за вересень 2013 року (а.с.144-149).

Отримані робити (послуги) оплачені позивачем, про що свідчать копії платіжних доручень наявних в матеріалах справи (а.с.81-89, 203-237).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи на підтвердження правомірності формування спірної суми, суд вважає необґрунтованим їх неприйняття відповідачем до уваги, оскільки за наведеними вище висновками господарська операція відбулась. Представлені первинні документи позивачем підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Що стосується висновків відповідача, який посилається на довідку отриманої від оперативного відділу ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя в якій зазначається, що фактичне місцезнаходження платника податків -ТОВ «Дорсет» не встановлено, суд зазначає наступне.

За приписами ст.ст.16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості щодо місцезнаходження юридичної особи та про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому, згідно ст. 18 цього Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З акта перевірки та інших документів, наявних у справі, не вбачається, що відомості про ТОВ «Дорсет» , зокрема про його місцезнаходження, у періоді в якому у зазначеного контрагента були взаємовідносини з позивачем, були недостовірними та позивач знав або міг знати про це.

В будь-якому випадку, така обставина, як не підтвердження відомостей або відсутність ТОВ «Дорсет» за місцезнаходженням, мала б значення для вирішення питання про анулювання його реєстрації платником ПДВ чи для припинення юридичної особи та не є беззаперечним доказом безпідставності формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Ані акт перевірки, ані заперечення відповідача на позов не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Що стосується висновків відповідача щодо фіктивності (нікчемності) правочинів. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В акті перевірки немає таких посилань, а також не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи відповідача в зазначеної частині є необґрунтованими.

Згідно вищенаведеному, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача щодо завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за липень 2013 року у сумі 16981 грн. та завищення залишку від'ємного значення, якій після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду за липень 2013 року на загальну суму 64599 грн. та заниження податку на додатку вартість за липень 2013 року у сумі 2079 грн. є неспроможними та безпідставними.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.14 у справі № 801/11602/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко