Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а-15512/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15512/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аверкова В.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Бабенка К.А., Ключковича В.Ю.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК "Альянс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБК "Альянс" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 30 серпня 2012 року № 0006892230.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 09.08.2012р. по 10.08.2012 р. службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТБК «Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Асгільдія» за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14 серпня 2012 року № 1122/22-30/36176123.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 14 .1 .181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198. н.198.3. п.198.6. ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України в частині завищення суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 53034,30 грн. при взаємовідносинах з ТОВ «Асгільдія» за вересень 2011р., у тому числі за вересень 2011 на 3034,30 грн. та в частині заниження податкового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 3034,30 грн., у тому числі за вересень 2011 на 53034,30 грн.;

- ст.203. ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 30 серпня 2012 року № 0006892230, яким ТОВ "ТБК "Альянс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 66 293,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 53 034,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 259,00 грн.

Позивач заперечує правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, з аналізу норм чинного законодавства випливає, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій. Виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Як вбачається зі змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Асгільдія» (Виконавець за Договором) та ТОВ «ТБК «Альянс» (Замовник за Договором) було укладено Договір про надання послуг № 01/08-11 від 01 серпня 2011 року, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе наступні зобов'язання: надання експедиторських послуг при здійсненні вантажних перевезень на території України.

Пунктом 3.1. Договору про надання послуг № 01/08-11 від 01 серпня 2011 року встановлено, що після надання послуг, передбачених цим Договором, Виконавець надає Замовнику акт прийому - передачі наданих послуг.

Строки надання послуг по цьому Договору встановлюються: початок надання послуг 02 серпня 2011 року; закінчення надання послуг 30 серпня 2011 року (пункт 4.1. Договору про надання послуг № 01/08-11 від 01 серпня 2011 року).

Відповідно до пункту 5 вказаного Договору, за зазначені послуги Замовник здійснює Виконавцю оплату відповідно до цього Договору або акт наданих робіт. Оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 30-ти календарних днів з дня підписання акту виконаних робіт. Вартість послуг складає: 229 129, 80 грн. з ПДВ.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем були надані копії податкової накладної від 29 вересня 2011 року № 34, в якій містяться підписи уповноважених осіб сторін скріплені печатками товариств та акту здачі-прийняття робіт від 29 вересня 2011 року і платіжних доручень від 03 жовтня 2011 року № 130 та від 20 жовтня 2011 року № 182.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, господарські операції ТОВ «ТБК «Альянс» та ТОВ «Асгільдія» є реальними, оскільки відповідають дійсному економічному змісту та здійснені в межах господарської діяльності позивача, що в свою чергу підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 192303, де передбачено, що до основних видів діяльності позивача за КВЕД відносяться, зокрема, організація перевезення вантажів (63.40.0) та діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0.).

В апеляційній скарзі відповідач зокрема посилається на акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 13 червня 2012 року № 576/2240/37617576 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Асгільдія» (код за ЄДПРОУ 37617576) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Євро класс трейд» (код за ЄДПРОУ 36068723) за періоди вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року, в якому встановлено завищення податкового кредиту у розмірі 11 850 326,00 грн., в т.ч. по періодах за вересень 2011 на суму 5 828 664 грн., за жовтень 2011 на суму 3 388 306 грн., за листопад 2011 на суму 1 965 970 грн., за січень 2012 року на суму 650 405 грн., за лютий 2012 року на суму 0 грн.

Крім того, відповідач вказує на наявність розбіжностей між сумою податкового зобов'язання ТОВ «Асгільдія» та сумою податкового кредиту ТОВ «ТБК «Альянс» (сума відхилення складає 53 034, 30 грн.), про що свідчать відомості, отримані з «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту» відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язання у розрізі контрагентів» за вересень 2011 року.

Також, в своїх запереченнях відповідач посилається на обставини, які вказують про відсутність ТОВ «Асгільдія» як платника податку за місцем державної реєстрації, твердженням чого служить висновок (службова записка від 05.06.2012 № 908/ДПІ/02-10/3) ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про наявність ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Асгільдія». Так, за результатами проведених заходів встановлено, що директором, головним бухгалтером та засновником ТОВ «Асгільдія» є громадянин ОСОБА_2, який в своїх поясненнях заперечує факт причетності до здійснення господарської діяльності вказаного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Так, на момент виконання сторонами договірних зобов'язань юридична особа ТОВ «Асгільдія» не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Крім того, як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Асгільдія». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Разом з тим, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про нереальність здійснення правочинів.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «ТБК «Альянс» та ТОВ «Асгільдія», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів приходить до висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 30 серпня 2012 року № 0006892230, яке слід визнати протиправним та скасувати.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків К.А. Бабенко В.Ю. Ключкович

Повний текст ухвали виготовлено - 24.02.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Бабенко К.А

Ключкович В.Ю.