Постанова

від 13.03.2014 по справі 818/8457/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 р. Справа № 818/8457/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013р. по справі № 818/8457/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс" (далі - ТОВ НВП "Машхімнафтосервіс"), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ в м. Сумах), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.10.2013 р. № 0000852203 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 8 036, 25 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.10.2013 р. № 0000862203 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 11 508, 75 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не були доведені обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у зазначеному рішенні, не відповідають обставинам справи і не підтверджуються належними доказами.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, головним державним ревізором-інспектором проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ НВП "Машхімнафтосервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ "ТК "Міссурі", ТОВ "Антарес Конференц Груп" та ПП "Продукт Сервіс" за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки 11.10.2013 р. складений акт № 1285/2203/23817206/109 (а.с. 10-40), в якому зафіксовані порушення позивачем п. 138.1, 138.2, 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 429, 00 грн., та порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9 207, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки 25 жовтня 2013 р. ДПІ в м. Сумах були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0000852203 (а.с. 8) про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 8 036, 25 грн., з яких: 6 429, 00 грн. - основний платіж, 1 607, 25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення-рішення № 0000862203 (а.с. 6) про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 11 508, 75 грн., з яких: 9 207, 00 грн. - основний платіж, 2 301, 75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що у ТОВ НВП "Машхімнафтосервіс", незважаючи на наявність формально складених деяких первинних документів бухгалтерського обліку, відсутнє право на відображення у податковому обліку господарських операцій з купівлі товарів у ТОВ "ТК "Міссурі", ТОВ "Антарес Конференц Груп" та ПП "Продукт Сервіс", оскільки реальність цих господарських операцій не підтверджена належним чином складеними первинними документами бухгалтерського обліку. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави, з якими діюче законодавство пов'язує виникнення у позивача права формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на протязі першого кварталу 2012 року між позивачем та його контрагентами - ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп» та ПП «Продукт Сервіс» були укладені договори поставки товарів ( електродвигун, насос, датчики, муфти, шайби та інше ).

Так, між продавцем ТОВ "ТК «Міссурі» та позивачем укладений договір поставки ТМЦ на загальну суму 84000,00 грн.

Товар був переданий позивачу за видатковими накладними № 40208 від 02.04.2012 року ,№ 42808 від 28.04.2012 року.

ТОВ "ТК «Міссурі» виписано позивачу податкові накладні: від 02.04.2012 року та від 28.04.2012 року.

Також, між продавцем, ТОВ «Антарес Конференц Груп», з однієї сторони, та покупцем, ТОВ НВП "Машхімнафтосервіс", укладений договір поставки (купівлі-продажу) електродвигуна 18 кВТ 3000 об/хв. та інших комплектуючих на загальну суму 23986,46 грн.

Товар був переданий позивачу за видатковою накладною № 192 від 05.02.2012 року.

ТОВ «Антарес Конференц Груп» виписано позивачу податкову накладну від 05.02.2012 року.

Крім того, між продавцем, ПП «Продукт Сервіс», та позивачем укладений договір поставки ТМЦ № 1201 від 12.01.2012 року на загальну суму 84480,00 грн.

Товар був переданий позивачу за видатковою накладною № 30 від 15.01.2012 року.

ПП «Продукт Сервіс» виписано позивачу податкову накладну від 15.01.2012 року.

Згідно з вимогами Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів відмічає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості. Відтак, вказані вище первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Колегія суддів також зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану у платника податків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що розрахунки з вищезазначеними контрагентами здійснювалися у безготівковій та готівковій формах, що підтверджується платіжними дорученнями: № 56 від 25.04.2012 року, № 62 від 28.04.2012 року, № 158 від 01.02.2012 року, № 15 від 02.02.2012 року та квитанціями до прибуткового касового ордеру: № 9 від 08.02.2012 р., № 11 від 06.02.2012 р., № 15 від 07.02.2012 року.

Надані до матеріалів справи копії вказаних документів належним чином оформлені, містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, здійснення оплати позивачем за придбані у вказаних контрагентів ТМЦ згідно з платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткового касового ордеру засвідчує факт вибуття із власності позивача коштів, а отже - рух активів.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно вимог п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаної угоди, оскільки досліджені судом документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства дані господарської операції.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, придбаний за наслідками здійснення зазначених господарських операцій товар, був використаний позивачем у власній господарській діяльності, зокрема, реалізований ТОВ «Солді Плюс», НВО «Монфор-Нафтосервіс», ПНВП «Промтехнус», ОСК «Красносельський», МПП «Катран», ПП «СВЄЛ», ТОВ «Волинська фабрика гофротари», що підтверджується видатковими накладними: РН - 00000029 від 27.04.2012 року, № РН - 0000041 від 31.05.2012 року, № РН - 0000031 від 04.04.2012 року, № РН - 0000018 від 28.03.2012 року, № РН - 0000002 від 16.01.2012 року; актом приймання виконаних будівельних робіт за формою (КБ-2) за квітень 2012 р., складений між позивачем та ОСК «Красносельский», відповідно до якого при реконструкції насосної станції садівничого кооперативу були використані ТМЦ ( швелер, труба та інш.), придбані у ТОВ «Антарес Конференц Груп".

Факт використання отриманих ТМЦ ТОВ НВП "Машхімнафтосервіс" від ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп» та ПП «Продукт Сервіс» у повній мірі підтверджується вищевказаними документами та спростовує висновки суду першої інстанції та акту перевірки стосовно безтоварності господарських операцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочинами та позитивний вплив на результати господарської діяльності позивача. З означеного випливає, що податковий кредит та валові витрати сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином згідно з вимогами чинного законодавства України.

Щодо висновків суду першої інстанції та відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, на підставі яких зроблено висновки про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій з отримання ТМЦ, колегія суддів зазначає на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з ст. 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В ході розгляду справи встановлено, що загальна сума господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп», ПП «Продукт Сервіс» з придбання товарів включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп», ПП «Продукт Сервіс» здійснили постачання товарів, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме ви датковими накладними.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), відсутність товарно-транспортної накладної не може бути підставою для висно вків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвер дження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки ві дповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

Крім того, з пояснень представника позивача вбачається, що доставка частини товару здійснювалася продавцями, інша частина товару є малогабаритними та доставлялася рейсовим пасажирським автотранспортним засобом.

Також, спростовуються матеріалами справи твердження суду першої інстанції та відповідача про відсутність у позивача копії журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ та доказів щодо оприбуткування товару.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що отримання товарів представником позивача здійснювалось на підставі доручень: № 5 від 15.01.2012 року, № 20 від 15.02.2012 року, № 36 від 02.04.2012 року, № 37 від 28.04.2012 року через ОСОБА_2, перелік яких наведено у журналі реєстрації довіреностей підприємства, який ведеться позивачем з 2009 року.

Зазначений факт не заперечувався відповідачем та відображений в акті перевірки.

Отримані ТМЦ зберігались у орендованому позивачем приміщенні, що підтверджується договором оренди № 14-09 від 03.01.2011 року та не заперечується відповідачем, про що зазначено в акті перевірки (аркуш 3 акту перевірки) від 11.10.2013 р.

З журналу - ордеру і відомості по рахунку 281 Товари на складі за 01.01.12-30.04.12 вбачається придбання ТМЦ у вищезазначених контрагентів, а з відомості по рахунку 281 товари на складі за грудень 2012р. вбачається наявність товарів в ремонті.

З журналу-ордеру і відомості по рахунку 63 Розрахунки з постачальниками та підрядниками за 01.01.12-02.02.12, за лютий 2012 р., за квітень 2012 року підтверджується оприбуткування товару та той факт, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача мали місце у зв'язку з його господарською діяльністю.

Не приймаються до уваги і висновки суду першої інстанції та відповідача про те, що позивачем ані для перевірки, ані до суду не було надано документів, що посвідчують якість продукції (сертифікати), з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача згідно з довідкою про включення до ЄДРПОУ є ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Предметом вищезазначених договорів була поставка ТМЦ, а саме насосний агрегат, електродвигун, запасні частини до насосу СНЦ75/70, насос дозатор, комплектуючі (датчики, муфти, шайби ), насос СЦН 75/70, металорукав та інше.

Для контролю над якістю споживаної продукції створена система сертифікації. Сертифікація необхідна для підтвердження відповідності продукції, уживання або використання якої може бути небезпечним для споживача. Така продукція віднесена законодавством України до законодавчо-регульованої сфери і внесена до спеціального реєстру. Підтвердження відповідності продукції, що значиться в цьому реєстрі і належить до законодавчо-регульованої сфери, здійснюється шляхом обов'язкової сертифікації. Обов'язкова сертифікація здійснюється у відповідності з Переліком продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 року за № 466/10746.

Сертифікація також необхідна при ввозі продукції на український ринок через кордон. У процесі обов'язкової сертифікації визначається відповідність параметрів продукції вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України. Ввіз на митну територію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, здійснюється відповідно до "Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні", затвердженого Постановою КМ України від 14.05.2008 №446.

Колегія суддів зазначає, що придбана у вищезазначених контрагентів продукція не входить до вищезазначеного переліку, не ввезена на митну територію України позивачем, тому не підлягає обов'язковій сертифікації.

Крім того, необхідно зауважити на те, що відповідно до положень статті 61 Податкового кодексу України органи ДПС здійснюють податковий контроль, який визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Одним із різновидів податкового контролю є перевірки.

Згідно з п.75.1 Податкового кодексу України документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями п.п.75.1.2 Податкового кодексу України визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 ПКУ). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Поряд з цим, згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

З приводу твердження суду першої інстанції та суб'єкта владних повноважень в акті перевірки про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки актів № 2765/22-4/36927463 від 26.07.2012 р., № 2246/22-9/37266982 від 05.06.2012 р. та № 660/22-911/33097044 від 03.08.2012 р. (а.с. 52-71), колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиційного значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити і на те, що в акті перевірки №1285/2203/23817206/109 від 11.10.2013 р. податковим органом було зроблено висновок про неможливість реального здійснення операцій по ланцюгу придбання товару у ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп», ПП «Продукт Сервіс».

Зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «Антарес Конференц Груп», ПП «Продукт Сервіс» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів п. 138.1, 138.2, 138.6 ст. 138, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс" задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2013р. по справі № 818/8457/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Машхімнафтосервіс" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 25 жовтня 2013 року № 0000852203, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ НВП «Машхімнафтосервіс» по податку на прибуток на загальну суму 8036,25 грн. ( вісім тисяч тридцять шість гривень 25 копійок), із них: за основним платежем 6429,00 грн. та 1607,25 грн. за штрафними (фінансовими ) санкціями.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 25 жовтня 2013 року № 0000862203, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ НВП «Машхімнафтосервіс» по податку на додану вартість на загальну суму 11508,75 грн. ( одинадцять тисяч п'ятсот вісім гривень 75 копійок), із них: за основним платежем 9207,00 грн. та 2301,75 грн. за штрафними (фінансовими ) санкціями.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.