Ухвала

від 11.02.2014 по справі 820/5708/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 р.Справа № 820/5708/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКСТІЛ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013р. по справі № 820/5708/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКСТІЛ"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "МАРКСТІЛ" (далі-позивач) звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова від 07.06.2013 р. № 0001170221, 0001180221.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 р. у задоволенні позову відмолено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 р. та винести нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, неврахування наявності первинних документів, що підтверджують реальність вчинення господарськиї операцій, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до її невірного вирішення.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "МАРКСТІЛ" за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2013 р., за результатами якої складено акт перевірки від 30.04.2013 р. № 2393/22.1-04/36986492 (т. 1, а.с. 14-66).

Актом перевірки Основ'янської МДПІ встановлено, що позивачем порушено:

п.п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 36033,00 грн.;

п. 44.1 ст. 44 з п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого зайво включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 31 333,00 грн. (за червень 2011 року).

07.06.2013 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення:

№ 0001180221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 31 334,00 грн., (31 333,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції),

№ 0001170221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 36 033,00 грн. (т. 1 а.с. 77, 78).

Підставою визначення позивачу податкових зобов'язань та штрафних санкцій є висновок податкового органу про безтоварність операцій позивача з ТОВ "ТД "Лайнер" .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, виходив того, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем правомірно, в межах наданих повноважень в порядку та на підставі закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6. ст.198 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку на нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні бухгалтерські документи і облікові документи можуть бути складені на паперових чи машинних носіях і повинні мати наступні реквізити: назва документа (форма); дата і місце складання: назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст і обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що між ТОВ "МАРКСТІЛ" (Покупець) та ТОВ "ТД "Лайнер" (Продавець) 04.05.2011 р. укладено договір поставки № 20110504, за умовами якого ТОВ "ТД "Лайнер" зобов'язався поставити позивачу продукцію технічного призначення, а саме (металопродукція, металопрокат, труби сталеві, труби пластикові, а також комплектуючі до них (п.1.1).

За умовами п.1.2.договору за додатковою заявкою покупця продавець зобов'язався виконати роботи по передпродажній підготовці товарів. Також за умовами договору поставка відбувається на підставі заявок, згідно видаткових накладних, якість товару підтверджується сертифікатом, копією якого товар мав супроводжуватися. При передачі товару Покупцю Продавець мав надати по кількості товару - накладну, по якості - сертифікат, рахунок (п.2.2, 3.1, 4.2, 5.1, 6.1).

Судом встановлено, що позивачем як до податкового органу, так і до суду в підтвердження виконання договору надано копію договору , податкові накладні, видаткову накладну по товару «труба 89х11 ГОСТ 8732» , акт приймання-передачі. (т. 1 а.с. 82-85, 86).

Колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних є обов'язковими, але не вичерпними фактами, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо безтоварності спірної угоди та зазначає, що за угодою від 04.05.2011р. позивач ТОВ «Макстріл» знаходиться в м. Харкові, а продавець - в м. Дніпропетровськ, тобто, контрагенти перебувають на значній відстані між собою, однак позивачем ні до суду, ні до податкового органу не надано товарно-транспортних накладних, в підтвердження переміщення товарів до покупця.

Також матеріали справи не містять доказів відвантаження, фізичного переміщення товару, довіреностей на отримання товару, його оприбуткування по бухгалтерському обліку підприємства , оплати товару та подальшого використання його у власній господарській діяльності .

Посилання позивача на те, що отримані труби були у подальшому реалізовані на користь інших осіб колегія суддів відхиляє, тому як , з наданих документів неможливо ідентифікувати походження реалізованих ТМЦ, як таких, що отримані позивачем від ТОВ "ТД "Лайнер" за договором від 04.05.2011 р.

Колегія суддів зазначає, що зміст первинних документів по угоді між позивачем та його контрагентом таким чином лише формально відтворює предмет договору та не свідчить про реальність виконання угод.

Крім того, згідно п. 1.2. Договору № 201105 від 04.05.2011 р. ТОВ "ТД "Лайнер" мало виконати за додатковою заявкою ТОВ "МАРКСТІЛ" роботи по передпродажній підготовці товарів.

На підтвердження робіт по передпродажній підготовці товарів позивачем надано акт здачі-прийняття робіт та податкову накладну (т. 1 а.с. 87, 81).

В акті виконаних робіт зазначено, що у травні-жовтні 2011 року ТОВ "ТД "Лайнер" виконані роботи по передпродажній підготовці товарів, а саме: сортування і відбраковування товару після транспортування або порушення умов зберігання, коли якась його частина ушкодилася; зачистка залишків металевого лиття; видалення надлишків олії на товарі дрантям і папером обтиральним; комплектація замовлень - з коробів перекладаються в споживчі упаковки, комплектуються за асортиментом і знову упаковуються в тару для транспортування; додавання додаткової інформації на споживчих упаковках і т.п.; маркування товару - наклейка стікерів зі споживчою інформацією.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказаний акт не є належним доказом підтвердження реальності відображених в ньому робіт, оскільки не містить посилання щодо якого саме товару здійснювалася передпродажна підготовка, строк виконання робіт, період часу витраченого на їх здійснення, що суперечить вимогам ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, акт здачі приймання робіт складений 05.12.2012р. щодо проведення робіт у травні-жовтні 2011р., проте як за умовами п.1.2. договору оплата товару здійснюється після складання акту приймання-передачі робіт. Також за умовами договору від 04.05.2011р. він діє до 31.12.2010р.

Колегія суддів також зазначає, що позивачем не надано доказів наявності у нього технічних можливостей для переміщення та зберігання придбаного товару.

Між тим, як встановлено податковим органом у рамках заходів з проведення зустрічного контролю по контрагенту позивача, у останнього відсутність основні фонди та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для виконання погоджених сторонами робіт (акт Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська № 4227/23-3/33184456 від 02.11.2011 р.)

Отже, надані позивачем акт виконаних робіт та податкова накладна лише формально відтворюють предмет договору та не свідчать про реальність господарських операцій. З цих підстав, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність фактичного реального виконання таких послуг.

Оцінюючи докази, наявні в матеріалах справи та обставини, встановлені на їх підставі в їх сукупності та взаємозв'язку, а саме - ненадання позивачем первинних документів, які б підтверджували її реальність виконання угоди, спрямованість на фактичні зміни, у відповідності до змісту здійсненого правочину, в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача, колегія суддів вважає, що відповідна угода має характер безтоварної.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що, якщо наведені у договорах товари та послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів, послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за відсутності факту придбання товарів, послуг від ТОВ "ТД Лайнер" відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість

Посилання апеляційної скарги на те, що договір між позивачем та ТОВ "ТД "Лайнер" не визнаний недійсним у судовому порядку, а тому на думку апелянта суд прийшов до невірних висновків по даній справі, колегія суддів відхиляє.

Так, предметом доказування по даній справі є обставини формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями, які мали реальний характер. Наявність укладеної угоди не свідчить про її фактичне виконання без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами.

Проте позивачем не доведено фактичного виконання договору, ні суду, ні податковому органу під час здійснення перевірки .

Доводи, що судом першої інстанції не витребовувалися докази по справі спростовується матеріалами справи. Крім того, позивач не позбавлений права і зобов'язаний подавати суду наявні у нього докази з власної ініціативи, проте жодних доказів на спростовання висновків суду першої інстанції позивачем не надано.

Згідно п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень діяв в порядку, на підставі та межах повноважень, передбачених законом, вимоги позивача про їх скасування є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКСТІЛ" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013р. по справі № 820/5708/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Курило Л.В. Присяжнюк О.В.