Рішення

від 11.03.2014 по справі 922/5250/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2014 р.Справа № 922/5250/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Візара", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про про стягнення коштів за участю представників:

Представник позивача - не з"явився; Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Візара" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 120785,67 грн.. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором поставки товару №18/02/13 від 18 лютого 2013 року. Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 12700,00грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явилися.

Через канцелярію суду від позивача надійшла телеграма (вх.№7418 від 04.03.2014 року) в якій він просить суд відкласти розгляд справи в зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника в судовому засіданні, оскільки він буде зайнятий в іншому судовому процесі.

З приводу вказаного клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Втім, ухвалою господарського суду Харківської області від 18.02.2014 року строк розгляду справи №922/5250/13 вже було продовжено на 15 днів до 12.03.2014 року.

З огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

18 лютого 2013 року між ТОВ «Візара» (Позивач\постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Відповідач\покупець) було укладено договір поставки товару № 18/02/13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, по цінах, спеціально встановлених для покупця, а покупець прийняти товар та оплатити його на умовах і в порядку, визначених даним договором (п. 1.1 Договору).

Пунктом 2.5 Договору сторонами погоджено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою видаткової (або товарно-транспортної) накладної (п. 2.4).

Згідно з п. 4.1 Договору загальна сума поставленої партії товару за цим договором складається з сум вартості товару, вказаних в накладних, що в свою складають невід'ємну складову частину даного договору.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що покупець розраховується з постачальником за поставлений товар протягом 21 календарних днів з моменту набуття права власності на поставлений товар (п. 2.5).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 270 675 гри 89 коп., що підтверджується товаросупроводжувальною документацією, яка знаходиться в матеріалах справи.

В свою чергу, позивачем було передано товар відповідачу по товарно - транспортним накладним з відповідною товаросупроводжувальною документацією ФОП ОСОБА_2, яку останній зобов'язаний підписати та передати позивачу.

Відповідачем частково сплачено вартість поставленого товару на суму 149 890,22 грн., що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «ВІЗАРА».

Як відповідач зазначає у наданому відзиві та у судових засіданнях, де він з позовом не погоджується та просить в позові відмовити повністю, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що 18 лютого 2013 року між ТОВ «Візара» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір поставки №18/02/13, а відповідно до п. 1.1., 1.2 Договору постачальник приймає на себе зобов'язання виконати поставку товару, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Покупець зобов'язаний прийняти товар належної якості та оплатити їх вартість згідно умов даного Договору.

Як передбачено накладною, що є додатком до Договору поставки від 18.02.2013 р. за №18/02/13 та становить невід'ємну частину договору поставки, підписану сторонами, відповідач зобов'язаний здійснити оплату за отриманий у власність від позивача товар, а саме на загальну суму 193 558,79 грн.

Також відповідач у відзиві зазначає, що позивачем дійсно здійснено поставку товару, а перший в свою чергу, на виконання своїх грошових зобов'язань, здійснив оплату за поставлений товар, перерахувавши постачальнику грошові кошти у власність 149 890,22 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на те, що відповідно до видаткових накладних, товарно-транспортних накладних ТОВ «Візара» протягом з 21 лютого 2013 року по 20 червня 2013 року поставлено ФОП ОСОБА_1, а останнім прийнято у власність товару на загальну суму 270 675,89грн. у відповідача виник обов'язок з повної оплати поставленого товару, а останнім було сплачено лише 149 890,22грн., а відтак з боку ФОП ОСОБА_1 є порушення вимог договору що до сплати суми 120 785,67грн. заборгованість за отриманий у товар.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що відповідачем не надано доказів, що спростували вимоги позивача.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Враховуючи, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимоги Позивача обґрунтованими, доведеною матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості у розмірі 120 785,22 грн. Документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача вказаної суми заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши позовну вимогу щодо стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 12700,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм ч. 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

В пункті 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач надав суду Договір на юридичне обслуговування № 05/13 від 14.01.2013р. укладений між адвокатом ОСОБА_3 (Виконавець) та ТОВ „Візара" (Замовник), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець здійснює юридичне консультаційне обслуговування з питань статутної діяльності Товариства з метою захисту законних прав та інтересів Товариства. Згідно п. 1.2 Договору, під юридичним консультаційним обслуговуванням розуміється представництво інтересів Замовника у ділових, комерційних, корпоративних та інших відносинах, а також перед органами державної влади та управління, в тому числі в господарських, адміністративних судах та в судах загальної юрисдикції з питань діяльності товариства. Обслуговування здійснюється у формі: усних консультацій по мірі надходжень запитань від Замовника; підготовки відповідних документів, в тому числі їх нотаріальне посвідчення; прямої представницької участі у відносинах Товариства з іншими юридичними та фізичними особами, органами державної влади та управління з питань статутної діяльності товариства. За надані послуги Замовник сплачує Виконавцю плату у розмірі, визначеному в акті виконаних робіт.

Згідно акту про надання консультаційних послуг № 8-2013 від 15.08.2013р., на виконання умов Договору на юридичне обслуговування № 05/13 від 14.01.2013р. Виконавцем було надано, а Замовником було прийнято юридичні послуги на загальну суму 24600,00 грн., до яких, зокрема, увійшли послуги в сумі 12700,00 грн. за представництво інтересів Замовника в господарському суді Харківської області з питань стягнення дебіторської заборгованості в сумі 120785,22грн. із ФОП ОСОБА_1

Випискою по особовому рахунку СПД ОСОБА_3 підтверджується, що 15.08.2013р. на виконання умов договору на юридичне обслуговування № 05/13 від 14.01.2013р. ТОВ „Візара" було сплачено вартість послуг адвоката в загальній сумі 24600,00 грн.

Разом з тим, суд вбачає за необхідне зазначити, що при визначенні суми витрат на послуги адвоката, що підлягають до стягнення, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом № 6/VI від 01.10.99р.). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до статті 33 Правилах адвокатської етики, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, кількість судових засідань, у яких приймав участь адвокат ОСОБА_3 як представник позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 12700,00 грн. є не співрозмірними та завищеними, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 3000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

На підставі статей 6, 11, 15, 16, 509, 510, 525 - 527, 610, 612, 625-629, 655, 691,692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 180, 193, 198 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізична особа - підприємець Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Візара» (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 11/2, код 37923810) заборгованість у сумі 120 785 гривень 67 копійок, витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 3000,00 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 415,75 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині витрат по сплаті адвокатських послуг в сумі 9700,00 грн. відмовити .

Повне рішення складено 17.03.2014 р.

Суддя Т.С. Денисюк