Ухвала

від 13.03.2014 по справі 820/11637/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 р.Справа № 820/11637/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Артюх Ю.В.

представника відповідача Ковальчук Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014р. по справі № 820/11637/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.09.2013 р. № 0000764601 та № 0000754601.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 10.09.2013р. №0000764601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 15679,50 грн., з яких за основним платежем -10453,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5226,50 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 10.09.2013р. №0000754601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1563105,00 грн., з яких за основним платежем -1042070,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 521035,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (код 37999628, юридична адреса: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 29) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230, адреса місцезнаходження: сел. Подвірки, Дергачівський район, Харківська область, 62731) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4588,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 138.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 19.07.2013 р. по 30.08.2013 р. фахівцями СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів, на підставі наказів №27 від 08.07.2013р., №117 від 18.08.2013р., №140 від 22.08.2013р. та направлень №16, №17, №18, №19, №20 від 19.07.2013р., проведено документальну планову виїзну перевірки ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 р., про що було складено акт від 03.09.2013 р. №86/43-10-03/05471230 (далі за текстом - акт № 86/43-10-03/05471230 від 03.09.2013р.).

Згідно висновків акту №86/43-10-03/05471230 встановлено порушення позивачем положень податкового законодавства:

- п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток всього у сумі 10453,00 грн., в т.ч. у 2 кварталі 2012 року у сумі 4432,00 грн., у 3 кварталі 2012 року у сумі 3929,00 грн., у 4 кварталі 2012 року у сумі 2092 грн.

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1042070,00 грн., в тому числі за квітень 2012 року - на 1026012,00 грн. та травень 2012 року - на 16058,00 грн.

Підставою для такого висновку відповідача стали Довідка Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС №673/22.1-04/30754990 від 06.02.2013р. "Про результати проведення зустрічної звірки ПП "ГАРТ" (код ЄДРПОУ 30754990) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Рест-Профі" (код ЄДРПОУ 35860329) за період лютий-квітень 2012 року, ТОВ "Костарика-10" (код ЄДРПОУ 37365226) за період липень-жовтень 2011 року, ТОВ "Металург-2010" (код ЄДРПОУ 37365818) за період листопад 2011 року, січень-лютий 2012 року, ТОВ "ПРАКСЕТ-ХАРКІВ" (код ЄДРПОУ 30137712) за період травень-червень 2012 року їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року" (стор.11 акту) та Акт ДПІ у Шевченківському районі м.Києва №1346/9/22-40 від 07.09.2012р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Зінбаг" (код ЄДРПОУ 37729080) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011р. по 30.06.2012р. " (стор.28 акту), в якому відповідачем досліджено ланцюг виконання робіт з ремонту загальностанційного обладнання позивача в квітні 2012 р. за наступними контрагентами: ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" - ТОВ "Інвестхолд" - ТОВ "Квадра Плюс" - ПП "Адаманта" - ТОВ "Зінбаг". Враховуючи, що в ході перевірки ТОВ "Зінбаг" встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг), а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, складських приміщень, засобів для транспортування тощо, відповідач дійшов до висновку, що підприємствами-контрагентами відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

На підставі висновків вищезазначених довідки та акту перевірок контрагентів - постачальників, відповідачем були зроблені висновки про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивачем.

Інших обставин щодо здійснення господарської діяльності та підстав для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, відповідачем в акті перевірки №86/43-10-03/05471230 від 03.09.2013р. не вказано.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки №86/43-10-03/05471230 від 03.09.2013р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10.09.2013р. №0000764601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 15679,50 грн., з яких за основним платежем -10453,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5226,50 грн. та №0000754601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1563105,00 грн., з яких за основним платежем -1042070,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 521035,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування валових витрат, податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують понесення платником витрат та надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.05.2012 р. між позивачем - ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та ПП "ГАРТ" укладено договори № 235 та № 236 на постачання виробів санітарно технічних керамічних та трубок, труб, трубопроводів, фітингів пластмасових відповідно до специфікацій (т.1 а.с.125-133).

На виконання умов вищенаведених договорів, позивачем здійснено поперендю оплату відповідно до платіжних доручень №1411 від 25.05.2012 р. на суму 50247,30 грн. та №1409 від 25.05.2012 р. на суму 46 099,08 грн. На суму проведеної попередньої оплати з боку ПП "ГАРТ" були виписані податкові накладні №49 від 25.05.2012 р. на суму ПДВ 7 683,18 грн. та № 48 від 25.05.2012 р. на суму ПДВ 8 374,55 грн.

Суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту травня 2012 р.

В подальшому оплачений товар був поставлений позивачу з боку ПП "ГАРТ" відповідно до видаткових накладних № РН-0000260 від 30.05.2012 р., № РН-0000278 від 31.05.2012 р., № РН-0000261 від 31.05.2012 р. (т.1 а.с.134-146)

Документи по взаємовідносинах між позивачем та ПП "ГАРТ" були надані до перевірки, жодних недоліків цих документів виявлено не було, що підтверджується положеннями акту перевірки №86/43-10-03/05471230 від 03.09.2013р. та не заперечувалось представником відповідача.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Інвестхолд" укладено договір підряду №140 від 23.03.2012 р. на виконання робіт з ремонту загальностанційного обладнання. (т.1 а.с.66-72)

На виконання умов договору №140 від 23.03.2012 р. позивач перерахував ТОВ "Інвестхолд" попередню оплату платіжними дорученнями №1042 від 20.04.2012 р. на суму 4 145 606,00 грн. та №1043 від 20.04.2012 р. на суму 2 010 467,00 грн. На суму отриманої попередньої оплати ТОВ "Інвестхолд" були видані податкові накладні №70 від 20.04.2012 р. на суму ПДВ 690 934,33 грн. та №69 від 20.04.2012 р. на суму ПДВ 335 077,83 грн.

Наведені суми ПДВ правомірно були відображені в складі податкового кредиту позивача в квітні 2012 р. відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України за першою подією, тобто за фактом оплати робіт. (т.1 а.с.73-100)

В квітні 2012 р. ТОВ "Інвестхолд" виконано роботи на загальну суму 72 000,85 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №1-2 від 25.04.2012 р.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів підряду та поставки первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагенти мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

Крім того, колегією суддів для з'ясування всіх обставин у справі, на виконання приписів ст.ст. 11, 195 Кодексу адміністративного судочинства України, витребувано у позивача додаткові докази по справі на підтвердження реального виконання господарських операцій з ТОВ "Інвестхолд" та ПП "Гарт".

На виконання ухвали суду позивачем надано до матеріалів проектно-кошторисну документацію за договором підряду № 140, укладеним з ТОВ "Інвестхолд" 23.03.2012 р., зокрема, договірну ціну, локальні кошториси, підсумкові відомості до локальних кошторисів на роботи, розрахунки загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, кошториси на роботи з ремонту загальностанційного обладнання. ( т. 3 а.с. 1 -330).

Також колегією суддів встановлено, що перевезення виробів санітарно технічних керамічних та трубок, труб, трубопроводів, фітингів пластмасових за договорами №№ 235, 236 від 18.05.2012 року, укладеними з ПП "Гарт", здійснювалось транспортним засобом позивача, а саме: бортовим автомобілем ГАЗ 3307-12 державний номер АХ 6593СЕ, що відповідає умовам зазначених договорів, п. 3.2. яких встановлено, що вартість доставки продукції не входить в ціну і покупцем не оплачується. Покупець своїм транспортом та за свій рахунок здійснює вивіз продукції. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано до суду копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ГАЗ 3307-12 державний номер АХ 6593СЕ ( т. 4 а.с. 2).

На підтвердження того, що 30.05.2012-31.05.2012 рр. вказаний автомобіль здійснював виїзди для отримання ТМЦ від ПП "Гарт" з території ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", позивачем надано до суду картку обліку роботи автомобіля ( т. 4 а.с. 3). Фактичне отримання товару 30.05.2012-31.05.2012 рр. від ПП "Гарт" довіреною особою ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" підтверджується наявними у матеріалах справи службовою запискою заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та витягом з журналу реєстрації виданих довіреностей ( а.с. 5-6, т. 4).

На підтвердження подальшого використання отриманих від ПП "Гарт" товарів, позивачем надано до суду накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє) переміщення матеріалів (а.с. 7-11, т. 4).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "Інвестхолд", ПП "Гарт" повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання податкового органу в акті перевірки та під час судового розгляду справи на довідку про проведення зустрічної звірки ПП "Гарт" щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Рест-Профі", ТОВ "Костарика-10", ТОВ "Металург-2010", ТОВ "ПРАКСЕТ-ХАРКІВ" та акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Зінбаг", яке виступало підрядником по ланцюгу виконання робіт з ремонту загальностанційного обладнання позивача в квітні 2012 р. з контрагентами: ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" - ТОВ "Інвестхолд" - ТОВ "Квадра Плюс" - ПП "Адаманта" - ТОВ "Зінбаг", судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що у довідці Основ'янської МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС №673/22.1-04/30754990 від 06.02.2013р. "Про результати проведення зустрічної звірки ПП "ГАРТ" взагалі не перевірялися взаємовідносини між позивачем та ПП "ГАРТ" та не досліджувалися первинні документи.

При цьому, як вбачається з довідки Кременчуцької ОДПІ № 555/22-714/21071441 "Про результати зустрічної звірки даних ТОВ "Інвестхолл" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" за період квітень 2012 року, зустрічною звіркою даних ТОВ "Інвестхолд" документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПАТ "Харківська ТЕЦ-5". Зустрічною звіркою даних ТОВ "Інвестхолд" встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій розрахунків із ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" ( т. 2 а.с. 38-29).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 138-146, 198-200 Податкового кодексу України, для обчислення оподатковуваного прибутку платника податку приймаються документально підтверджені витрати платника, які пов'язані з отриманням оподатковуваного прибутку. Для декларування податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними та довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо). дійсності.

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014р. по справі № 820/11637/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 18.03.2014 р.