Постанова

від 23.12.2013 по справі 814/2548/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

23 грудня 2013 року Справа № 814/2548/13-а

м. Миколаїв

16:05

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представників відповідача: Могутова А. М., Швець Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.01.2012 № 0000041720, № 0000051720 і № 0000061720, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000041720 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17653,75 грн. з яких: 14 123 грн. - за основним платежем і 3530,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.01.2012.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Присудити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 понесені нею судові витрати (судовий збір) в сумі 176,41 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 року Справа № 814/2548/13-а

м. Миколаїв

16:05

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представників відповідача: Могутова А. М., Швець Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_2, (АДРЕСА_1) до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 12.01.2012 № 0000041720, № 0000051720 і № 0000061720, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень № 0000041720, № 0000051720, № 0000061720, що були прийняті Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, надалі - ДПІ або відповідач) 12.01.2012.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням пояснень, ар. с. 162-163, 184-188) позивач вказала на недоведеність позивачем фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 61).

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав частково, представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

23.12.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

З 28.11.2011 по 16.12.2011 ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010, результати якої оформила актом від 23.12.2011 № 1511/17-208/НОМЕР_4 (надалі - Акт, ар. с. 8-51).

Відповідно до висновків Акта, 12.01.2012 ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:

№ 0000041720 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 79 498,75 грн. (63 463 грн. - за основним платежем, 16 035,75 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями), надалі - Рішення № 1, ар. с. 53, 75). Як вказано у Рішенні № 1, позивач порушила підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункт 4.1 статті 4, підпункт 7.3.1 пункту 7.3, підпункт 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168);

№ 0000051720 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб на 15 560,93 грн. (за основним платежем), надалі - Рішення № 2, ар. с. 54, 74). Як вказано у Рішенні № 2, позивач порушила статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (надалі - Декрет № 13-92) з урахуванням статті 22 Закону України від 22.05.2003 № 889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон № 889);

№ 0000061720 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб на 1 342,04 грн. (1 073, 63 грн. - за основним платежем, 268,41 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, надалі - Рішення № 3, ар. с. 55, 72-73). Як вказано у Рішенні № 3, позивач порушила підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункт 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункт 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги про визнання протиправним і скасування Рішення № 3 не підтримав, доводів, які б підтверджували

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

На стор. 6 Акта ДПІ зазначила, що з 01.07.2008 по 30.09.2009 позивач, згідно з свідоцтвами серії Е № 050432 від 08.01.2008 і серії Е № 937957 від 16.12.2008, була платником єдиного податку (відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», надалі - Указ № 727); з 01.10.2009 по 31.12.2010 - здійснювала діяльність на загальній системі оподаткування, була платником ПДВ, податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, податку з доходів фізичних осіб від найманих працівників.

В ході перевірки ДПІ, на підставі звітів позивача за І півріччя 2008 року, книги обліку доходів та витрат і виписок по розрахунковому рахунку, встановила, що обсяг виручки позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2008 рік склав 612 525 грн., що є перевищенням дозволеного пунктом 1 Указу № 727 обсягу виручки (500 000 грн.). З урахуванням цього, відповідно до пункту 5 Указу № 727, з 01.01.2009 позивач повинна була перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.

В зв'язку з цим ДПІ дійшла висновку, що позивач занизила суму податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 13 083,38 грн. (7 595,44 грн. - за 2008 рік, 5 487,94 грн. - за 2009 рік).

Позивач заперечувала факт перевищення обсягу виручки за 2008 рік, посилаючись на те, що сума виручки склала 477 400 грн., підтвердженням чого є відповідні документи (ар. с. 101-152).

З цього приводу суд зазначає таке.

На стор. 14 Акта ДПІ вказала: «В ході перевірки ФОП ОСОБА_4 листом від 08.12.11 №5476/а/17-224 запропоновано надати первинні документи підтверджуючі валові витрати, пов'язані з отриманням доходу за період з 01.12.08 по 31.12.08. Згідно відповіді, лист від 14.12.11 №16906/Г, ФОП ОСОБА_4 повідомила, що первинні документи підтверджуючі валові витрати за 2008рік надати немає можливості в зв'язку з тим, що оплата за транспортно-експедиційні послуги здійснювались готівковими коштами без оформлення первинних документів».

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як вказано у пункті 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків на надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив проведення перевірки, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

30.12.2011 позивача подала до ДПІ заперечення до Акта (ар. с. 197-199), проте документи, що, на думку ФОП ОСОБА_4, не були враховані під час перевірки, до заперечень позивач не додала.

Відповідно до заперечень позивача, обсяг виручки за даними книги обліку доходів та витрат за 2008 рік склав 490 000 грн., в тому числі:

І квартал - 68 150 грн.,

ІІ квартал - 52 500 грн.,

ІІІ квартал - 99 350 грн.,

IV квартал - 270 000 грн.

В той же час, згідно із звітами позивача, обсяг виручки за 2008 рік (490 000 грн.) за періодами був розподілений таким чином:

І квартал - 105 000 грн.,

ІІ квартал - 105 000 грн.,

ІІІ квартал - 140 000грн.,

IV квартал - 140 000 грн.

Оскільки період І півріччя 2008 року не був охоплений перевіркою, ДПІ при визначенні обсягу виручки за 2008 рік (стор. 10 Акта) врахувала дані звітів позивача за І та ІІ квартал 2008 року, дані книги обліку доходів та витрат за ІІ півріччі 2008 року і виписки по розрахунковому рахунку.

На думку суду, ДПІ діяла правомірно, а позивач не надав контролюючому органу документів, які б спростовували розрахунки відповідача.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт перевищення позивачем обсягу виручки за 2008 рік.

Відповідно до розрахунку ДПІ, сума у Рішенні № 1 (63 463 грн.) складається з:

22 505 грн. - 2008 рік (донарахування в зв'язку з встановленням факту перевищення обсягу виручки і, відповідно, з виникненням у позивача обов'язку сплачувати ПДВ);

25 785 грн. - січень і лютий 2009 року (донарахування в зв'язку з встановленням факту перевищення обсягу виручки і, відповідно, з виникненням у позивача обов'язку сплачувати ПДВ);

1 050 грн. - жовтень 2009 року (заниження суми податкових зобов'язань);

3 968 грн. - серпень 2010 року (завищення суми податкового кредиту);

6 747 грн. - жовтень 2010 року (завищення суми податкового кредиту);

3 408 грн. - листопад 2010 року (завищення суми податкового кредиту).

З підстав, що викладені вище, суд вважає правомірними висновки ДПІ про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з ПДВ на 48 290 грн. (22 505 грн. + 25 785 грн.).

Про факт заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 року (1 050 грн.) вказано на стор. 24 Акта. Згідно з поясненнями позивача (ар. с. 187), вартість наданих нею на користь ПП «Владіс-Ком» транспортних послуг не підлягала оподаткуванню, оскільки послуги надавались за межами митної території України (підпункт 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 168).

Оскільки відповідні документи позивач відповідачу під час проведення перевірки не надала, суд дійшов висновку про правомірність визначення відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 1 050 грн.

Висновки ДПІ про завищення позивачем суми податкового кредиту викладені на стор. 24-38 Акта.

Так, ДПІ визнала незаконним включення до податкового кредиту суми 10 715,55 грн. (ПДВ, що був сплачений позивачем у серпні і жовтні 2010 року у складі вартості товарів на користь ТОВ «Вайторіус») і суми 3 408 грн. (ПДВ, що був сплачений позивачем у листопаді 2010 року у складі вартості товарів на користь ТОВ «Віко-Миколаїв»).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Під час перевірки відповідач підтвердив наявність первинних документів (видаткових накладних, податкових накладних, платіжних документів (стор. 28-30, 35 Акта), що підтверджують факт сплати позивачем відповідних сум податку у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Так, відповідно до Акта (стор. 3-4), позивач займалася діяльністю автомобільного вантажного транспорту, для чого використовувала власні та орендовані транспортні засоби (ар. с. 166-170); товари, що придбала позивач у ТОВ «Вайторіус» і ТОВ Віко-Миколаїв», були призначені для належної експлуатації транспортних засобів.

Висновки ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтуються на інформації, що викладені в акті від 12.05.2011 № 620/23-420/37104898 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Віко-Миколаїв» (код за ЄДРПОУ 37104898) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Агропрайд» (код ЄДРПОУ 35870452) за листопад 2010 року» (ар. с. 66-68), в акті від 02.06.2011 № 737/23-420/36954874 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Вайторіус» (код за ЄДРПОУ 36954874) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Агропрайд» код ЄДРПОУ 35870453 за серпень, жовтень 2010 року» (ар. с. 69-71).

З цього приводу суд зазначає таке.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, на підставі яких документів (матеріалів) проводиться документальна перевірка, і серед цих документів (матеріалів) вказані «отримані в установленому законодавством порядку контролюючим органом документи та податкова інформація, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків».

Акти (довідки) про неможливість проведення зустрічної звірки або акти про неможливість проведення документальної перевірки не є податковою інформацією. Єдиний факт, що можуть підтверджувати ці документи, - це те, що звірку не було проведено.

Стосовно висновків ДПІ про нікчемність правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «Вайторіус», ТОВ «Віко-Миколаїв» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що Рішення № 1 підлягає визнанню протиправним і скасуванню частково, в сумі 17 653,75 грн. (14 123 грн. - за основним платежем, 3 530,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідно до розрахунку ДПІ, сума у Рішенні № 2 (15 560,93 грн.) складається з:

7 595,44 грн. - 2008 рік (донарахування в зв'язку з встановленням факту перевищення обсягу виручки і, відповідно, з виникненням у позивача обов'язку сплачувати податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності);

5 487,94 грн. - 2009 рік (донарахування в зв'язку з встановленням факту перевищення обсягу виручки і, відповідно, з виникненням у позивача обов'язку сплачувати податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності);

2 477,55 грн. - IІ квартал 2010 року (завищення витрат).

З підстав, що викладені вище, суд вважає правомірними висновки ДПІ про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з ПДФО на 13 083,38 грн. (7 595,44 грн. + 5 487,94 грн.).

На стор. 15 Акта ДПІ зазначила, що перевіркою був встановлений факт завищення позивачем витрат на 20 683,70 грн. (амортизаційні відрахування) та факт заниження витрат на 4 166,67 грн. На різницю (16 517,03 грн.) відповідач нарахував податок в сумі 2 477,55 грн. (15%).

Позивач вважає, що вона правомірно нарахувала амортизаційні відрахування на придбані у 2007 році основні фонди (автомобілі).

Суд зазначає, що, відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон № 334), амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного використання, включаючи витрати на придбання. Як вказано у підпункті 8.3.8 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334, амортизація основних фондів груп 2 (автомобільний транспорт), 3, 4 груп провадиться до досягнення балансовою вартістю нульового значення. Таким чином, норми амортизації застосовуються до балансової вартості груп основних фондів, яка відображається у бухгалтерському обліку.

ДПІ встановила (і позивач цього не заперечила) відсутність бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів і, відповідно, відсутність підстав для нарахування позивачем амортизаційних відрахувань.

Враховуючи це, суд вважає, що Рішення № 2 відповідає вимогам законодавства.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000041720 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17653,75 грн. з яких: 14 123 грн. - за основним платежем і 3530,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 12.01.2012.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Присудити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 понесені нею судові витрати (судовий збір) в сумі 176,41 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 30 грудня 2013 року