Постанова

від 14.01.2014 по справі 814/4554/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

14 січня 2014 року Справа № 814/4554/13-а

м. Миколаїв

10:35

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Бевка О.А.,

представника відповідача: Афоніна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства «БУД-ЕЛЕКТРО», вул. Садова, 25, м. Миколаїв, 54000, пр. Леніна, 149, м. Миколаїв, 54000 до відповідача:Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Веселинівська, 50, м. Миколаїв, 54036 про:скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 № 0000372200; скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2013 № 0000392200, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000372200, що було прийнято Миколаївським відділенням Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби 13.06.2013.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000392200, що було прийнято Миколаївським відділенням Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби 19.06.2013.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю спеціалізованому підприємству «БУД-ЕЛЕКТРО» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 3888,29 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року Справа № 814/4554/13-а

м. Миколаїв

10:35

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Бевка О.А.,

представника відповідача: Афоніна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства «БУД-ЕЛЕКТРО», вул. Садова, 25, м. Миколаїв, 54000, пр. Леніна, 149, м. Миколаїв, 54000 до відповідача:Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Веселинівська, 50, м. Миколаїв, 54036 про:скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 № 0000372200; скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2013 № 0000392200, Товариство з обмеженою відповідальністю «БУД-ЕЛЕКТРО» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2013 № 0000372200 і від 19.06.2013 № 0000392200, що були прийняті Очаківською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Очаківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - ОДПІ або відповідач).

В обґрунтування позовних вимог Товариство вказало, що акти перевірок, на підставі висновків яких ОДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 № 984 (надалі - Порядок); ОДПІ діяла поза межами повноважень; факт порушення Товариством вимог податкового законодавства ОДПІ не довела, в зв'язку з чим підстав для збільшення суми грошового зобов'язання не було.

Відповідач надав письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 149-156), в яких зазначив, що Товариство не довело належними доказами придбання і використання позивачем товарів у господарській діяльності, що свідчить про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник Товариства вимоги позову підтримав, представник ОДПІ просив у задоволенні позову відмовити.

14.01.2014 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

З 23.05.2013 по 29.05.2013 ОДПІ, з посиланням на підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства «… правомірності формування податкового кредиту та встановлення факту існування фінансово-господарських відносин з контрагентом …» ТОВ «РІ-КО» за період з 01.01.2013 по 31.01.2013, результати якої оформила атом від 31.05.2013 № 140/22/38436381 (надалі - Акт № 1, ар. с. 9-32).

На підставі висновків Акта № 1 податковим повідомленням-рішенням від 13.06.2013 № 0000372200 (надалі - Рішення № 1, ар. с. 8) ОДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з ПДВ на 53 585 грн. (42 868 грн. - за основним платежем, 10 717 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

З 31.05.2013 по 05.06.2013 ОДПІ, з посиланням на підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства «… правомірності формування податкового кредиту та встановлення факту існування фінансово-господарських відносин з контрагентом …» ТОВ «РІ-КО» за період з 01.02.2013 по 31.03.2013, результати якої оформила актом від 06.06.2013 № 144/22/38436381 (надалі - Акт № 2, ар. с. 34-57).

На підставі висновків Акта № 2 податковим повідомленням-рішенням від 19.06.2013 № 0000392200 (надалі - Рішення № 2, ар. с. 33) ОДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з ПДВ на 335 244 грн. (223 496 грн. - за основним платежем, 111748 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Як вказано в Актах і в Рішеннях, Товариство порушило пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на:

42 868 грн. (січень 2013 року);

63 145 грн. (лютий 2013 року);

160 351 грн. (березень 2013 року).

Відповідно до Актів, Товариство не підтвердило факт проведення оплати за придбаний у ТОВ «РІ-КО» товар (плівка ПВХ); не надало товарно-транспортних накладних та інших документів по транспортуванню товару та вантажних роботах; документи на нарахування постачальником (ТОВ «РІ-КО») плати за зберігання товару та проведення фактичної оплати нарахованої плати за зберігання товару Товариством не надано; не підтверджено факт отримання товару відповідними довіреностями; не підтверджено факт використання товару в господарській діяльності; Товариство не має власних основних засобів виробничого призначення, працівники не значаться; не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) з придбання товару (ар. с. 23, 25, 29, 30, 48, 49, 54, 55).

Також ОДПІ в Актах, з посиланням на норми Цивільного кодексу України, вказала на нікчемність угод і на безтоварність операцій.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Як вказано у пункті 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Позивач надав документи на підтвердження правомірності включення зазначених вище сум до податкового кредиту відповідних податкових декларацій (ар. с. 64-147, 187-213).

Наявність і зміст цих документів (податкових і видаткових накладних) свідчать про дотримання позивачем вказаних вище вимог Податкового кодексу України.

Як вказало Товариство (ар. с. 62-63), придбаний товар знаходився на зберіганні у постачальника - ТОВ «РІ-КО», і саме цим пояснюється відсутність товарно-транспортних накладних і довіреностей. Також позивач пояснив, яким чином він планував використати придбаний товар, при чому такі пояснення надавалися відповідачу до перевірки (ар. с. 219).

На думку суду, Акти не доводять порушення Товариством вимог податкового законодавства , а саме такі порушення, що призвели до заниження суми податкових зобов'язань платника податків, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, є підставами для визначення суми грошових зобов'язань.

Суд критично ставиться до доводів ДПІ про відсутність рахунків на сплату вартості послуг зі зберігання, про відсутність документів на підтвердження отримання Товариством грошових коштів для оплати вартості товарів, оскільки ці факти не мають відношення до господарської операції Товариства з придбання товару у ТОВ «РІ-КО».

Встановлення наявності або відсутності у господарській операції ділової мети не є функцією контролюючих органів (стаття 19 1 Податкового кодексу України).

Суд вважає неправомірним використання відповідачем під час перевірок позивача «Висновку ВПМ Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС від 20.05.2013 № 4575/7/07-308 «Щодо наявності ознак нікчемності угод, укладених між ТОВ «БУД-ЕЛЕКТРО» код ЄДРПОУ 38436381 та ТОВ «РІ-КО», код за ЄДРПОУ 36611772, за період з 01.01.13 по 31.01.13 року» і «Висновку ВПМ Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС від 28.05.2013 № 4685/7/07-308 «Щодо наявності ознак нікчемності угод, укладених між ТОВ «БУД-ЕЛЕКТРО» код ЄДРПОУ 38436381 та ТОВ «РІ-КО», код за ЄДРПОУ 36611772» (стор. 4-5 Актів, ар. с. 12-13, 37-38), оскільки ці документи не є податковою інформацією у розумінні підпункту 72.1.5 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України. Відтак, відповідач, в силу підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, не міг обґрунтовувати свої висновками відомостями, що містяться у вказаних документах.

Крім того, суд зауважує, що ОДПІ 22.05.2013 направило до ДПІ у Київському районі м. Одеси запит про проведення зустрічної звірки ТОВ «РІ-КО» (№ 2494/7/22-121, ар. с. 165-166), проте Акти не містять інформації про результати проведеної зустрічної звірки.

Стосовно висновків ДПІ про нікчемність правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «РІ-КО» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Проведення позапланової документальної перевірки відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є законним за наявності (у сукупності) таких умов:

1. Виявлення за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи державної податкової служби.

2. Отримання платником податків обґрунтованого і належним чином оформленого обов'язкового письмового запиту контролюючого органу.

3. Ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідач надав суду копію листа від 16.04.2013 № 2052/10/22-110, що направлявся позивачу з приводу придбання товару у січні 2013 року (ар. с. 163). На цей лист позивач надав відповідь (від 18.04.2013 № 8, ар. с. 219-242).

Доказів існування обставин, що давали контролюючому органу право надіслати позивачу запит (фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків законодавства), ОДПІ не надала.

Вимогам, встановленим пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, лист від 16.04.2013 № 2052/10/22-110 не відповідає (відсутня підстава для надіслання запиту).

Пояснення та їх документальне підтвердження позивач надав. Суд зазначає, що ОДПІ провела невиїзні перевірки позивача, тобто обмежилась саме тими документами, що надав позивач у відповідь на листи позивача. Факт проведення відповідачем перевірок свідчить про те, що позивач належним чином виконав вимоги листів відповідача, оскільки саме ті документи, що надало Товариство, були використані відповідачем.

Крім наведеного вище, суд зазначає, що лист ОДПІ від 27.05.2013 № 2585/10/22-110 (з приводу придбання товару у січні-квітні 2013 року, ар. с. 164) представник позивача отримала 28.05.2013. Відповідно, строк для надання відповіді на цей лист закінчився 11.06.2013. Проте ОДПІ провела другу перевірку, як зазначено вище, з 31.05.2013 по 06.06.2013.

На підставі цього суд дійшов висновку про незаконність перевірок. В силу частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону (в даному випадку такими доказами є Акти), судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що Рішення підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000372200, що було прийнято Миколаївським відділенням Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби 13.06.2013.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000392200, що було прийнято Миколаївським відділенням Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби 19.06.2013.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю спеціалізованому підприємству «БУД-ЕЛЕКТРО» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 3888,29 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 20 січня 2014 року