Ухвала

від 11.03.2014 по справі 826/18431/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18431/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П,

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.,

за участю секретаря: Савін І.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районні ГУ Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабурнум» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-інвест-трейд» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.09.2013 року № 48326552201, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лабурнум» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.09.2013 року № 48326552201, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 106 243 грн. за основним платежем та на 53 122 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач по справі - Державна податкова інспекція у Печерському районні ГУ Міндоходів у м. Києві - подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лабурнум» з питань дотримання податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ «Агро-інвест-трейд» за період з 01.08.2012 року по 31.08.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 29.08.2013 року № 287/26-55-22-01/35197446.

Згідно з Актом перевірки до основних видів діяльності позивача віднесено роздрібна торгівля косметичними та туалетними приладдям в спеціалізованих магазина.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Лабурнум» вимог п. 185.1, ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1, ст. 188, п. 198.1, ст. 198, 198.3 та п. 198.6, ст. 198, ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2012 року ПДВ -106243,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2013 року №48326552201, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 14010100,00 грн., у тому числі: 106243,00 грн. -основний платіж, 53122,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

01 серпня 2012 року між позивачем ТОВ «Лабурнум» та контрагентом ТОВ «Агро-інвест-трейд» укладено договір поставки від 01.08.2012 року на поставку упаковки для наборів парфумерно-косметичної продукції. Умови постачання - склад покупця транспортом покупця. У додатках № 1, № 2, № 3 до договору визначено опис продукції (з картону, упаковка поліетиленова) та кількість 8100 шт. упаковки, 7 760 шт. упаковки, 1 330 штук упаковки, 4 200 шт., 3 950 шт., 2 000 шт., 4 290 шт. з відповідними логотипами. Ціна за штуку - від 20 грн. до 25 грн. з ПДВ.

Позивачем здійснено оплату на загальну суму 637 455,78 грн. з ПДВ та оформлено акти від 16.08.2012 року та від 27.08.2012 року щодо прийняття продукції за видатковими накладними.

Надаючи правову оцінку відносинам що склалися між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг: г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада за № 1333/20071, (далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Згідно з п. 6.2 Порядку податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частин 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, податковий орган не надав доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, позивачем до суду першої інстанції надано первинні, платіжні, облікові та звітні документи, а саме: журнал-ордер і відомість по рахунку № 6851 за серпень 2012 р., відомості щодо подальшого використання придбаної продукції, подорожні листи відносно перевезення позивачем продукції, договір від 15.03.2011 р. оренди позивачем транспортних засобів та акт до нього, у т.ч. щодо задіяного транспорту при вказаних перевезеннях (д/н. АА9423, Citroen, вантажний малотоннажний фургон-В).

Як доказ факту зберігання продукції, позивачем надано договір № 61 від 01.01.2012 р., укладений з ТОВ «Укропткульттовари», щодо оренди приміщення для зберігання ТМЦ площею 72 кв.м. У додатку № 1 до Акту від 01.02.2013 р. на трьох сторінках наведено переліку угод оренди/суборенди позивачем торгових та складських площ.

Наведене у сукупності дає підстави для висновку про придбання продукції та її використання у власній господарській діяльності позивача.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не надано доказів, які б свідчили, що фінансово-господарські операції між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лабурнум» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест-Трейд» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41,160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районні ГУ Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді Твердохліб В.А.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Твердохліб В.А.

Троян Н.М.